Навіщо терористам Словянськ: причини та подальші дії

Одразу, після захоплення Слов’янська, українська експертна і звичайна спільнота почала обмірковувати причину вибору цього місця для розгортання бази терористів. Висувалися навіть газові причини, що включають наявність бажання у РФ зупинити розробки сланцю на Півдні та Півночі Донецької області. Але на сьогодні, можна остаточно констатувати, що основна ж причина коїться у військово-стратегічній площині.

Географія

Північ Донбасу – стик трьох областей. Тому розгортання терористської інфраструктури мало б стати стимулом для розкачки Харкова, Донеччини і Луганщини. Це гарний стратегічний регіон Сходу. Недалеко знаходиться і Дніпропетровщина. І якби не ефективні дії тутешньої еліти, то до Північних районів Донецької області приєдналася і Красноармійськ. Це б стало початком дестабілізації і четвертої області. З точки географії, Слов’янськ і прикордонні території мають і гарний оборонний характер. Це стосується і ландшафту, особливості якого опишу нижче, і положення щодо Києва. Цей регіон прикриває Донецьк. З України столицю Донбасу 2 основних транспортних шляхи – Красний Лиман та Красноармійськ. Перший, заблокований бойовиками остаточно. Тому, якби сценарій розкачки Донбасу виявився надто успішний, з активним набором добровольців в Донецьку, Слов’янська оборона могла б зіграти свою потрібну роль, стримуючи українських силовиків.

Щодо ландшафту, то Донецька і Луганські області не дуже багаті лісами, а особливо горами. Регіон знаходиться у степу. І єдині лісові насадження мають, здебільшого, штучний та клаптиковий характер. Що не скажеш про район Слов’янська, Артемівська та Красного Лиману. Тут повно «зеленки». Навіть у часи окупації третім Рейхом цих територій, тут діяв один з небагатьох бойових партизанських загонів Донбасу. Також, в цьому районі знаходиться і невеличкий, але достатній для активного партизанського спротиву гірський масив у Святогірську. Слава Богу, це містечко уникнуло активного вторгнення бандитських угруповань. Можливо, це пов’язано з Святогіорською Лаврою, адже: по-перше, розгортання бойових дій коло неї взагалі виглядало б занадто, а по-друге, сваритися Путіну і Януковичу з патріархом РПЦ Кирилом не має жодного сенсу. Та і згадаємо атрибутивну релігійність Януковичів і наближених, що теж є фактором стримування.

Інфраструктура.

Як згадувалося вище, Красний-Лиман-Слов’янськ є потужною залізно дорожньою гілкою, контроль за якою має не тільки стримуючий характер проти українських силовиків і економіки, але і наступаючий у разі подальшого розгойдування ситуації. Також, не треба забувати, що коло Слов’янська проходить міжнародна траса Харків-Ростов, що надає можливості зручно передислоковувати сили у цей регіон.

Також, цей район має і іншу важливу інфраструктуру, котра могла б стати причиною вибору цієї частини Донеччини, як основної гарячої точки. В Слов’янську і Краматорську є два аеропорти. В Краматорську логічно було розташовувати винищувальну авіацію, адже у свій час, тут базувалися бойові літаки для прикриття всесоюзних підприємств, таких як Новокраматорський машинобудівний завод. Та і аеропорт тут, хоч і слабко, але діючий з робочими злітними смугами. З Слов’янським аеропортом важче. Він практично не працює, але теж міг б стати в нагоді сепаратистам. У місті існує специфічний навчальний заклад – Слов’янський авіаційний технічний університет. Основною спеціальністю у ньому є бортмеханіки та обслуговуючий персонал для вертольотів. Аеропорт та не діючі літальні апарати, слугують навчальним об’єктом для студентів. Але інфраструктури явно достатньо, аби плануючи сценарій, в Москві обрали місто, як вертольотну базу для сепаратистів. Не варто збувати, що 137 км. від Слов’янська знаходиться ще одне інфраструктурно цікаве місто для авіації — Чугуїв у Харківській області.

Ресурси.

Почнемо з людських. Як зазначав раніше, в Північ Донецької області легко можна звозити сепаратистський український елемент, як з Луганщини та Донеччини, так і зі всієї України. Але з місцевим людським ресурсом у РФ склалося не дуже. Місцевий люд не захотів активно підтримувати бойовиків, а робить це тільки здебільшого на словах. Активну підтримку, в основному, надавало похиле населення жіночої статті. Котре годувало, приймало та всіляко сприяло бойовикам. Щодо дорослих чоловіків, то вони активно з районів тікають. Це вкладається в природу тутешнього люду, котре не здатне було самоорганізуватися проти бандитського правління, котре криваво встановило владу в 90-х роках. А тому і воювати з «ворогом» не бажає.

Щодо військових, то тут набагато серйозніше. Окрім збройних кімнат різних силових міністерств, в Артемівському районі діють 2 надзвичайно важливих для сценарію об’єкти. Це військовий об’єкт з законсервованими панцерними засобами (танки, машини піхоти, самохідна артилерія і тд.) та склад стрілецької зброї в соляних шахтах.

Щодо першого, то панцерна військова техніка там знаходиться не в надто бойовому становищі. Найкраща була вивезена ще у березні-квітні. Інша, потребує капітального ремонту та практично нездатна виконувати бойові завдання. Але як стало зрозумілим, основною ціллю захоплення цього об’єкту є не старі танки та таке інше, а спроба легалізації проникнення техніки з Росії. Сепаратисти вже через російські ЗМІ, заявили про, ніби, захоплення частини та створення танкової дивізії. Наявність важкого озброєння у бойовиків де-юре, РФ і терористи будуть пояснювати Артемівською частиною, а де-факто, це буде російська техніка. Тобто йде продовження політики напівправди, котру російська офіційна сторона використовує і далі. Для критично мислячих людей все і так зрозуміло, але для інформаційної політики у західних ЗМІ не так все і просто.

Щодо складів стрілецької зброї, то на них зберігається відносно стара зброя, що була вироблена протягом всього 20-го сторіччя. Але для диверсійного сценарію з масовим людським ресурсом цього явно достатньо, аби можна було б розхитати ситуацію.

Подальше використання бази бойовиків Північного Донбасу.

Вже стало зрозумілим, що першочерговий сценарій розгойдування Сходу та Півдня України в РФ не пішов. Але розслаблятися зарано. Навіть твердження ізоляції Донбасу лінією в Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій областях можна поставити під сумнів. Справа у подальших діях тих, хто контролює бойовиків.

Ще 10 днів тому я знав, що Слов’янськ не контролюється повністю через наявність в Красно-Лиманському і Артемівському районах великого скупчення найманців. У них там існувала, і існує на сьогодні, потужна інфраструктура включаючи польові кухні, військові бліндажі і тд. Постійне їх збільшення просто не дозволяло блокувати Слов’янськ. Але є ще один цікавий момент. Саме сюди стягується більшість техніки, що проривається через кордон. Її тут ретельно ховають для чогось масштабного, а можливе захоплення танкової частини в Артемівську буде лише певним поясненням наявності скупчення. На Півночі Донбасу може з’явитися справді ціла армія терористів, котра використовуючи наявну інфраструктуру, легко може просочитися у Харківську область для її розкачки. Зупинити їх буде не так і легко, адже то будуть диверсанти з підсиленням у техніці. Харків ж надзвичайно заважає нашим ворогам, адже його стабільність:

А. Не дозволяє Росії остаточно втілити сценарій вторгнення під соусом «миротворців».

Б. Не дає таких масштабів, аби волати на світ не тільки про Північний-Схід, але хоч би і про Схід.

В. Це надзвичайно важливий військово-промисловий центр. Нацгвардія вже отримала достатню кількість сучасної зброї, виробленої в Харкові. Це сильно дратує супротивників.

Отже, виходячи з вищесказаного, українським силовикам потрібно діяти негайно. Адже угруповування, що набирає сили на Півночі Донбасу, може стати куди більшою проблемою, ніж зараз. І це прекрасно розуміє Київ. Оголошене перемир’я є, скоріш, останньою спробою домовитися з Москвою, щоб та не йшла на ескалацію конфлікту. Але під час нього українською владою у Донбас стягується військові сили, а скупчення терористів в Красному-Лимані почали активно ліквідовувати.