Кияне проти забудовників: наступний крок — озброєне протистояння?

Чому ви вирішили полізти на кран?

Це було давно придумане до нас, у 2008 році. Уже була аналогічна акція на Аскольдовій могилі (там теж ведеться будівництво — «Свідомо»).

А зараз якраз назрів такий момент із будівництвом на Гончара, коли вже ніякі інші акції не допомагають. Рішення суду не виконуються, рішення прокуратури так само. Настав час більш радикальних дій. Крім того, закінчилися кадрові перестановки, і зараз хороший момент, щоб подивитися на погляди нової влади.

Як вибирали людей, які полізуть?

Хто хотів, зголошувався. Ми ходили і агітували людей, питали, хто полізе. Проблема було в тому, що акцію запланували на робочий день. Тому що у робочий день більш інтенсивно там працюють. І очікували медіа-покриття, оскільки ЗМІ добре працюють.

Тому, вибираючи між суботою і початком тижня ми вибрали останнє. І полізло нас трошки менше. Це були Світлана Цуркан, вона уже більше року з нами. Андрій Боня теж зі «Збережи старий Київ», та Ігор Гурчик з «Нової землі».

Ви рано приїхали?

Я прокинувся без двадцяти шість, і поїхав на Борщагівку забирати людей. Туди приїхали десь до сьомої. На місці намалювали банер, зачекали, поки він трохи висохне, бо фарба смерділа. Це зайняло деякий час, я вже на годинник не дивився. Тому ми залізли десь о 07:30, може, трохи раніше.

Звідки у вас була драбина?

Драбина була поряд прихована. Це наша, не будівельників. Її раніше приховали.

Поки ми лізли, нас ніхто не помітив. Точніше, помітив, але охоронці теж були сонні, і не здогадалися, що щось не так.

Один охоронець дивився, як мені здалося, просто на мене. Я йому ще помахав рукою, і він пішов далі. Перелізли через паркан і одразу полізли на кран. Він одразу біля паркану.

Як ви лізли на кран?

Лізти на кран — це доволі просто. Може, комусь було трохи страшнувато, але насправді, це безпечно. Вивалитися звідти просто так неможливо. Там всередині три дуже зручні драбини, які пожежні драбини на звичайних будинках. Дуже просто по них лізти. Хоча, звісно, на сорок метрів вверх лізти — спітнієш.

А в кабінку як залазили?

Там все відкрите було. Ми не тільки в кабінку залізли, а й над нею. Потім ми її закрили, бо не хотіли спілкуватися з людьми, які мали ломик. До нас пізніше піднялися такі.

Що ви робили в цій кабінці?

Взагалі, наша мета була — повісити банер. Ми почали розкручувати банер, потім прив’язували мотузки, щоб його прив’язати до крану. Ми нечасто вішаємо банери на крани, тому дуже довго це продовжувалося. Насправді, ми всю акцію його вішали.

А зверху ще вітер. Навіть якщо внизу не було вітру, то на висоті був.

Яку їжу ви з собою взяли, як в туалет ходили?

Я взяв із собою бутерброди, але так нічого там і не поїв, бо часу не було.

В туалет ми не ходили. У нас на це часу не було. А крановщик, який там мав працювати, вирішував це питання, як ми зрозуміли, за допомогою пляшок. Ми цю пляшку там бачили.

Коли охоронці зрозуміли, що щось не так?

О 8:09 почався який рух внизу, я зауважив час. Хтось почав лізти до нас, почав кричати, матюкатися.

Ми вирішили не відкривати, бачимо, що люди роздратовані. З ломиком. Ми пояснювали їм, що їхнє будівництво незаконне, але вони нас не розуміли, на жаль.

Ось що говорили хлопці у спортивних костюмах з ломиком (це відео активісти зробили зверху кабінки):

Коли ви вирішили спуститися?

Як тільки перша людина з ломиком піднялася, ми подзвонили в міліцію. Коли міліція приїхала, ми довго вели переговори, як ми будемо спускатися.

Оскільки навіть у присутності міліції до нас знову лізли двоє з ломиком, ми попросили міліціонерів залізти до нас. Але багато хто з них боявся висоти, не хотіли лізти. Ми чекали такого міліціонера, який би не боявся висоти, і який міг би захистити нас від цих людей з ломиками.

В результаті, до нас виліз майор. Я так розумію, він був старший, тому мусив лізти. Бо більше ніхто не захотів.

Це було десь між 10:00 і 11:00. Ми попросили майора забрати цих людей з ломиками, тому що навіть у його присутності вони продовжували погрожувати. Хлопців дійсно прибрали, але вони продовжили бігати знизу по території.

Тоді ми ще попросили міліцію зачекати, щоб хоча б телекамери приїхали і зняли нас. Нас трохи познімали, ми показали міліціонеру, що ми з кабінки йдемо, що все тут нормально. Якщо там щось впало, ми все поставили, ніякого бардака не залишали. Ми в кабіні нічого не чіпали, хіба що сиділи в кріслі крановщика. Дуже зручне, до речі.

Міліція як повелася, коли ви спустилися?

Коли ми спустилися, міліція показала нам, куди йти, але там вже чекали люди з будмайданчика. Це мене трохи засмутило. Ці хлопці почали шарпати нас руками. Тому я думаю, що у Боні саме тому голова була розбита. Його Андрій, взагалі, звуть.

Потім міліціонери підійшли і всіх заспокоїти. Тим більше, що я почав кричати, і був у зоні видимості телекамер.

Потім майор докоряв міліціонерам: «Як?! Я ж сказав вам зустрічати їх внизу! Чому ви їх не зустрічали?»

Не знаю, наскільки це щиро було.

Отже, міліція взяла нас у кільце, вивела через якийсь лаз, на якесь внутрішнє подвір’я, посадили в машину без вікон, без дверей, і повезла.

В цілому, я до міліції претензій не маю. Тому що могло бути набагато гірше, якби вони захотіли.

Що робили в міліції?

Стандартно. Приїхали в міліцію, пішли в різні кабінети і пояснили, що ми там робили.

Нас просто запитували, що це таке було. Проявили цікавість, можна сказати.

Ви запрошували на акцію представників архітектурно-будівельної інспекції, суду, районної ради — хтось із них приїхав?

Ми би дуже хотіли, щоб на наше місце прийшли судові виконавці: опечатали цей кран, інший кран, екскаватори. Тому що тут є рішення суду про зупинення будівництва. Це і була мета нашої акції.

Але до нас ніхто не приходив. Якщо хтось і приїжджав, то дуже тихо і непомітно.

Будівництво на Гончара сьогодні продовжується.

«З подвоєною силою, — кажуть жителі будинків, з вікон яких видно будівництво.

А під краном тепер постійно чергують охоронці.

Фотографії «зверху» — Ігоря Гурчика, http://kiev.svidomo.org