А всі аргументи експертів зводяться до того, що, мовляв, ми ціни підвищимо, а там народ навчиться економити. Дуже показовою щодо цього є позиція Світового банку, яку озвучив Філіпп Ле Уору, віце-президент Світового банку з питань Європи і Центральної Азії. «Україна може заощадити чимало коштів, завдяки енергозбереженню, і шлях до цього – підвищення тарифів на газ для населення, аби люди відчули і зрозуміли, що цей ресурс коштує немало», — заявив чиновник Світового банку. Такий рівень аргументації непоганий, як для лави під під’їздом, але аж ніяк не пов’язаний ані з експертним обґрунтуванням, ані з аналізом ситуації. Такі заяви роблять очевидною наявність певних політичних інтересів у міжнародних інституцій, і необхідність підвищення цін і тарифів жодним чином не стосується дійсності.
Щодо українських експертів, то вони відзначаються точнісінько такою ж безпідставністю і голослівністю, як і закордонні. До прикладу, нардеп від Партії регіонів Володимир Ландик вважає, що в Україні необхідно підвищити не лише тарифи на житлово-комунальні послуги, але й ціни в усіх сферах господарства. «Потрібно підвищувати все, адже не можна купувати газ за однією ціною, а продавати для населення в кілька разів дешевше. Потрібно вже переходити на реальні ціни в усіх сферах господарства», — переконаний політик. За словами Ландика, підвищення цін на газ, а за ним і зростання тарифів на ЖКГ, цілком передбачувані і закономірні. «Треба розуміти, що через скрутне становище країни не може бути популярних реформ. Такі рішення будуть болісними, але потрібно це перетерпіти», — наголосив народний депутат.
Як бачимо, це звична ситуація: тільки узагальнені вислови і ніякої конкретики. Якщо депутати й можуть дозволити собі оперувати абстрактними величинами – на те ж вони і політики, – то коли так починають поводитися представники Кабміну, стає зрозуміло, що ніхто навіть не намагався зробити економічне обґрунтування підвищення цін. Так, глава уряду Микола Азаров заявив, що підвищення цін на природний газ для населення, підприємств теплоенергетики і промисловості дозволить зменшити дефіцит бюджету НАК «Нафтогаз України», а також сприятиме розвитку українського газовидобутку і житлово-комунального господарства. Причому він вперше навів конкретні цифри: до кінця 2010 року «Нафтогаз» скоротить дефіцит власного бюджету з 50 млрд грн до 10 млрд грн, а з 2011 року зможе працювати беззбитково. Це означає, що населення повинно покрити втрати «Нафтогазу» розміром 40 млрд? Запам’ятаймо цю цифру. Зі свого боку віце-прем’єр-міністр Сергій Тигіпко також чесно зізнався: «У нас сьогодні проблема: ми повинні збалансувати бюджет НАК «Нафтогаз України». Ми не можемо залишати компанію збитковою. Хочемо ми чи не хочемо, а розраховуємося за газ з Росією за тією ціною, яку встановлює Росія».
Отже, все нібито зрозуміло: згідно з міркуваннями уряду, підвищення цін для населення повинно залатати дірку в бюджеті державного монополіста і забезпечити розвиток українського газовидобутку. Однак, якщо трохи порахувати, то є серйозні підстави для сумнівів у реальності цього процесу. По-перше, тому, що населення – це не основний споживач газу і пов’язаних з його використанням послуг. По-друге, Кабмін неодноразово заявляв, що ті, хто не в змозі сплачувати за підвищеними тарифами, отримають субсидії. В Міністерстві праці і соціальної політики розраховують, що житлово-комунальні субсидії у зв’язку із зростанням тарифів отримають понад 1,5 млн сімей. Про це повідомив заступник міністра праці і соціальної політики Костянтин Ващенко.
Що ж, пропонуємо трохи порахувати. Отже, почнімо. 2009 року в бюджеті України на компенсацію «Нафтогазу» втрат від різниці в цінах між купівлею газу в «Газпрому» і продажу його для населення було закладено приблизно 1,8 млрд грн. На житлові субсидії було передбачено близько 3,5 млрд грн. Кількість отримувачів таких субсидій – приблизно 1 млн сімей. Якщо взяти до уваги, що в результаті підвищення ціни на газ для населення на 50% «Нафтогаз» повністю покриє свої збитки і більше не потребуватиме бюджетної підтримки на компенсацію цінової різниці, то виявиться, що за умови 100% оплати за спожитий газ українці віддадуть всього-на-всього 2 млрд грн за рік! Як це зможе перекрити суму 40 млрд грн, на яку Кабмін планує зменшити дефіцит бюджету «Нафтогазу», не зрозуміло, оскільки коштів зберуть у 20 разів менше.
Але і це ще не все. За підвищення тарифів на 50% і збільшення числа отримувачів субсидій на 50%, порівняно з минулим роком, а також у зв’язку зі зниженням порогу для отримувачів субсидій з 20 до 15 відсотків сукупного доходу сім’ї, виходить, що сума, закладена для надання субсидій, у 2010 році повинна бути в 2,25 рази більшою, ніж у минулому 2009 році. Тобто сягати майже 8 млрд грн. Але таких коштів у бюджеті 2010 не передбачено. Там фігурує цифра – 5,94 млрд грн. Тобто на 2 млрд грн. менша за необхідну. Що це означає? А те, що отримані додаткові гроші з підвищення цін підуть на збільшення обсягу субсидій, які видаватимуть. В результаті маємо обмін шила на мило. Але, оскільки кошти проходитимуть за іншими статтями прибутків/витрат, чиновники бадьоро відзвітують про те, що дефіцит бюджету «Нафтогазу» зменшився.
Наведені вище розрахунки показують, що досягти цілей, які визначив Кабмін, за допомогою підвищення цін для населення нереально. Для точних висновків потрібні реальні цифри собівартості газу, обсягів його продажів, рівня оплат і т. д. У вільному доступі таких даних автор не знайшов, хоч не виключає, що вони десь є. Проте навіть доступних даних достатньо, аби зробити висновок, що економічних підстав для підвищення цін на газ для населення немає, є тільки прагнення Кабміну покращити фінансове становище «Нафтогазу» за рахунок всіх українців, причому не вживаючи жодних заходів для впровадження програм енергозбереження чи розробки альтернативних джерел енергії.
Ніякий розвиток українському газовидобутку чи житлово-комунальному господарству не світить. «Нафтогаз» залишається збитковим. Для розвитку газовидобутку потрібні інвестиції. Інвестувати в щось гроші, маючи від’ємний баланс, неможливо! Ніхто не може вкладати кошти в розвиток чогось нового за рахунок збитків. Очевидно, ця проста істина не надається до розуміння українських чиновників. Про розвиток ЖКГ взагалі не може бути й мови. А відбувається це тільки тому, що, як не підвищуй тарифи, а грошей за чинної системи надання послуг не вистачить. До підвищення цін на газ і тарифів на послуги ЖКГ всі так звані «збитки» підприємств, котрі надають послуги, покривалися з місцевих бюджетів. Натомість зараз, якщо уявити, що населення раптом почне повністю сплачувати всі рахунки, то додаткові кошти отримає не так «Нафтогаз», як підприємства-монополісти, які надають послуги ЖКГ. Як наслідок, у виграші залишаться хіба що місцеві бюджети.
В результаті, гроші з підвищення цін підуть в кишені монополістів, та й там і залишаться. Нічого іншого не трапиться. Нагадаю, що субсидії з бюджету, про які так часто говорять чиновники, насправді українці платять самі собі з тих податків, які віддають державі, оскільки в структурі доходів бюджету основна частина коштів припадає на податки, отримані від фізичних осіб, а не від комерційних структур. А якщо взяти до уваги той факт, що своєю Постановою № 713 від 4 серпня, якою затверджується фінплан компанії на 2010 рік, Кабінет Міністрів вирішив випустити облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) на 7,4 млрд грн для збільшення статутного фонду НАК «Нафтогаз України», то стає зрозуміло, що підвищення цін і збільшення тарифів для населення ніяк не врятує бюджет «Нафтогазу».
Суть підвищення цін і тарифів практично повністю лежить суто в політичній площині – це перерозподіл фінансових потоків задля додаткової можливості посилити державний тиск на громадян за допомогою механізму субсидій і штрафів за несплату послуг ЖКГ. Економіка тут ні до чого. Принаймні поки що.
Гаврилечко Юрій, «Хвиля», для «Українського тижня»
