Стратегії сепаратизму в Україні

В основі будь-яких стратегій сепаратизму в Україні лежить уявлення, що сепаратизм може призвести до того, що на окремих територіях в разі їх від’єднання від України може бути все так само, як раніше в Україні, плюс ще краще за рахунок грошей Росії (чи Європи).

Мрія українського сепаратиста, щоб було краще, ніж є, нездійсненна. Краще не буде. Буде тільки гірше. Краще не може бути за будь-яких умов, доки немає ідей того кращого.

«Бути не з Україною, а з Росією» це узагальнена ідея сепаратизму, що нав’язана російськими ЗМІ протягом тривалого зомбування жителів Сходу України. Українські люди не знають, що їх чекає в союзі Росії. Вони думають, що їм залишать їх свободи і ще додадуть до цього більше грошей на життя. Так не буває. Буває лише – втрата звичних для українців свобод в обмін на гроші.

Але у зв’язку з російськоорієнтованим сепаратизмом європейський вибір теж є сепаратним, хоча його і обстоює більшість України.

В Україні немає ідейного сепаратизму – на Сході України є кримінально-російськомовний сепаратизм, а в окремих інших місцях України є етнічно-український євроорієнтований сепаратизм. Усі спроби надати сепаратизму хоч якогось ідейного забарвлення закінчуються банальностями, продиктованими з Росії – «федералізація країни» та «російська мова друга державна» або банальностями типу «Україна для українців», «геть москалів!» і «всі ідемо в Європу». Але це не ідеї, бо ні те, ні інше нічого взагалі не вирішує.

Коли більша частина Україна хоче в Європу, а менша не хоче, то сепаратизм це не тільки дія меншою частини, а також дія більшої частини. Те, що більша частина не хоче ділити Україну, є проблемою лише цієї більшої частини. Бо якщо ми не встигли переконати цю меншу частину у європейському виборі, то наша орієнтація на Європу є таким самим сепаратизмом.

До речі це не суперечить визначенню сепаратизму – «прагнення окремих груп населення чи організації до відокремлення, відособлення; рух за надання частині держави права автономії чи за її повне відокремлення й створення нової держави». Як бачимо, тут не вказується, яка саме частина намагається відділитися – більша чи менша.

Водночас сьогодні ситуація в Україні така, що орієнтовані на Росію люди на Сході України опиняються заручниками бандитів і засланців з Росії. Ця ситуація породжує невизначеність Сходу України на перспективу. Яка різниця в складі України чи Росії буде Схід України, якщо там правитимуть бандити? І це є проблемою не тільки для Сходу України, а для всієї України.

Теж саме з етнічним євроорієнтованим сепаратизмом. Значна частина країни, що уявляють себе переможцями в революції, просто відмовляються розуміти ту просту істину, що продовження позичання грошей і влізання в борги перед Європою і США, це втрата економічної незалежності України на багато десятків років. Євросепаратизм так само небезпечний, як і російський сепаратизм.

У сепаратних настроїв є різні суб’єкти – російськоорієнтовані і криміналізовані групи інтересів Сходу України та частково Півдня України. Екстремістські етнічно-українські євроорієнтовані спільноти Заходу, Центру та частково Півдня України. Над кожною з них є куратори сепаратизму – Росія та Захід (Європа та США).

Сепаратизм Сходу України є прямим наслідком єроорієнтованого сепаратизму решти України. Найбільш активним сьогодні є сепаратизм Сходу України, бо саме він, змушений захищати свою неєвропейську ідентичність, за підтримки Росії роздирає країну на шматки. От в зв’язку з цим східним сепаратизмом вимальовуються такі шляхи розвитку подій в Україні.

1) Сепаратисти Сходу України складають зброю, сідають за стіл переговорів з центральною владою України і досягають компромісу про територіальний устрій країни, статус російської мови, євроорієнтацію, відносини з Росією і т.д. (це мирний шлях);

2) Населенню Сходу України набридає бавитися у сепаратизм і воно саме починає зачистку власної території від сепаратистів, можливо з залученням українських спецвійськ, але без бронетехніки, гелікоптерів і літаків (це шлях внутрішньої короткої громадянської війни).

3) Росія вводить свої війська і окуповує східні області України. В цьому разі починається довга війна з застосуванням усіх видів зброї, оскільки народ решти України ніколи не змириться з втратою своєї території і атакуватиме Схід України щодня, щогодини і щохвилини, допоки міста, інфраструктури та промислові підприємства Сходу України не будуть зруйновані, а значна частина сепаратистів не буде знищена (це шлях довгої російсько-української війни).

4) Ультиматум решти України з умовою вигнання східних областей з України. Це найрадикальніший сценарій, який мені як уродженому в Донецьку не подобається. Але ці настрої зараз ширяться Україною все більше.

Перший шлях означає громадянську активність притомних патріотичних інтелектуалів, політиків та бізнесменів Сходу України. Він найважчий, але і найкоротший і найефективніший. Другий шлях більш радикальний, довший, кривавий, але зрештою доволі ефективний. Третій шлях ще довший, ще кривавіший і катастрофічний для Сходу. В третьому шляху потрібно зрозуміти просту істину: Росії не потрібен Схід України – Росії зрештою потрібна там пустка, територія хаосу (хоч вона цього ніколи і не визнає).Четвертий шлях означає здійснення політичної волі решти України, яка в особі центральної влади висуває Сходу України ультиматум про негайне припинення сепаратистських дій перед загрозою виведення Сходу України зі складу України за їх антидержавну позицію впродовж багатьох років незалежності.

В будь-якому разі сепаратисти звуть війну на свою територію, яким би чином ця війна не відбувалася – економічна війна, яку Україна зараз веде проти Росії в окупованому Кримі, чи будь-яка інша війна, яка неодмінно буде на території східної України в разі продовження сепаратних дій.

Давайте поглянемо на стратегії сепаратизму і можливість досягнення цілей, що ставляться всередині них, в результаті компромісу з центральною українською владою.

Перший шлях.

Принцип – компроміс кращий, ніж невизначеність і хаос війни.

Стратегія федералізму. Як загальнодержавне питання може бути вирішене лише на загальнодержавному референдуму. За соціологічними даними більшості воно на такому референдумі не набере. Отже реальна стратегія Сходу України – не федералізм, а автономія у складі унітарної України, як раніше це було, коли такою автономією у складі України був Крим.

Чи погодиться на автономію Сходу України більшість людей, що там проживає? Чи зможе Схід України самостійно декриміналізувати владу, міліцію, бізнес без допомоги центральної влади? Дуже сумнівно. Отже автономізація це подальша криміналізація і знову ж таки загострення ситуації, яку будуть вирішувати або війська України, або війська Росії.

Саме тому пропонована новою українською політичною елітою децентралізація влади та реальне місцеве самоврядування є найкращим виходом, бо вона базується на реальних самоорганізованих громадах, а не на штучно створених областях, які фінансуються з центрального бюджету і не мають жодних реальних повноважень, жодної реальної власності. Більше того, російськомовна федералізація це відкладений постійно діючий конфлікт, який за активної участі Росії рано чи пізно призведе до виходу Сходу України зі складу України. Якщо Схід України вибирає федералізацію, то вже краще нехай одразу виходить зі складу України.

Стратегія другої державної мови. Як загальнодержавне питання може бути вирішене лише на загальнодержавному референдуму. За соціологічними даними більшості воно на такому референдумі не набере. Отже реально Схід України може претендувати лише на російську як регіональну мову. А ця норма де-факто вже давно діє на території Східної України. Водночас статус регіональної мови можна оформити законодавчо лише за результатами компромісу з сепаратистами. В будь-якому разі другої державної мови в Україні не має бути.

Може взагалі відмовитися від поняття «державна мова», може піти проти світового правового тренду і оперувати винятково поняттями «регіональних мов» – українська, російська, англійська і т.д.?

Взагалі перший шлях можливий лише за доброї волі Росії – припинення ескалації сепаратних конфліктів в Україні (виведення своїх агентів з території України і роззброєння сепаратистів), оголошення діалогу як єдиного способу вирішення проблем самими українцями.

Другий шлях.

Принцип – криміналітет та сепаратисти мають бути знищені власними силами громади Східної України.

Зараз вже зрозуміло, що українська влада та силові структури чи армія не можуть допомогти у звільненні Сходу України від сепаратизму. Протистояти стратегічному жорсткому та цинічному Путіну в Україні може такий самий стратегічний жорсткий та цинічний український лідер. Якщо такого нема, то Україна Путіну вже програла.

Коли сепаратисти прикриваються жінками та дітьми, коли сепаратисти катують та роздягають перед телекамерами полонених, коли вони вбивають легітимних чиновників та захоплюють адміністративні будівлі, вони становляться терористами. Це терористичний сепаратизм. Українські політики та ЗМІ програють інформаційну війну саме тим, що ніяк не можуть розрізнити ці два поняття – сепаратизм і тероризм.

З тероризмом потрібно боротися дуже жорстко, не зважаючи на будь-які втрати. Якщо жаліти жінок та дітей, якими прикриваються сепаратисти-терористи, то в результаті такого підходу сепаратизм-тероризм буде поширюватися далі і жертв серед мирного населення буде набагато більше. Цьому вчать в будь-яких посібниках щодо боротьби з тероризмом. З терористами переговорів не ведуть. А з сепаратистами переговори вести можна. Цьому вчили в свій час Путіна, але цьому вочевидь не вчили нинішню українську владу.

Саме тому другий шлях полягає у том, що не центральна влада, а самі громадяни Сходу можуть дати відсіч терористичному сепаратизму.

Це важка невдячна робота може бути зроблена тоді, коли інтелектуали, політики та бізнесмени Сходу виявляться безсилі проти дій сепаратистів. Ця стратегія виглядає доволі зрозумілою, хоча і неприємною – армія проти армії, громада проти громади. Тобто, допоки українська армія стримує на кордоні російську армію, патріотичні громадяни розбираються з сепаратистськими громадянами на Сході України.

Зрозуміло, що це буде громадянська війна на часткове знищення населення Сходу України, бо арешт сепаратистів за умови підтримки їх частиною мирних громадян мало можливий. І питання навіть не у реакції Росії чи всього світу. Питання у тому, що сепаратист, який взяв зброю у руки, має бути готовий померти, що б там не говорили пацифісти і любителі прав людини.

Озброєння активних громадян Сходу України є дуже небезпечним. Але не Україна почала озброювати громадян на Сході. Першою це зробила Росія – саме вона озброїла сепаратистів на території України. Озброєння українських патріотів Сходу України це дія сумнівна, але може бути доволі ефективною. Якщо східняки так емоційно ставляться до своєї територіальної гідності, тобто не треба їм допомоги інших мешканців України, то нехай самі зі своїми проблемами і розбираються. Самі нагадили, самі нехай і підчищають.

Третій шлях.

Принцип – війна до повного руйнування Сходу України без надії на перемогу.

Це найважчий шлях. Війна Росії з Україною може бути результатом повної бездіяльності патріотичних громадян Сходу України. Позиція «нехай Україна з Росією розберуться, а ми побачимо куди іти – в Україну чи в Росію» завжди закінчується погано. Така пасивна позиція завжди призводить до війни і руїни.

Головна проблема вільного виходу Східної України з України до Росії у тому, що українці на це не погодяться. Якщо у ситуацію втрутиться Росія, то це призведе до тривалої війни Росії з Україною.

Війна перетворить лідерський регіон України у відсталий та зруйнований. Мешканці Сходу України в такій війні кругом будуть людьми другого сорту – і в Росії, і в Україні.

В разі входження Сходу України в Росію, більшість його нинішніх економічних зв’язків буде зруйнована. Інтегрувати такий економічний кластер в Росію непросто. Схід України – не Крим. У Росії навіть зараз грошей на Схід України нема. Їх тим більше не буде при окупації Росією Сходу України, бо економічні санкції світу ще більше погіршать економічне становище країни-окупанта. Але скоріше за все, Росія зовсім не буде інтегрувати Схід України в склад Росії, вона зробить з нього Придністров’я – пустку і депресивну територію.

В Росії частину жителів окупованого Сходу України вважатимуть зрадниками і неблагонадійними, а частину – патріотами сумнівного походження. Ніколи українцям Сходу не стати повноцінними громадянами Росії. Ніколи. Це малоприємний, але доволі безсумнівний факт.

Біженцям зі Сходу України в інші частини України теж буде погано – їх вважатимуть зрадниками, неблагонадійними громадянами. Вони поневірятимуться по різних місцях України без довіри та поваги.

Четвертий шлях.

Принцип – всі вороже до України налаштовані її частини нехай ідуть геть.

Це політичний сепаратизм. Цей шлях можливо здійснити через загальнодержавний референдум, де Україна має вирішити, чи лишати Схід України в своєму складі. Схід України за часів незалежності держави постійно поводив себе так, що не просто вимагав уваги, а вимагав особливого становища в Україні. Саме Схід нав’язав Україні президента-бандита, який розікрав Україну, криміналізував Схід України, надав перевагу олігархам Сходу України, знищив обороноздатність та великий економічний потенціал України, знищив довіру між народами країни, зрадив батьківщину на користь Росії, втік в Росію і продовжує розвалювати Україну.

Саме Схід України продовжує розкольницькі дії щодо країни і по суті є тягарем для подальшого її політичного розвитку. Ніякі економічні здобутки Сходу України не можуть бути взяті до уваги з огляду на позицію його мешканців. Ніякі економічні досягнення Сходу України не покривають політичних збитків, які він наніс, продовжує наносити і збирається і далі наносити Україні.

В такому масштабі злочин жителів Сходу України перед Україною є несумісний з перебуванням в складі України. Схід України підлягає вигнанню зі складу України.

Тобто в цьому шляху мова йде не про волевиявлення Сходу України щодо його вибору відносно України, а про волевиявлення решти України щодо долі Сходу України.

Якщо Схід України поводить себе як бандити, то вони не мають права вільно вийти з України. Вони мають бути вигнані з країни як зрадники. Це по суті висунення ультиматуму Сходу України від усієї України.

Умова залишення Сходу України в складі України в цьому ультиматумі – припинення сепаратистських дій власними силами, вибачення перед народом України, змирення свого локального егоїзму і участь в революційних перетвореннях на користь всієї України.

Вигнання Сходу України зі складу держави має супроводжуватися вивозом до території решти України майна біженців, елементів інфраструктури та власності лояльних до України бізнесменів Сходу України.

Причина появи такого підходу полягає, на мій погляд, у тому, що на переконання багатьох українців Схід України за свою антидержавну діяльність заслуговує на покарання. Правове підґрунтя такого підходу бачиться в тому, що євроорієнтовані громадяни складають більшість країни. А раз так, то меншість можна змусити до цього вибору.

Цей шлях мені не подобається, але я все частіше чую саме такі настрої серед багатьох моїх знайомих. Це надзвичайно немилосердний варіант, який може призвести до моральної травми жителів Сходу України. Його можна оцінити, намалювавши зворотну перспективу: «Давайте віддамо Галичину Польщі і заживемо нормально». Мені здається українцям не варто вдаватися до такого, бо образа за такі дії матиме вже історичний характер.

Україні досить ворожої Росії. А робити ворогами ще й частину своїх громадян це погано для майбутнього.

Яким шляхом піде Схід України? Це його вибір. Але цей вибір має бути усвідомлений і активний. Пасивність широкої громади Сходу України може призвести тільки до найгіршого шляху.

Подяка Ользі Михайловій за консультації при написанні тексту.

Источник: блог Сергея Дацюка