Війна ідентичностей в Україні та Росії

Спілкуючись зі своїми товаришами, приятелями та просто знайомими, я в нинішній непростій ситуації початку 2014 року бачу їхню дезорієнтацію та кризу ідентичності.

Навіть люди з хорошим мисленням і десь навіть рефлексією несуть пацифістську нісенітницю, зловживають іронією, закликають до єдності незрозуміло кого незрозуміло в чому або беруть участь в істеричній та агресивній комунікації із закликом «треба вбивати» (причому неважливо кого).

Щоб подолати дезорієнтацію, потрібно чітко й чітко оформити можливі ідентифікаційні альтернативи. Особисте самовизначення у цих альтернативах дозволить подолати кризу ідентичності. Особисте самовизначення, доведене до групового (партійного), дозволить нам розмежуватися.

І лише розмежувавшись, ми зможемо осмислити наше розмежування та об'єднатися на нових засадах. Без чіткого розмежування та його смислової рефлексії жодне об'єднання неможливе.

…………………

Три ідентичності

У російсько-українському конфлікті 2014 року зіткнулися три принципово різні ідентичності.

Перша ідентичність – це національна чи навіть націоналістична українська ідентичність. Її носії виступають за українську національну (націоналістичну) державу. Основні ідеї: 1) національна організація світу є основною для поділу території світу на держави; 2) монополія держави зберігається у частині гарантій розвитку культури та мови титульної нації; 3) корпорації повинні слугувати інтересам нації чи хоча б не вступати з цими інтересами у протиріччя; 4) лише нація може бути підставою громадянського суспільства, за допомогою якого вона здійснює контроль за державою та корпораціями; 5) об'єднання діаспор у світі можливе лише з урахуванням національної культури та, передусім, мови.

Друга ідентичність це імперська російська ідентичність. Її носії створюють велику Російську імперію. Основні ідеї: 1) держава тяжіє над націями, що входять до імперії, і, насамперед, над титульною нацією (російськими) (наднаціональна територіальна імперія); 2) держава в ім'я могутності імперії зберігає монополію над розподілом природних копалин між корпораціями та над контролем масової свідомості (імперія ренти та контролю); 3) лише безпосередньо керовані державою корпорації може бути великими, іншим це дозволено (корпоративна імперія); 4) лише держава може дарувати свободи громадянському суспільству в тому числі і в тому їх обсязі, в якому вважає за потрібне для блага імперії (імперія обмеженої свободи суспільства);

Третя ідентичність це мережна. Ці люди не тільки ведуть комунікацію в соціальних мережах, а й спираються на соціальні мережі в цілепокладанні своєї взаємодії. Основні ідеї: 1) топологічна (нетериторіальна) фрагментація світу; 2) відмова від монополії держави на багато видів інфраструктурних послуг; 3) корпорації починають надавати дедалі більше інфраструктурних послуг замість держави; 4) державі, що в'яне, і корпораціям, що посилюються, можуть протистояти лише різнорівневі спільноти, що створюються всередині традиційного громадянського суспільства, але до нього вже не належать; 5) ці спільноти об'єднуються у мережі (за допомогою, насамперед, телекомунікацій та Інтернет) – вони поєднують різні топологічні фрагменти світу, створюючи світову мережу поверх державної корпоративної організації світу.

Третя ідентичність є множинною (політарною), але не постмодерністсько-множинною, а конструктивісткою-множинною. Вона базується не на еклектично поєднаних істинах, а на складній моделі різнорівневих метафізичних істин зі своєю конструктивною онтологією істини (істина складна, але одна). Перша та друга ідентичності є унітарними, тому тотальними та прагнуть домінувати над іншими ідентичностями.

Унітарна ідентичність, відмовляючись від зіткнення з іншою унітарною ідентичністю, руйнується. Тому перша та друга ідентичності приречені вступати у конфлікт один з одним та з іншими унітарними ідентичностями. У цьому їхня слабкість при взаємодії з конструктивною мережевою політарною третьою ідентичністю. Політарна ідентичність здатна поглинати унітарні ідентичності без зіткнення із нею.

Третя ідентичність вважає дві інші ідентичності архаїчними і налаштована до їхнього конфлікту примирливо. Перша ідентичність пасивно-агресивно налаштована до другої («не чіпайте нас, і ми вас не чіпатимемо»). Друга ідентичність активно-агресивно налаштована на першу (розкол, асиміляція, приниження, знищення зовнішніх ворогів). Обидві ідентичності (перша та друга) насторожено налаштовані до третьої ідентичності, вважаючи її легковажною, ідеалістичною, безперспективною.

Тому війна між першою та другою ідентичностями відбувається на користь третьої ідентичності. Територіальна фрагментація світу не є обов'язковою умовою топологічної фрагментації світу у розумінні третьої ідентичності. Війна не є метою або засобом третьої ідентичності. Тому носії третьої ідентичності є єдиними, хто не готовий брати до рук зброю, воліючи вести війни концептуальні, інформаційні та економічні. З точки зору третьої ідентичності, і перша, і друга ідентичності приречені на руйнування через війну між ними: обдурювати і вбивати людей за ці безперспективні ідентичності безглуздо.

Сенс української революції 2013-2014 років – в опорі на першу ідентичність сформувати третю ідентичність та пред'явити її в оформленому вигляді світові. Сенс російської агресії проти України – не дати сформуватися третьої ідентичності у своєму розвиненому вигляді в Україні, архаїзувати та фашизувати першу ідентичність, змусивши її носіїв до військового зіткнення з більш потужними у військовому та ресурсному плані носіями другої ідентичності.

Кожна з трьох ідентичностей є як у Росії, так і в Україні. Тому російсько-українська війна першої та другої ідентичностей неможлива без внутрішніх воєн у Росії та Україні.

…………………

Фашизація України та Росії

Елементи фашизації існують у першій та у другій ідентичностях.

Давайте наведемо основні ознаки фашизму (націонал-соціалізму) у його найбільш послідовному вигляді. Фашизм є союз великих монополій з державою, орієнтація суспільства на створення колоніальної імперії (за рахунок зовнішніх ворогів), згуртування суспільства проти цих зовнішніх ворогів для експропріації їхніх бізнесів та анексії їх територій, нагнітання агресії у суспільстві проти зовнішніх ворогів та готовність до війни ворогами, опора на поліцію та армію проти громадських протестів та створення військово-поліцейського режиму, тотальне обдурювання населення через ЗМІ.

У першій ідентичності національна фашизація є наслідком спроби поваленої влади надати українському суспільству рис фашизму. Союз держави з великими монополіями/ в Україні все ще не зруйнований: нова влада спирається на тимчасовий олігархічний консенсус, особливо у ситуації конфлікту з Росією. При цьому створення колоніальної імперії як завдання в Україні не ставилося та не ставиться. Нагнітання агресії йшло виключно щодо україномовної частини України (за допомогою російських телеканалів за потурання українській владі), що породжувало зворотну агресію – україномовних проти російськомовних громадян України та проти Росії. Проте агресія та ворожість українців концентрувалася лише проти скинутої влади, блокуючи тим самим агресію проти російськомовних. Поліцейський режим в Україні було встановлено поваленою владою лише під час громадянського протесту 2013-1014 років. А опори на армію у скинутої влади не існувало зовсім, навпаки, українська армія успішно руйнувалася з помітною участю Росії. Свобода слова в Україні зберігалася безперервно, навіть без спроб контролю масової свідомості поваленою владою (що, зрештою, її й занапастило). У цьому сенсі український національний фашизм просто не встиг скластися – йому вчасно «дали в морду», хоча окремі прояви його можна було бачити під час та особливо одразу після громадянського протесту 2013-2014 років. навіть без спроб контролю масової свідомості поваленою владою (що, зрештою, її й занапастило). У цьому сенсі український національний фашизм просто не встиг скластися – йому вчасно «дали в морду», хоча окремі прояви його можна було бачити під час та особливо одразу після громадянського протесту 2013-2014 років. навіть без спроб контролю масової свідомості поваленою владою (що, зрештою, її й занапастило). У цьому сенсі український національний фашизм просто не встиг скластися – йому вчасно «дали в морду», хоча окремі прояви його можна було бачити під час та особливо одразу після громадянського протесту 2013-2014 років.

Друга ідентичність у Росії сьогодні заснована на системі імперського фашизму, що повністю склалася, який є розвиненою формою німецького фашизму 30-40-х років ХХ століття. Союз великих монополій та держави з націленістю на концентрацію капіталу в руках держави. Націленість російської державної політики на створення колоніальної імперії за рахунок країн-сусідів-ворогів, останнім і теперішнім часом – на відлучення українського бізнесу на користь Росії та на анексію українських територій. Тотальне зомбування масової свідомості Росії – створення істеричної українофобії, що породжує агресію неймовірної сили по відношенню до України та українців (а також інших країн-сусідів). Інакше висловлюючись, імперсько-фашистська Росія – це стала війна. Заперечення власної фашизації в Росії та перенесення звинувачень у фашизмі на Україну.

Третя ідентичність є також ідентифікаційним плацдармом для дефашизації України та Росії. Прорив фашизму в мережеву комунікацію, веде або припинення комунікації і розриву дружніх відносин учасників комунікації, або поглинання фашизму іншими, менш істеричними і агресивними ідентичностями у процес конфліктної комунікації. Фашизм не може підтримувати різнопланову і позитивну комунікацію в мережі.

…………………

Перспективи трьох ідентичностей

Першу ідентичність можна скоригувати (денацифікувати) силою нової української держави, перевівши розуміння етнічної нації до політичної нації. Революцію 2013-2014 років можна вважати також антифашистською революцією, бо лише тепер у нової влади з'являється можливість не допустити українського фашизму. Саме це й намагається робити нинішня влада. Якщо її дії будуть успішними, то це дозволить уникнути фашизації у публічному політичному та мас-медійному просторах України. Проте загалом націоналістична українська ідентичність не має великих перспектив.

Другу ідентичність теж можна скоригувати (дефашизувати), поступово знижуючи рівень агресії щодо зовнішніх ворогів у ЗМІ, та прибираючи опору на армію та поліцію. Однак у інших аспектах фашизації Росії дедалі набагато складніше. Сама собою корпоратизація держави російської це хороший тренд. Але монопольний характер корпоратизації за допомогою держави позбавляє цей тренд перспективи. Союз держави з великими монополіями у Росії без революції знищити не можна. Тому, не здійснивши революцію, подібну до української, Росія неминуче залишиться ворогом України і становитиме для неї загрозу. Успіх української революції значною мірою залежить від Росії та її революції. У цьому сенсі експорт української революції до Росії не просто неминучий, але є єдиною умовою збереження України.

Третя ідентичність є перспективною, хоч і слабо позиціонованою всередині першої та другої ідентичності. З її точки зору, Інтернет має перемогти телебачення, а мережева організація спільнот має перемогти державу та корпорації. Фрагментація світу у розумінні цієї ідентичності немає нічого спільного з федералізацією чи іноземної окупацією – це топологічна фрагментація, організація мереж угруповань незалежно від території. Оскільки ця ідентичність діє в іншому змістовному просторі, інші ідентичність її просто «не бачать».

…………………

Особливості вибору ідентичності сьогодні

Тепер перед вами є вибір із трьох ідентичностей. Вибираючи першу ідентичність, ви повинні самовизначатися щодо національного фашизму в Україні як можливого шляху її архаїзації. Вибираючи другу ідентичність, ви заганяєте себе у вузькі рамки імперського фашизму, з яких без інтелектуальних та громадянських надзусиль Россі не вибратися. Вибираючи третю ідентичність – в Україні чи Росії – ви прирікаєте себе на маргінальний статус найближчим часом.

Перебуваючи у ситуації конфлікту України та Росії, вибору однієї з перших двох ідентичностей уникнути не можна. Безглуздо також намагатися робити наївний вибір – мовляв, я обираю національну українську ідентичність (Шевченка та Франка), але не обираю фашизації (Яроша), або, мовляв, я обираю російську ідентичність (Пушкіна, Толстого та Достоєвського), але я не обираю російську імперсько -Фашистську ідентичність (Путіна). Шевченка та Франка сьогодні йдуть у комплекті з Ярошом, а Пушкін, Толстой та Достоєвський – у комплекті з Путіним. Набір диктується кожному масовою свідомістю. І утриматися від співвіднесення із масовою свідомістю у ситуації війни ідентичностей можна лише за рахунок жорсткого та глибокого ескапізму чи еміграції.

Якщо ж ви не вибираєте шлях ескапізму чи еміграції, то не можна залишатися над сутичкою. У ситуації війни всі представники третьої ідентичності теж мають обирати між першою та другою ідентичностями.

…………………

Мій вибір ідентичності

Вибираючи для себе третю ідентичність і будучи сьогодні маргіналом, я волію працювати на перспективу.

Мені більше подобається перша ідентичність, ніж друга, оскільки вона ближча мені за своїм ненав'язливим змістом, не така агресивна і дозволяє мати свободу думки і слова.

І вже принаймні у ситуації війни я – на боці першої ідентичності, на боці України з усіма її помилками в революції. Тому що в українську революцію я вірю, а в російську імперію – ні.

Все, що я намагаюся сказати своїм товаришам, приятелям та знайомим, я говорю з позиції третьої ідентичності, намагаючись бачити світ крізь зміст їхніх ідентичностей.

Тому, коли я говорю – чи воюйте, чи визнайте, що ви втрачаєте свою унітарну ідентичність, – я не закликаю до війни, я намагаюся показати безперспективність унітарних ідентичностей і підштовхнути до більш складного самовизначення.

Я не боюся розпаду України та Росії, бо бачу Новий Світ, де всі ці територіально-національні ідентифікації стають уже неважливими.

Я вірю у перспективи мережевої ідентичності, бо вона – майбутнє. У перспективи інших ідентичностей я не вірю, бо вони минуле.

Минуле вже було, а майбутнє не може бути таким, як минуле, бо мало сенсу в тому, щоб стало так, як уже було.

Хай буде інакше, ніж було.

Складніше, але людяніше.