Реконкіста Віктора Януковича

Скандальне побиття журналістки Тетяни Чорновіл сколихнуло Інтернет. На момент написання цієї статті ще не оголошено результатів слідства. Оголосять це «битовухою», що сталася завдяки випадковій зустрічі журналістки з мажорами, чи вилізе на світ Божий «беркутячий слід», тобто замовна розправа з журналісткою виключно з політичних мотивів, наразі не відомо.

Але на фоні одного тривожного акту розвивається процес, який ще не оцінений широким загалом, бо люди ще живуть майданною ейфорією. Автор має на увазі таку специфічну діяльність, як боротьба української влади з українською опозицією силами спецслужб.

Така боротьба себе проявила ще з весни поточного року, тобто в «домайданні часи». Але головним об’єктом прикладання сил для спецслужб були на той час бійці ВО «Свобода». Цей факт, а також те, що наші ЗМІ контролюються лібералами, а не націоналістами, привели до замовчування цих фактів. А їх було багацько.

І лише спроба розгону Майдану і побиття студентів знову привернули увагу суспільства до подій на Майдані, але не до ролі спецслужб у цій операції. Спливали різні інформаційні приводи: роль С.Львочкіна і С.Клюєва, розслідування прокуратури і читання протоколів допиту Попова-Сівковича-Коряка і т.п. Але ж спочатку повинен бути план, задум… От про нього і піде мова.

Сьогодні, в часи постмодернізму, неможливо зняти рімейк «17-ти миттєвостей весни».

Штірліц (Максим Максимович Ісаєв) повинен працювати не в Берліні у будинку РСХА, а на московській Луб’янці. Основна його робота — вибивання фінансування для німецьких недержавних організацій (НДО)   у фінупралінні ФСБ. Одну з таких НДО очолює пастор Шлаг і не в Швейцарії, а в Берліні. Шелленберг працює в організації Шлага цілком офіційно, як правозахисник. Зібрані розвіддані (від переслідування євреїв до стану німецької економіки) в кінці року публікуються в Інтернеті. Папаші Мюллеру у нашому серіалі ролі не знайшлося, позаяк гестапо не потрібне взагалі.

  А от зі сцен Штірліца з   Гебі можна зняти напівпорнуху. Холтафа Максим Максимович оглушить по голові пляшкою з шампанським, а потім   відтрахає   фашиста в анус та ще й   порадить   йому купити знеболюючу змазку, як Портников у відомому ролику.

Радистка Кет — також зайвий персонаж нашого фільму з-за відсутності рації, але ми її зробимо блоґершою, що буде разом з есесівкою Барбарою влаштовувати сцени садо-мазо, інколи в трьох — з контуженим солдатом-охоронцем.  Ось так класика радянського кінематографу виглядає в часи постмодернізму.

В статті Анастасії Берези «10 мифов о Евромайдане» поява Майдану пояснюється наступним:  «Массовой встреча единомышленников стала благодаря  журналисту Мустафе Найему, который бросил клич в соцсетях. Именно так и никак иначе появился Евромайдан.» Уявити, що Євромайдану могло б і не бути, якби Мустафа в той день встав не з тієї ноги, не можу. У автора в блозі навіть тег є «євромайдан_закуліса», якраз для подібних випадків.

Євромайдан, як тепер стало відомо, готували мінімум три сторони:

-західники, в особі своєї агентури в Києві, замаскованої під недержавні організації,

-офіційна опозиція в формі трьох партій,

-АП Януковича, використовуючи як своїх так і перевербованих західних грантоїдів, що як те теля, двох маток ссуть.

Але кожна зі сторін ставила перед Євромайданом різні задачі. Європейці не збиралися компенсовувати Україні витрати за перехід на євростандарти: ні оголошені Януковичем 160 млрд. євро, ні меншу суму. Вони просто сподівалися за якийсь мільйон євро організувати бучу у Києві і дотиснути Януковича на підписання угоди з ЄС «на халяву». Лідери політичних партій і українські олігархи, що стоять за цими лідерами, під шумок євроінтеграції хотіли постів для себе і переформатування влади в олігархічну республіку — для своїх патронів. Нарешті АП, знаючи наміри і перших, і других, ставила за мету «випустити пар у свисток», для чого агентура АП пропагувала «неполітичний євромайдан».

Ще одним, допоміжним, завданням АП було зорганізувати тиск на Путіна перед його зустріччю з Януковичем. Щось на зразок: 15 млрд. доларів або революція!

Говорячи про «мінімум три сторони», автор, звичайно, мав на увазі сторону четверту: США, в особі посла в Україні Джефрі Пайєта та заступника держсекретаря Вікторію Нуланд.  «Але цебром холодної води на опозиційну трійку вилилися слова заступника держсекретаря США Вікторії Нуланд: ніяких агресивних дій; мирні протести тільки в рамках закону; пошук демократичних шляхів об’єднання влади й народу на евроінтеграційному шляху; цивілізована зміна Конституції з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську; входження опозиції в коаліційний уряд і, з позиції трьох-п’яти зайнятих крісел, спроба переконати уряд повернутися до переговорів з МВФ, наполягати на проведенні економічних реформ і підписанні Угоди про асоціацію з ЄС на колишніх умовах. « —  писало «Дзеркало тижня»  з цього приводу.

Як показав час, основним вигодонабувачем від подій на Майдані стала саме АП. Деякі тактичні втрати у вигляді спроб розгону євромайдану і втрати іміджу, тільки винятки, що підтверджують правило. Ніяких розбіжностей з цього приводу між С.Льовочкіним і А.Клюєвим не було і бути не могло.

Попри милування Майданом сенатора Маккейна, з вежі Будинку профспілок, і роздачу печива майданарбайтерам Вікторією Нуланд, потенційно США стоять більше за Януковича, ніж за євромайдан. Янукович завжди з розумінням відносився до інтересів США в Україні. Саме при Януковичу з України були  вивезені рештки збагаченого урану  і американські компанії здобули можливість видобувати в Україні сланцевий газ.  І Штати відповідали президенту України взаємністю. Зрозуміло, шо в Вашингтоні вже давно прийняте рішення: не підтримувати Януковича в його бажанні стати президентом 2015 року. Але до кінця своєї каденції він ще пробуде в якості «американського сучого сина».

Що б Ви, читачу, робили на місці лідерів опозиції? Ви ж, на відміну від них, людина рішуча, а, головне, знаєте, що робити. Але, щоб картина виглядала реалістично, введемо у нашій рольовій грі два обмеження:

перше, — вищенаведена репліка Вікторії Нуланд про мирну перспективу;

друге — приїзд гарячого американського хлопця сербського походження Марка Івковича, що радить Вам  негайно формувати Народний уряд та брати владу.

Так от і лідери нашої опозиції, з двох євреїв і одного українця, теж запідозрили, що тут щось не так… Тим більше, що гинути від куль довелося б таки переважно українцям, а не євреям. І тому на переворот вони не погодились.

Хоча Дмитро Корчинський об’єктивно в усьому прав… Бо не можна захопивши Будинок профспілок, Київську мерію і Жовтневий палац, одночасно   звинувачувати того ж Корчинського, що він провокатор, бо намагався захопити тільки будинок АП. Табу в Європі не існує, а червоні прапорці використовуються виключно для полювання на вовків. Бо вовки конвенціонально не мають права за ті прапорці перестрибнути.

Будинки АП і КМ можна було захопити, але владу — ні. Влада має захищені командні пункти і засоби зв’язку з військами і регіонами. Це, так би мовити, — сучасне протистояння Парижу і Версалю. При чому Версаль може бути не тільки в Межигір’ї, а в будь-якім бункері чи хоч у сільській хаті, куди підведено комунікації.

Одним проголошенням по ТБ нового уряду , без фізичної ліквідації основних очільників колишнього режиму, нічого не вирішиш. Йти на таке опозиція була не готова, тому в принципі її лідери зробили правильно, що не допустили кровопролиття. Якщо ти не плануєш робити революцію, нічого кидати людей під танки.

Але іміджеві втрати опозиції — неминучі. Правду говорити недоцільно, а знайти якийсь сенс в стоянні на Майдані — проблематично. От і влаштовуємо то народні збори, то Віче, то громадську організацію «Майдан». Якщо вважаєте себе розумнішим за лідерів опозиції, то придумайте щось краще.

А тут ще Янукович з Путіним так недоречно домовився про отримання Україною кредиту в 15 млрд. доларів. Якщо до цього наш президент ще трішки закрутить гайки, декого посадить за корупцію, то отриманих грошей може дійсно вистачити до 2015 року.

В і-неті циркулює безліч конспірологічних теорій з приводу: чому Путін виділив стільки грошей Януковичу, які і в самій Росії не були б зайві? Відповіді не знаю, можу тільки висунути гіпотезу. З усіх претендентів на булаву-2015, тільки з Януковичем Путін зможе про щось домовитись у своїх власних чи російських інтересах. Кличко, Порошенко чи навіть Тимошенко — однозначно будуть прозахідними маріонетками і коли вже домовлятися про щось, то краще   з Заходом, а не з ними.

Ото ж маємо на боці Януковича негласну зовнішню підтримку (від Заходу) і мовчазну – внутрішню (від олігархів і основної маси населення). В цих умовах можна не тільки переходити у контнаступ проти опозиції, а й взагалі, в широкому розумінні — на відвоювання втрачених позицій, що іспанською зветься реконкіста.

Сюди відноситься і дискредитація гея Портникова, що мабуть сам і зняв свій порноролик. І затримання в’їдливого дискредитатора даїшників Дзиндзі, і поранення його колеги. А ще замаячили  перспективи карних справ щодо лідерів опозиції, що можуть бути звинувачені в поваленні конституційного ладу.

Прокуратура також  моніторить місцеву владу, що понаприймала різних проєвропейських звернень, а в деяких місцях ще й вивісила на флагштоках прапори ЄС. Порядки вже почали наводити:  звільнено 24 голови райдержадміністрацій, переважно на Заході України.

Чи вдасця Януковичу його реконкіста? Гадаємо, що так. За умови, що не трапиться нічого надзвичайного. Бо Майдан-2013 має декілька суттєвих відмінностей від Майдану-2004:

1. В 2004р. діючий президент (Л.Кучма) досиджував свої останні дні в президентському кріслі, маючи від Заходу гарантії своєї недоторканості. Певно Леонід Данилович повів би себе зовсім інакше, якби Майдан трапився років за два раніше кінця його президентської   каденції.

2. Президент Кучма, домовляючись про гарантії Заходу,   мав «ахілесову п’яту» у вигляді зорієнтованого на Захід бізнесу свого зятя В.Пінчука.

3. На виборах 2004р. з двох кандидатів у президенти, обидва були налаштовані проамериканськи, але В.Ющенко був менш самостійним, тому більше влаштовував Захід.

4. «Фе» західної еліти по відношенню до Януковича виражається в тому, що останньому ніхто не збирається давати ніяких гарантій. «Спасіння потопельників — справа рук самих потопельників!» До речі, у Путіна — аналогічно. Ось можлива причина «братської дружби» двох президентів.

5. Вибори-2015 будуть представлені виключно проамериканськими кандидатами: сам Янукович, Кличко, Порошенко, можливо Тимошенко і це створює Януковичу шанс бути самим американським з проамериканських кандидатів.

Чи вдасться Януковичу перемогти на виборах-2015? Гадаємо, що ні. Всі полководці, зазвичай, готуються до минулої війни і штаб Януковича тут не виняток. Відпрацьовується дії силових структур на Майдані-2015. Розробляється механізм тотального контролю і підкупу дільничних і центральних виборчих комісій. Політтехнологи пишуть сценарії виводу основним противником Януковича — Олега Тягнибока, щоб Федорович був уособленням сил добра у «перемозі над фашизмом».

Мабуть ведеться робота і над майбутньою обробкою «незалежних» міжнародних спостерігачів, де думки представників країн Заходу повинні потонути в свідченнях незахідних спостерігачів. Ну і звісно вербуються і купуються вітчизняні і зарубіжні ЗМІ і окремі журналісти.

Всі ці заходи принесли б перемогу Януковичу, якби Захід грав за його (Януковича) правилами. Але нової «помаранчевої» революції в Україні не буде, позаяк ідеї Джина Шарпа морально застаріли і не придатні для повторного використання. Влада здобуває імунітет проти помаранчевих революцій і більше їх не боїться. Основний висновок Майдану-2013: мирний натовп в умовах готовності влади до помаранчевих революцій – не може бути знаряддям перетворень.

Які можливі дії Заходу по відношенню до Януковича? Хоч як це не здається примітивним, але нашого президента за рік-півтора до початку виборчої компанії почнуть обробляти різні західні емісари, яких чорт занесе у Київ. І чим ближче вибори, тим їх ставатиме все більше. Всі пропонуватимуть… гарантії. Однак на практиці то будуть гарантії без гарантій. Зобов’язаним по таким гарантіям буде лише сам Янукович – не болотуватися в 2015 році. Все це дуже нагадуватиме євроінтеграцію зразка 2013 року.

Посули Заходу будуть супроводжуватися його ж (Заходу) погрозами, як самому Януковичу і його оточенню, так і українським олігархам. Тут мимоволі спливає ще стара (кучмівська) ідея про «спадкоємця». Янукович міг би влаштувати кастинг на обрання спадкоємця із кандидатур Кличка, Яценюка і Порошенка. У цьому випадку Спадкоємець де-факто отримував би владу не від Заходу, а від Януковича.

Така схема планувалася 2004р., де Л.Кучма мав стати прем’єром з широкими повноваженнями, щоб не втратити контролю за політичними процесами в країні. Ще більш «класичну» схему ми бачили в Росії з рокіровкою Путіна на Мєдвєдєва, а потім – навпаки. В сучасній Україні з-за існування надзвичайно великого сектору зовнішнього управління ця схема не спрацює. Простіше кажучи, Кличко, що вже зараз став говорити про надання гарантій Януковичу, здасть свого патрона, як тільки прийде до влади.

Янукович може поставити на когось з «младореформаторів»: Арбузова чи Вілкула. Але обидва вони не «розкручені» і очевидно з великою вірогідністю повинні програти вибори. Нічого не гарантує і схема «кучмівського прем’єрства», бо фракція ПР в парламенті в будь-який момент може розпастися, особливо коли Захід буде жорстко тиснути на олігархів.

Теза про тотальну залежність вітчизняного олігархату від Заходу значно перебільшена. Доцентрові сили значно переважають відцентрові. Будь яка реальна українська революція буде одночасно революцією антиолігархічною і антикомпрадорською. І олігархи це добре розуміють, а тому розхитувати човен не будуть. Дивіз олігархів: «З Януковичем і до кінця!».

Не витримує критики і теза, що олігархи вже давно все вивезли з України і можуть покинути країну назавжди, хоч завтра. Україна була і є для них основним джерелом збагачення. Втеча за кордон ніяк не вирішує проблем наших олігархів. По-перше, влада країн перебування може просто конфіскувати частину капіталів. Приклад Кіпру – красномовний. По-друге, голови олігархів і їх капітали стануть предметом торгу Заходу з новою українською владою, адже ні інтереси Заходу, ні національні інтереси України нікуди не подінуться, хто б не очолював уряди з обох боків. По-третє, коли Україні домовитися із Заходом не вдасця і відносини стануть досить прохолодними, ніщо не заважатиме українським спецслужбам влаштувати полювання на колишніх олігархів, якщо ті відмовляться поділитися награбованим. Коли в Єрусалимі уб’ють Ігоря Коломойського, то Ізраїль не скине на нас атомну бомбу, максимум – вишлють з країни нашого посла. А то прагматичні ізраїльтяни можуть взагалі не розкрити злочин. Україна для Ізраїлю дуже важлива країна і не тільки через Умань.

Коли західним політикам не вдасця примітивно ошукати Януковича і останній зробить все можливе для того, щоб лишитися при владі, бо кінець влади означатиме для нашого президента і фізичний кінець, як його самого так і Сім’ї, тоді Захід змінить тактику. Інтервенції не буде, але в Україні почнеться формування бойовиків. Буде це на базі ВО «Свобода» чи інших організацій, не суттєво. Паралельно йтиме обробка силовиків. Хто з них з якихось причин не захоче перевербуватись, буде знищений бойовиками. Потім станеться прозахідний державний переворот.

Недоліком даної схеми є неконтрольованість бойовиків (приклад Талібану). Оскільки збройний опір можна налагодити виключно на основі націоналістичної ідеології, то дані структури в умовах розкладу армії та інших державних інституцій самі зможуть спробувати взяти владу, що в плани Заходу звісно не входить.

Тому в умовах слабкості вітчизняної контрозвідки мова може йти про фізичне усунення Януковича. 23 грудня з подачі одного маловідомого сайту пішла «гуляти» інформація про хворобу (інсульт) Януковича. Пізніше керівництво Феофанії інформацію спростувало, але ми всі мали нагоду спостерігати реакцію Інтернету.

Фізична ліквідація президента, якби вона реально трапилася, стала б самим простим і самим коротким шляхом до перемоги прозахідних сил в Україні. Все в ПР сконцентровано на фігурі Януковича. Якоїсь скільки-небудь співмірної з діючим президентом політичної фігури в ПР просто не існує. В державі і партії наступив би колапс і гризанина. Кого б ПР не висунула кандидатом у президенти, на його б все одно чекала поразка, бо «вертикаль Януковича» вже б не працювала.

Ось так автору уявляються події 2013-2015 років. Звичайно, можна пофантазувати і трішки за межі вказаного періоду. Таких людей, як свободівці чи Тетяна Чорновіл, навряд чи зупинить побита фізіономія. Це значить, що якщо режим не зустріне протидії, він перейде до наступного, терористичного етапу своєї діяльності, коли діячів опозиції будуть вбивати або викрадати з наступним убивством. Робити це будуть не державні силові структури, а парамілітарні формування, відомі в Латинській Америці під назвою «ескадронів смерті». Державні силові структури з ескадронами смерті будуть навіть «боротися».

Відповіддю суспільства на появу ескадронів смерті стануть військові формування при політичних партіях. А самі партії перейдуть на нелегальне становище і перетворяться на пропагандистські органи при власних арміях. І нескоро тоді українці побачать демократію…