Газова аріфметика, яка пояснює мотиви мого зацікавлення… І позицію
Люблю рахувати. Прем’єр мені повідомив, що в Україні 7 трильйонів м3сланцевих газів. Мушу вірити на слово, бо плачу йому за таку інформацію гроші. Стаття 13 Конституції стверджує, що цей газ – народна власність. Я єсть народ! Тому ділю цей газ порівну на 45 мільйонів українців включно з малими дітьми. Отже, я — щасливий власник 155 тисяч 555 кубометрів газу. Ринкова ціна якого (для України) становить 530 американських доларів (не виходить у мене героїчний Севастополь конвертувати у 100 доларів) за тисячу кубів. Тобто в моєму управлінні, як громадянина, знаходиться збережений і переданий з діда-прадіда ресурс ціною у 82 тисячі 444 долари ще й 44 центи (155555 х 530). (Це ще не рахую до 20-25% супутніх вуглеводнів, як, наприклад, нафти, які видобуваються одночасно з тих же свердловин.)
Не знаю, як кого, а мене такий порядок цифр надихає. Множу на дружину та дітей. Вже понад 400 тисяч. Згадую батьків, братів-сестер та їхню малечу. Лише рідних набралося на півтора мільйони доларів!!! А ще двоюрідні, троюрідні, друзі…
І ви хочете, щоб мене це не хвилювало? А вас? Ви вже порахували ціну свого шматка України?
Від солодких мрій поринаю у ділові справи. Тобто – управління активами.
Що маємо? Держава каже, що подбала про «достойних людей», готових видобути мій газ з величезною для мене користю. А це як? – питаю. Не скажемо – відповідають, хай це стане для тебе приємним сюрпризом.
Випадково дізнаюся про «сюрприз» (з юності довіряю лише першоджерелам). Виявляється, держава домовилася, що я матиму (не на власному, рентному рахунку, звичайно, а в общаку) «цілих» 31%. І то не з загальної суми газу, а лише з прибутків, що, очевидно, суттєво зменшить й цю цифру. Решту 69% будуть навпіл ділити «достойні люди»: з одного боку – гості нашої країни, які за невеликі гроші матимуть велике щастя, з іншого – «друзі» держави – десяток обраних із 45 мільйонів.
Мені щось не подобається? Значить я — агент Москви і зрадник українського народу!
