Кілька днів тому у виданні Foreign Policy опубліковано матеріал: «Війна Росії – це ще й когнітивна війна» у якій йдеться про те, що сучасна агресія Кремля виходить далеко за межі традиційного поля бою, Росія системно веде боротьбу за уми, впливаючи на мислення, рішення та дії як ворогів, так і союзників.

Ця когнітивна війна не обмежується дезінформацією чи пропагандою, вона проникає через медіа, дипломатію, експертне середовище, міжнародні конференції та «миротворчі ініціативи». Її мета не лише деморалізувати Україну, а й послабити політичну волю Заходу до дій: змусити сумніватися, відкладати рішення, шукати компромісів на умовах Кремля. На тлі затягнутої війни в Україні, зростаючого інформаційного шуму, втоми західного суспільства та політичних дебатів про межі допомоги Києву, Кремль активізував нові форми впливу, які працюють не на рівні фактів, а мислення, емоцій та рішень. Росія дедалі частіше не лише атакує фізично, а й намагається змусити супротивника зупинитися, засумніватися, втратити волю до дій.

У цих умовах західні лідери стикаються з неочевидною, але небезпечною загрозою: замість прямих погроз чи шантажу Москва пропонує «розумні компроміси», ретранслює меседжі про «потребу перемовин», використовує міжнародні платформи, дипломатію, медіа й лояльних експертів для м’якого, але системного впливу. Саме в такому середовищі когнітивна війна стає ключовим інструментом, за допомогою якого Росія намагається не лише зберегти режим Путіна, а й перенаправити хід глобального протистояння на свою користь без єдиного пострілу.

Когнітивна війна — це новий тип конфлікту, у якому головна мета — впливати на мислення, переконання, рішення і дії супротивника, змушуючи його діяти у вигідний для агресора спосіб. Когнітивна війна формує самі основи сприйняття світу, змінює логіку, за якою люди приймають рішення. Росія використовує цю стратегію, щоб досягати цілей, недосяжних лише військовою силою, і з мінімальними витратами. Сучасна російська когнітивна війна виросла з радянської концепції «активних заходів» — комплексної системи дезінформації, підривної діяльності, пропаганди і психологічного впливу, яку КДБ застосовував по всьому світу.

Сьогодні ці методи стали ще потужнішими завдяки цифровим технологіям, соціальним мережам і миттєвому поширенню інформації. Кремль інтегрував класичні прийоми психологічної війни з кіберопераціями, інформаційними атаками та маніпуляціями у медіа і навіть у міжнародних організаціях. Ключова концепція російської когнітивної війни — «рефлексивний контроль».

Це радянська теорія, згідно з якою супротивнику нав’язується певна картина світу, а потім він самостійно доходить до потрібних Кремлю висновків. Замість прямого тиску — маніпуляція інформацією, яка змушує супротивника діяти начебто у власних, але насправді вигідних для Росії інтересах. Саме так Кремль діяв під час підготовки до анексії Криму, розпалювання конфлікту на Донбасі та під час втручання у вибори в інших країнах.

Росія веде когнітивну війну, спрямовану на зміну мислення, поведінки та рішень супротивника з метою не знищити ворога фізично, а зробити так, щоб він здався сам, втративши волю до дій. Кремль використовує цей інструмент проти України, Заходу й навіть власного населення. Ця стратегія, що охоплює фейкові новини, маніпуляцію контекстом, деструктивні наративи, симуляцію «раціональних» рішень, а також залякування, апатію й перекручення реальності.

Когнітивна війна Росії є способом змусити інші держави зупинитися, сумніватися або діяти на шкоду власним інтересам. Когнітивна війна Росії проти Заходу почалася ще до приходу Путіна до влади, насправді вона триває вже десятиліттями. Демонстрація своєї конвенційної сили, ядерної зброї, флоту та ракетних систем є тактикою, яку ще радянські власті часто використовували у своїх стратегічних повідомленнях проти Заходу. З 2000 року Кремль запроваджує нові форми контролю над інформацією.

До 2003 року Путін встановив повний державний контроль над усіма російськими ЗМІ. Кремль посилив свої зовнішні зусилля в когнітивній війні після серії переважно мирних протестів проти корумпованих режимів у колишніх радянських республіках, включаючи Трояндову революцію 2003 року в Грузії та Помаранчеву революцію 2004 року в Україні. Прагнення сусідів Росії до більш прозорого, західного стилю управління загрожувало меті Москви контролювати ці держави, і Путін сприймав цей розвиток подій як загрозу своєму режиму.

Протягом багатьох років він наголошував, що Кремль «повинен зробити все необхідне, щоб нічого подібного ніколи не сталося в Росії», і Кремль розпочав серію інформаційних операцій, щоб зупинити і повернути втрачений вплив Росії в Україні та інших колишніх радянських республіках. РФ почала поширювати наративи про сепаратизм в Україні ще в 2004 році. Десятиліттям пізніше, у 2014 році, ці наративи були використані як основа гібридної операції Росії, спрямованої на захоплення східних і південних регіонів України, а згодом – на повномасштабне вторгнення в 2022 році. Інформаційний фон, створений Кремлем у 2022-23 році для ескалації напруженості, вплинув на рішення Заходу щодо кволого надання військової допомоги Україні, що призвело до втрати можливостей для України та переваг на полі бою для Росії.

Китай, Іран і Північна Корея також використовують когнітивні операції для дестабілізації країн Заходу, маніпуляцій громадською думкою й просування власного порядку денного. Проте саме Росія, є «найбільш вправною» у цій сфері завдяки багаторічному досвіду. Особливо ефективно Кремль працює на європейському інформаційному фронті: через проросійські партії та мережі впливу в соціальних мережах та приховане фінансування зарубіжних медіа. Саме тому боротьба з когнітивною агресією Росії вимагає не лише фактчекінгу, а й глибокого аналізу каналів впливу та координації між демократичними державами.

Ключова стратегія когнітивної війни Росії полягає не в досягненні конкретної військової перемоги, а у деморалізації волі супротивника і це стосується як політики Заходу щодо України, так і внутрішніх рішень окремих країн. Росія застосовує когнітивну війну не лише зовні, але й внутрішньо для збереження режиму Путіна з метою приховання власних слабкостей: економічних проблем, технологічної відсталості чи внутрішньої дестабілізації і її застосування всередині країни часто ефективніше, ніж репресії чи пропаганда. На тлі військових дій проти України Захід часто недооцінює інші, невидимі форми агресії, але когнітивна війна є повноцінним фронтом, що вимагає захисту інформаційного простору, стійкості до психологічного тиску та розбудови інституційної відповідальності.

Кінцевою метою російської когнітивної війни є, щоб досягти більшого, РФ потрібно, щоб інші робили менше. Росія може дуже легко програти, якщо Захід підтримає Україну. Сукупна економіка країн НАТО, держав Європейського Союзу, що не входять до НАТО, та азіатських союзників США, серед іншого, значно перевершує економіку РФ. Тому метою Москви було змусити Сполучені Штати дійти висновку, що перемога Росії в Україні є неминучою, або навіть відповідає інтересам США, і що Вашингтон повинен залишатися осторонь. Росія матиме більше шансів підкорити Україну, якщо Кремлю вдасться змусити світ прийняти хибну передумову, що перемога РФ є неминучою, а подальша західна допомога Україні є марною, прийняти хибну тезу про те, що Росія просто заслуговує на свою сферу впливу.

Популярні новини зараз

Торкнеться усіх при спробі обміняти 100 доларів: українців попередили про можливі проблеми

"Зелені" більше не потрібні: українці масово відмовляються від доларів

Президент Чехії Павел назвав "ціну виживання" для України

"Ринок праці перегрітий": Нацбанк спрогнозував, як зміниться розмір зарплат у найближчі роки

Показати ще

Попри ефективність, когнітивна війна Росії має свої межі. Москва вразлива до реалій, які підривають наратив про могутню Росію і могутнього Путіна – одну з головних невикористаних слабкостей Росії. Операції часто дають лише частковий результат, іноді провалюються або навіть обертаються проти Кремля. Захід поступово навчається розпізнавати і протидіяти маніпуляціям, розвиває стратегії інформаційної безпеки, посилює кіберзахист.

Сама залежність Кремля від когнітивної війни робить його вразливим: якщо західні суспільства відкидають російські наративи, стратегія втрачає сенс. Важливо не грати за кремлівськими правилами, не лише спростовувати фейки, а й розуміти, які саме наративи Кремль намагається нав’язати, і не приймати їх як основу для прийняття рішень. Заходу найкраще нейтралізувати російські, а також іранські, північнокорейські та китайські зусилля в когнітивній війні, викриваючи їх, працюючи над відкиданням хибних передумов, які вони намагаються створити, та зосереджуючись на реальному світі, а не діючи в штучній реальності, яку вісь зла намагається створити.