Особливості української Соборності

Соборність України – це ідея об’єднання всіх етнічних українських земель у єдину державу. Сьогодні, якщо почитати підручники з історії України, виявляється, що соборність і незалежність України здобули наші батьки та діди.Але чи це дійсно так?

 

Давайте більш уважніше подивимося на історичні події, пов’язані з об’єднанням українських земель в єдину українську державу.

1.

Трошки політології.

Що таке держава?

Для здійснення ідеї державності, необхідно мати, по-перше, територію, населену людьми, яких об’єднує мова, історична пам’ять, традиції, фольклор, культура, віра, і говорячи по сучасному, загальний ринок.

Але існує ще одна дуже важлива умова: пасіонарна частина такої людності повинна бути готова на самопожертви заради цієї ідеї.

Необхідні такі лідери, які б мали такий авторитет, щоб за ними люди пішли і в огонь і у воду.

Поштовхом для згуртування може бути національне та соціальне гноблення зовнішніх завойовників.

Приклад: створення єдиної держави Київської Русі з окремих дуже непримиренних удільних князівств з сильною одноосібною владою було б не  можливе без появи татаро-монгольської навали.

Соборною держава визначається тоді, коли практично закінчується об’єднання близькоспоріднених племен та народів, які тяжіють одне до одного і прагнуть цього об’єднання.

Соборність держави пов’язана з бажанням мати максимально незалежну державу.

А це веде до заперечення любого внутрішнього сепаратизму.

Намагання якоїсь частини до самостійності викликає реакцію утримати таких людей усіма засобами і діями з боку більшості суспільства.

Найбільш розповсюдженою причиною сепаратизму є тяжке економічне становище країни та послаблення центру. Голодні, холодні люди схильні вірити обіцянкам мітингових політиків змінити їх життя на краще. Як правило, такі почуття виникають на етнічному рівні.

Найкращий засіб для посилення сепаратизму – пропаганда національного гноблення з боку «пануючої нації».

Якщо його немає в дійсності, його треба вигадати.

Так сталося і з СРСР у 1991 році.

Спрацювала економічна криза, послаблення центральної влади в СРСР. І Україна несподівано стала незалежною державою. І соборною.

2.

А тепер подивимось на історію: яким чином Україна стала соборною? Хто приклав до цього руку?

Гетьман Богдан Хмельницький (1647-1657) очолив боротьбу православного українського народу за визволення от шляхетського панування, католицизму й уніатства у 1648 році, а також цар Олексій Михайлович (1645-1676), який вступив у війну проти Польщі через шість років. Це вони поклали початок української соборності.На той час Богдану Хмельницькому були підвладні тільки деякі частини сучасних Полтавської,Сумської,Київської та Черніговської областей,що складало 10-12% сучасної території України.Вся інша  її територія –це результат перемог російської зброї,мистецтва російської дипломатії та …подарунки «старшого брата».

Згідно Андрусівського договору 1667р., який був підтверджений «миром» в 1686р. Річ Посполита позбавилася Лівобережної України й Києва (цар викупив його у короля за 146 тис. карбованців). Це була територія, яка складала 20% площі сучасної України. Раніше до цього Москва відкрила південний кордон для поселення православних біженців з Польщі. Зараз це Харківська та Сумська області, так звана Слобожанщина. До речі,Слободжанщина із усіх сучасних земель найбільше перебувала у складі Россії.Вона стала юридично частиною Російської держави ще на початку 16-го століття-в 1503р.Тодішні князі Симеон Чернігівський,який володів Черніговим,Стародубом,Гомелем та Любечем,та Василь Рильський,у володінні якого були Рильськ та Новгород-Сиверський (включаючи землі сучасної Харківщини),звернулись до великого князя Івана 3-го із закликом визволити їх та їхні міста від литовської навали і просили прийняти їх разом з вотчиною до складу Російської держави..Головною причиною загострення з Литвою були релігійні протиріччя.Нащадки Київської Русі не побажали підкорятися Ватикану і переходити у католицтво.

Іван 3-й почав війну з Литвою,яка завершилася у 1503 році.    У Литви були відвойовані землі,серед яких були й сіверські землі,до складу яких входила територія сучасної Харківщини.До речі,в цьому році виповнюється 510 років з часу входження земель сучасної Харківщини до складу Російської держави.

Таким чином створилася основа для створення Української держави. Не випадково, що створення такого центру майбутньої держави відбулося за допомогою російської держави.

Переяславський договір великої ради 1654 року виходив з загальної історичної пам’яті, православ’я, близькості мови. Ані круль, ані султан, ані хан у збиранні земель навколо себе войовничих нащадків київської слави не були зацікавлені.

З того часу на протязі 300-т років до Лівобережної й Слобідської України (з тимчасовими винятками) додавалися землі, розташовані на півдні й заході від Києва.

Дике поле внаслідок війн Катерини II з Туреччиною теж було приєднане до Малоросії.

А тепер згадаємо тих, хто був дійсними будівниками єдиної України.

3.

Під час правління імператриці Анни Іоанівни (1730-1740) відбувалася багаторічна війна між Росією та Туреччиною. Наслідком блискучих перемог у Причорномор’ї й у Криму був заключний в Білгороді у 1739 році мир. Цією війною було підірвано силу Бахчисараю. А це наблизило день остаточного падіння цього віковічного хижака.

При Катерині Великій (1762-1796) в наслідок 2-го та 3-го розділів Польщі (1793-й та 1795) остання втратила всю Правобережну Україну й Волинь.

Наслідком російсько-турецьких війн в 1768-1774 та 1787-1792 рр. північне Причорномор’я до Дністра, а також Кримський півострів опинилися у складі Російської імперії.

Безлюдні простори Новоросії, Таврії були заселені сербськими, болгарськими, грецькими біженцями, колоністами з німецьких країн, переселилися євреї, італійці, угорці, молдавани, авантюристи із всього світу. Найбільше переселенців було із центральних губерній Росії, а також українці.

Зараз російськомовні нащадки «вавилонського стовпотворіння» на Дикому полі та в прилеглих до нього районах мешкають в областях Одеській, Миколаївській, Херсонській, Кіровоградській, Дніпропетровській, на значній території Запорізької, Донецької, Луганської областей та в Криму.

Таким чином, вся причорноморська та приазовська смуга земель сучасної України, включаючи Крим, є територією не моноетнічної (української), а заселеною багатонаціональним людом як наслідок колонізації вільних земель. Мова спілкування цього співтовариства – російська, з місцевими варіаціями українських слів й різних екзотичних запозичень.

Олександр I відвоював у австрійських Габсбургів в 1809 році частину Тарнопольщини (зараз Тернопільська область).

Після війни з турками у Валахії й за Дунаєм згідно Бухарестського мирного договору 1812р. майбутній переможець Наполеона заволодів Північною Буковиною. З 1918р. вона трохи більше як на два десятиліття відійде до Румунії.

Та ж доля і на той же час спіткає Південну Бессарабію (південно-західна частина Одеської області з Ізмаїлом) – це приз Олександра II (1855-1881) у війні з Туреччиною (1877-1878рр.).

Всі ці історичні події сприяли виникненню унікального етнічного сплаву,який інколи називають «слобожанським субетносом».

Краще всього йому дав характеристику Микола Гоголь в своєму знаменитому листі 1884 року:»Какая у меня душа-хохляцкая или русская-сам не знаю.Знаю только то,что никак бы не дал преимущества ни  малороссиянину перед руським,ни русскому перед малороссиянином.Обе природы слишком щедро обдарены Богом,и,как нарочно,каждая из них порознь заключает в себе то,чего нет в другой,-явный знак,что они должны пополнять одна другую.Для этого самые истории их прошедшего быта даны им непохожие одна на другую,дабы порознь воспитались различные силы их характеров,чтобы потом,слившись воедино,составить собой нечто совершеннейшее в человечестве…Русский и малороссиянин-это души близнецов,пополняющие одна другую,родные и одинаково сильные».

4.

 Історія земель, які зараз входять до складу України, мають своєрідне забарвлення. Викликана вона різними причинами.

Перша – в кордонах УРСР опиняється не тільки «україномовне» населення, але й приєднанні сусідні регіони інших національностей колишньої імперії. Друга – нові громадяни, які опинилися у складі України, записуються українцями. Їх етнічне походження ігнорується.

5.

Доля України в складі СРСР.

Ульянов-Ленін (1917-1924)у будівництві загальної української будівлі перевершив батьків Центральної Ради й Петлюру, з їх мрією про незалежну Україну у складі п’яти губерній – Київської, Подольської, Волинської, Полтавської і Чернігівської. За вимогою Леніна до складу УРСР увійшли Донецько-Криворізька республіка (яка виникла під час Громадянської війни і яка була ліквідована Москвою) у складі Харківської та Єкатеринославської губернії, включаючи Донецький вугільний басейн та промислові райони колишньої області Війська Донського – «для укріплення робітничого класу»,бо вважалося,шо Україна-селянська держава.

До Радянської України відійшли Херсонська губернія і північ Таврії. Тобто вся Новоросія – змішане населення, але в основному російськомовне. А це майже третина території України 1991 року!

«Батько народів» Сталін (1924-1953) у 1939 році приєднав до УРСР Волинь (Волинська і Рівненська обл.) та Галичина (Львівська, Івано-Франківська і Тернопільська області). Але тільки трохи більше половини мешканців Червоної Русі (частина Русі, яка знаходиться на Заході сучасної України і на сході Польщі) вважали себе українцями. Всі інші вважали себе «русинами».

Через рік теж сталося з Північною Буковиною та Південною Бессарабією. Згідно указу Сталіна у 1945-1947 рр. західні міста України були позбавлені від місцевих мешканців – поляків.

Другу по чисельності частину корінних жителів – євреїв – раніше знищив Гітлер разом із героями ОУН-УПА.

Збирання українських земель завершив Хрущов (1953-1964). З його рук рідна йому Україна отримала Крим. Ця область РСФСР, майже вся російськомовна, була передана до складу братній республіці.

6.

Таким чином, як наслідок всіх цих дій, виникла суверенна держава Україна – 604 тис. кв. км – найбільш велика по площі держава Європи.

В наш час письменник Олесь Бузина писав: «Как бы там ни было, но Крым стал последним территориальным приобретением Украины. И ведь что удивительно! Проиграв все войны в начале XXв. как независимое государство, Украина как советская республика «приросла» такими землями, о которых батько Грушевский и Центральная Рада даже и не мечтали! И после этого кто-то еще будет утверждать, что не большевики создали Украину?»

За це будівельники єдиної України заслуговують доброї пам’яті тих, хто зараз користується плодами їх зусиль.