Крах євроінтеграції на пострадянському просторі

Реакція багатьох українських журналістів, експертів та аналітиків на вибори в Грузії і Молдові показала їхню повну відірваність від реалій, в яких існують прості люди. Для більшості молдаван [не діаспори] євроінтеграція асоціюється з низьким рівнем життя, високими цінами та дуже високими комунальними тарифами, політиками, які позиціонуючи себе євроінтеграторами і антикорупціонерами, моментально забувають про покращення рівня життя своїх виборців, боротьбу з корупцією, європейські цінності, після потрапляння на “хлібні” посади [розкрадання бюджетних грошей].

З точки ж зору багатьох громадян Грузії, вони зробили абсолютно раціональний вибір на останніх виборах, оскільки останніми роками в Сакартвело збільшився рівень життя та ВВП, до того ж грузини не розуміють, а що їм може запропонувати Захід? Якщо західні політики не готові надати гарантії безпеки їхній країні і гарантувати вступ до ЄС, навіть після проведення всіх необхідних реформ.

Грузинські експерти задають абсолютно логічне і раціональне запитання, а як Грузії допоможе Захід в випадку військової агресії Росії, якщо навіть Україна, яка виграла час на переозброєння для європейських членів НАТО, дозволивши своєю стійкістю зменшити вплив Росії та Китаю в Європі, збільшивши доходи США від експорту газу, нафти, зброї до європейських союзників Америки, не отримала всієї необхідної їй допомоги.

Тож євроінтеграція асоціюється у багатьох громадян Молдови та Грузії з погіршенням рівня життя і прозахідними політиками - імітаторами, здатними лише робити красиві презентації на конференціях, до того ж голосування за прокремлівських політиків сприймається ними як “запобіжник” від можливої військової агресії Росії.

Якщо раніше для зупинення поширення комунізму американська еліта була зацікавлена в економічному успіху своїх європейських і азійських союзників, то зараз Захід не має привабливої пропозиції для периферійних країн і саме з цим пов’язано збільшення впливу Китаю та Росії в Азії, Африці, Близькому Сході та пострадянському просторі.

Навіть в США поразка Демократичної партії показала важливість соціальної політики для американських виборців. Варто пам’ятати, що раніше успіхи Демократичної партії, яка позиціонувала себе захисником прав американських робітників, базувались на боротьбі з класовою нерівністю, коли ж під впливом прогресистів [ультралівих] головним пріоритетом цієї партії стала гра на расових протиріччях і захист сексуальних меншин, ця партія втратила свою підтримку серед виборців.

Американці дотепер пам’ятають, як під час COVID за президенства Трампа їм роздавали гроші, тому матеріальний інтерес виборців в США переміг всі застереження щодо небезпеки для Америки від приходу до влади Дональда Трампа.

Тому, якщо євроінтеграція в Україні буде асоціюватися з падінням рівня життя, деіндустріалізацією, збільшенням цін і комунальних тарифів, на українських прозахідних політиків очікує політичний крах, наслідком якого стане реалізація грузинського сценарію для нашої країни.

Окремої уваги також заслуговує позиція польської еліти та суспільства, які впевнені, що Польща опинилась по іншу сторону “залізної завіси”, маючи гарантії безпеки від США та НАТО, тим самим маючи захист під час нової холодної війни. Поляки, нажаль, не бажають усвідомити, що в той час коли США провалюються в ізоляціонізм, здійснюють розворот до Азії, а американські ізоляціоністи вважають ЄС економічним конкурентом Америки, створення нової “залізної завіси”, яка захистить Польщу, є нереалістичним сценарієм.

Росіяни завжди вміють грати в довгу гру, якщо для Кремля головним українським пріоритетом є встановлення політико – ідеологічного контролю над Україною з обмеженням її внутрішнього суверенітету, то Польщу корпорація чекістів прагне перетворити на буферну країну. Ще в 2013 році Кремль почав свою гру на посилення протиріч між Польщею та Україною, використовуючи своїх маріонеток в Україні [148 депутатів від партії Регіонів і КПУ], які звернулись до польського Сейму визнати Волинську трагедію геноцидом, здійсненим українськими націоналістами по відношенню до польського населення.

Фактично зараз польські політики під час геноцидної військової агресії Росії проти України, яка несе прямі загрози для Польщі, намагаючись сподобатись виборцям, збільшуючи свої рейтинги на темі Волинської трагедії, грають по сценарію написаному Кремлем.

Ідеологи Кремля впевнені, що зараз час почав грати на російську владу, особливо зараз, коли, з їхньої точки зору, в США відбувся демонтаж американського республіканізму та небажання переважної більшості американців щоб їхня країна була “світовим поліцейським”, який освітлює дорогу до свободи і демократії. Отже, зараз для української еліти головним пріоритетом повинна стати домовленість про нові правила гри та зменшення їхніх корупційних апетитів, якщо вони звісно не бажають, щоб росіяни захопили їхню власність.

Нажаль, ще з 2013 року Україна стала “їжею” для геополітичних гравців, які перетворили нашу країну разом з українською елітою на кривавий полігон. Дуже прикметно, що західні політики, не зважаючи на політичні репресії, високу корупцію, мафіозність режиму, бігали за Віктором Януковичем, намагаючись переконати його підписати угоду про асоціацію з ЄС, бо в той час наша країна була на геополітичному роздоріжжі, а західні еліти не бажали, щоб Україна посилила Росію.

Заходу не був потрібен новий глобальний конкурент, який міг би з’явитись після об’єднання потенціалів і конкурентних переваг України та Росії. Західним елітам Україна, перш за все, потрібна лише як буфер, який стримує та виснажує імперіалістичну Росію.

Росія ж прагнула за рахунок Революції Гідності спровокувати внутрішній конфлікт в Україні, граючи на фобіях і страхах Віктора Януковича, якого росіяни залякували інформацією про підготовку замаху на нього українськими націоналістами. Володимиру Путіну не були потрібні посередники між ним і українцями, до того ж донецький клан відверто дратував російську еліту захистом економічних інтересів України та протидією зі сторони донецьких по відношенню до російського олігархічного бізнесу в Україні.

Росіяни планували після завершення Революції Гідності привести до влади в Україні повністю контрольованого Кремлем і російськими спецслужбами українського політика Віктора Медведчука, у якого були дуже погані відносини з представниками донецького клану, навіть Віктор Янукович відверто ненавидів Медведчука. Отже, фактично, саме Кремль запустив процес демонтажу донецького клану, бо Володимиру Путіну не був потрібен суб’єктний посередник в Україні.

Українцям варто визнати, що з 2013 року Росія як і Захід цинічно використовують Україну в своїх геополітичних інтересах, тому для громадян нашої країни особливо актуальними є слова з відомої пісні Кузьми Скрябіна: “ По моєму чувак, нас кинули”.