Тема «зеленого переходу» популярна серед українських промисловців. Які, на моє суб'єктивне відчуття, не в захваті від того, що відбувається, і перспектив.
Для розуміння ситуації: у рамках боротьби з негативними змінами клімату Євросоюзом запроваджено Carbon Border Adjustment Mechanism (CBAM) – транскордонний тариф на викиди вуглецю. Це інструмент, який змусить імпортерів продукції в ЄС платити за кожну тонну викидів вуглецю, пов'язаних із виробництвом продукції, що ввозиться. Враховуючи велику кількість бажаючих продавати продукцію на ємному та високомаржинальному ринку ЄС, податок буде переведено на компанії країн-експортерів.
Сенс «карбонового податку», якщо реалістично, наступного:
- запобігання «енерго-шантажу» ЄС з боку країн-постачальників енергоресурсів;
- Забезпечення переходу ЄС до чистої енергетики;
- Забезпечення переходу передових економіки ЄС на наступний технологічний уклад.
У сучасній енергетиці ринки збуту, зазвичай, віддалені від родовищ енергоресурсів. Існує необхідність їх доставки до місць споживання. Вирішення проблеми у виключенні/мінімізації транспортної складової, тобто у видобутку/виробництві енергоресурсу на місці його споживання або максимально близько. «Зелена енергія» дорожча за інші види енергії, але має важливу перевагу – виробляється на місцевих енергоносіях, отже, знижується залежність від постачання енергоносіїв ззовні, забезпечується автономність та стійкість енергосистеми. Вирішується проблема політичного шантажу постачальників енергоносіїв, насамперед йдеться про РФ, потенційно про країни Близького Сходу.
Але треба вирішити проблему дорожнечі «зеленої енергії». Цьому сприяє «карбоновий податок» – механізм компенсаційних виплат. Сенс у тому, щоб створити новий механізм перерозподілу від усіх на користь найрозвиненіших. Експортери на ринок ЄС будуть змушені змиритися з цим, тому що розвинені країни ЄС мають потужний інструмент нав'язування своєї волі – право допуску на європейський ринок. Все добровільно – ніхто не змушує продавати свій товар до ЄС. Окрім великої ємності та високої маржинальності європейського ринку, а також традиційно високої платіжної дисципліни європейських покупців.
Ще один вектор «зеленого переходу» – Європа створює умови для виведення за свої межі виробничих потужностей нинішнього технологічного устрою, тим самим розчищаючи майданчик для економіки нового устрою. Для цього підтримується досить високий рівень цін на енергію – щоб рентабельність підприємств попереднього укладу знижувалася та створювалися передумови для їх згортання та виведення у локації з нижчою, нехай і «брудною» енергією. Дорога чиста енергія є інструментом, щоб вивести стару індустрію з Європи. Нова економіка ЄС підтримуватиметься «вуглецевим» податком, який стягується з імпорту – читай, оплачується компаніями, які експортують продукцію до ЄС – і йде на компенсаційні виплати європейським виробникам, які переходять на новий рівень технологій. Перехід до високих технологій – виграшний сам собою. А на тлі гальмування розвитку конкурентів за рахунок вилучення у них через «карбоновий податок» частини ресурсу додатково забезпечить розвиненим країнам випереджаючі темпи розвитку. «Карбоновий» податок йтиме і на соціальні програми допомоги співробітникам промислових підприємств ЄС, що скорочуються, та їх перенавчанню новим спеціальностям.
У результаті, що залишилися у старому технологічному укладі країни – Україна в їхньому числі – повинні будуть сплатити витрати ЄС щодо переходу на новий технологічний рівень та перехід до відновлюваних джерел енергії. Немає сенсу звинувачувати в цьому ЄС блок переслідує насамперед свої інтереси. А консервація технологічної відсталості України має майже цілком внутрішні причини.
