Кінець гегемонії ? Аналіз позиції США згідно із працею Р. Когейна “After Hegemony: Transatlantic Economic Relations in the Next Decade”

Після прочитання статті Роберта Когейна “After Hegemony: Transatlantic Economic Relations in the Next Decade”, автор цієї рефлексії пропонує спробувати застосувати припущення пана Когейна щодо майбутнього гегемонії США до сьогоднішньої ситуації (на момент червня 2024 року). Розгляньмо, чи виконуються умови для гегемонії США, які були справедливими у проміжок від 1947 до 1963 рр. та були описані у статті Когейна [7]:

Надзвичайна перевага матеріальних сил (економіка, військові сили). Донині зберігається домінація США у цьому смислі, проте частка цієї країни в глобальній економіці зменшилася, військова потуга також на першій позиції, але не за кількісним показником [1] [13].
Згода щодо структури порядку, яка постачатиметься від гегемона до його партнерів. У ті роки - наратив протистояння капіталізму проти соціалізму та сприяння міжнародних організацій в інституціоналізації лідерства США. Зараз міжнародні організації не обмежуються лише тими, які виступають за збереження панівної позиції США, досить згадати Шанхайську Організацію Співробітництва та БРІКС [16] [17]. До того ж ООН не вирізняється сприянням у підтримці позицій США у світі, зважаючи на непрості відносини з деякими членами Радбезу ООН (РФ та КНР). Щодо існування певного об’єднувального наративу, то, їм наразі може слугувати ідея президента Сполучених Штатів Байдена про протистояння між демократіями та автократіями та дискурс навколо “вісі зла” [2] [10].
Бажання з боку гегемона постачати особливі преференції (вигоди) своїм слабшим партнерам у межах запропонованої їм структури порядку. Цей пункт розбивається на підпункти:
1. Тоді = військовий захист від можливої радянської загрози в рамках НАТО. Зараз = військовий захист від можливої російської загрози в рамках НАТО (варто зазначити, що заяви Трампа щодо потенційної відмови від допомоги країнам, які не витрачають щонайменше 2 % бюджету на оборону [20], відповідно до логіки Когейна, призвели б до погіршення статусу США як гегемона).
2. Тоді = доступ до нафти за стабільними цінами (через залежність США від імпорту енергоносіїв). Зараз = завдяки сланцевій революції США перестали бути нетто імпортерами енергоносіїв, а навіть стали активним експортером [18] [19], тому важливість цього фактору та загалом Близького Сходу зменшилася та додалася можливість використовувати нафту та газ у ролі додаткових інструментів впливу (приклад: часткова компенсація втрати російського газу та нафти ЄС відповідними американськими ресурсами після запровадження санкцій проти РФ внаслідок повномасштабного вторгнення РФ на територію України [8])
3. Стабільна міжнародна валютна система. Тоді = Бреттон-Вудська система, її криза (частково внаслідок участі США у В’єтнамській війні) та перехід до Ямайської валютної системи (себто демонетизація золота (його перетворення на звичайний товар), перехід від фіксованих валютних курсів до вільно плаваючих, скасування золотого стандарту тощо) [12]. Зараз = Ямайська валютна система, дискусії щодо необхідності її реформування після глобальної фінансової кризи 2007-2008 рр. [11].
4. Забезпечення відкритих ринків для продуктів. Тоді = ініціатива США в укладенні Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та пропагування постулатів теорії абсолютних переваг за вченням Адама Сміта (щодо зменшення торгових бар’єрів, відкритості й т.д.) [15] [5]. Зараз = натягнуті торговельні відносини КНР [21], незмога укласти торговий договір з ЄС та договір про зону вільної торгівлі із Великобританією [23] [4], невдалий Доський раунд у рамках Світової організації торгівлі та наслідки цього [22], але водночас нещодавнє укладання USMCA (United States-Mexico-Canada Agreement) із запровадженням зони вільної торгівлі [14].
Бажання з боку партнерів гегемона схилятися до лідерства США. Тоді = відповідало дійсності завдяки виконанню трьох інших умов. Зараз = у зв’язку з тим, що інші країни розвивалися стрімкими темпами (першочергово маються на увазі Китай та Індія), вони мають намір розділити лідерство зі Сполученими Штатами (себто декларують схильність до багатосторонності та мультиполярності [16]), США перебували в стані непередбачуваності у зовнішній політиці за каденції Дональда Трампа [6] (хоч і конотації цього феномену не є суто негативними [3], але варто розуміти, що зменшення передбачуваності може стати причиною недовіри від партнерів Штатів, а далі, збільшення вкладень у свою оборону з боку партнерів призведе до зменшення залежності від США, а в результаті - до зменшення схильності до підтримки лідерства США), та зважаючи на всі інші вище окреслені факти, існує потенційний ризик відходу партнерів від підтримки безумовного лідерства США (насамперед якщо “картинка світового устрою” під проводом Штатів втратить актуальність внаслідок паралічу міжнародних інституцій, за умови військових поразок США та союзників, зменшення економічної потуги США, розгортання внутрішньополітичної кризи у США тощо)

Отже, на цей момент, США точно не перебувають у становищі часів гегемонії за Когейном, тобто 1947-1963 рр., проте необхідно підкреслити такі моменти, виявлені під час аналізу.

По-перше, США досі є найбільшою військовою та економічною потугою у світі (перша умова хоч і не повністю, але виконується).

По-друге, зараз схоже формується аналогічна до часів Холодної війни дискурсивна рамка, яка має на меті помістити США у центр структури порядку із використанням ефекту “ми” - “вони” [9] у виді дихотомії “демократії - автократії”, “вісь добра - вісь зла”.

По-третє, військовий захист з боку США стає знову актуальним для ЄС на тлі гіпотетичної загрози РФ, проте не слід забувати факт нарощування військового-промислового комплексу країн Європи, що був не останнім чином викликаний нестабільністю допомоги Україні від США та вже наведеними заявами Трампа стосовно майбутнього НАТО. По-четверте, енергоносії наразі є інструментом в активі Сполучених Штатів, а не життєво необхідною потребою, що було продемонстровано під час повномасштабного вторгнення РФ на територію України.

Джерела