Поведінка Китаю, РФ та Ірану стосовно США нагадує ситуацію з т.з. банківськими набігами. Якщо кожен із вкладників окремо прийде до банку забирати свої кошти, то банк легко поверне гроші. Але якщо вкладники прийдуть всі одночасно, то банк буде змушений оголосити дефолт, оскільки видати всі гроші всім вкладникам неможливо. Щось подібне зараз, схоже, роблять із США. Будучи найсильнішою країною/економікою, вони можуть прийняти виклик й виграти у будь-якої іншої окремої країни/економіки. Якщо ж приходить одразу кілька «клієнтів», то ситуація ускладняються. Припускаю, що таке «розсмикування» США є результатом навмисної політики з метою перенавантажити Штати. Невідомо, вийде чи ні, але завдання полягає в скоординованому набігу на цей «банк». До речі, як й в метафорі з набігом, самі вкладники теж сильно постраждають від своїх дій.
Союз між Іраном, Китаєм та РФ нагадує економічні картелі. Втім, такі картельні змови важко підтримувати. На словах всі клянуться у вічній дружбі. Але кожен має стимул відійти від домовленостей, якщо вдасться домовитися окремо. Китай, РФ, Іран мають стимули вийти з «картелю» - за першої можливості безпосередньо домовитися зі США. Так буває з картелем - фірми домовляються недовиробляти товар, щоб злетіла ціна. Але як тільки ціна злітає, кожна фірма окремо хоче наростити виробництво, щоб за високою ціною заробити більше. Кожна фірма нарощує виробництво, що призводить до сукупного зростання обсягу товару на ринку й знижує ціну. Так руйнується картель.
Що поки утримує цей картель? Можливо, це робить досить безкомпромісна політика США. Простіше тримати картель, коли кожен знає, що його сусід не зможе домовитись окремо. Якби така можливість «лежала на столі» (в США є можливість відкрити таку опцію), то картель розвалився б сам – це доля майже всіх картелів.
На підставі цих спостережень/припущень, які мають вразливість абстрактних логічних конструкцій, можна зробити припущення:
- з невисокою ймовірністю слід очікував, що США збережуть жорстку політику по відношенню до всіх членів картелю, продовжать його існування й поставлять себе перед реальним ризиком бути «розтасканими»;
- з набагато вищою ймовірністю слід очікувати, що на відносно короткому горизонті США пом’якшать політику по відношенню до одного з членів картелю (скоріше це буде Китай), після чого цей «вічний друг» домовиться зі США безпосередньо, а картель розвалиться. Найбільшими переможцями будуть США та країна, яка домовиться безпосередньо. Найбільш програють інші члени картелю.
Чому з економічної точку зору на роль руйнівника картелю підходить саме Китай? Для спрощення моделювання «виведемо за скобки» Іран, економіка якого чималою мірою зосереджена на внутрішньому ринку, й розглянемо сильно орієнтовані на експорт Китай та Росію. Так, в 2022-2023 роках Китай став основним торговим партнером Росії. Але для Китаю Росія є менш значущим партнером товарообігу (3,9% за січень-листопад 2023 року). Лідируючі позиції у товарообігу Китаю міцно займають США (11,2%) та його найближчі партнери ЄС (13,2%), Японія (5,4%), Тайвань (4,5%), Австралія (3,9%).
Враховуючи частки в товарообігу та більш високий ступінь заміщення сировинних товарів (Росія постачає до Китаю переважно сировину) порівняно з промисловими, можна говорити, що залежність Китаю від поставок промислових товарів із цих країн значно перевищує його залежність від імпорту російської сировини. Якщо для РФ співпраця з Китаєм критична, то для Китаю – ні. Виходячи з цього, саме Китай може стати руйнівником картелю, в разі, якщо США зроблять кроки назустріч в питаннях торгівлі. Так, є войовнича риторика кандидата в президенти США Трампа - The Washington Post пише про обговорення ним в разі перемоги введення імпортних мит на китайські товари в розмірі 60%. Втім, це може залишитися на рівні передвиборчих тез й практицизм переможе.
