Тьмяніє образ України

Один мій знайомий тупо пожартував. Або думав, що пожартував. Жарт його почув інший знайомий. Скажімо там, «жарт» містив принизливий термін для позначення раси, з якою асоціювався мій другий знайомий. Який, цілком очікувано, образився. Коли перший спробував вибачитися, другий зауважив, що це не вперше перший «жартує» подібним чином і геть-чисто відмовився з ним говорити і мати справу взагалі.

Жартівник теж дуже засмутився.

• Я не расист, - запевняв він мене, - я просто жартував, я навпаки волію зустрічатися з небілими дівчатами!
• Трохи расизму я помічаю тут, - відповів я голосом Майстер Йоди. - Я знаю, що ти не расист. І майже додав «а просто дурень», але не став.
• Але розумієш, - продовжив я, - люди не знають, та й не повинні знати, що там у тебе в черепушці, вони судять за твоїми словами та справами, і не зобов'язані розуміти контекст.
• Але він же на мене ярлик расиста начепив, - ніяк не міг вгамуватися мій співрозмовник, - я тепер носитиму такий ярлик, що несправедливо до мене!
• Тобто, - не міг утриматися я від сарказму, - у цій ситуації саме ти є жертвою, образили насправді тебе!
• Так! - Вигукнув ідіот, абсолютно не помічаючи абсурду розмови, - саме я і є справжня жертва тут!

Ще 10 років тому я нагадував моїм українським друзям, що будь-яка риторика, будь-яка символіка має свої наслідки. Особливо пов'язані з відносинами та історією України та Росії, українців та росіян, української та російської. Це не рахуючи інших.

Це я знаю нюанси історії України, але американцеві чи канадцеві знати їх не обов'язково. Їм показують ветерана дивізії СС «Галичина» та її шанувальників та послідовників сьогодні, і все, що вони бачать, це те, що в їхньому сприйнятті є «нацизмом». А нацизм, поряд із комунізмом, для них абсолютне і найбільше зло. Вони не знають чому, просто таке переконання, винесене зі школи та масової культури.

Тому я тоді радив поменше махати на камеру прапорами та руками у певній конфігурації, бо окрім російської пропаганди ці образи транслюються і на Захід. Той самий Захід, від якого так залежить Україна. Я розумію, що ви тролите Росію, але заразом ви тролите і Захід, де достатньо політичних сил, готових використовувати їх у своїх домашніх політичних цілях. На Україну їм начхати, але якщо, скажімо, у США це дає можливість республіканцям підгадати Байдену, то чому б і ні? Їм дали зброю, яку вони, зрозуміло, використовують. Можна скаржитися, що вони чинять нечесно, а можна просто їм не давати таку зброю. Тому що тепер вони, використовуючи дану їм пропагандистську зброю, блокують постачання Україні справжньої зброї, без якої російську агресію не стримати.

«Не лізь у наші справи, – відповідали мені розгнівані українці, – ми самі тут розберемося і без вас!» Але гроші надсилати? «Так, гроші слати неодмінно! А ми тут самі з ними розберемося.

На жаль, те, як в Україні розбираються із надісланими грошима, вже склалося у стійкий стереотип. І постійні повідомлення про черговий корупційний скандал лише підтверджують його.

Та корупція скрізь, скажете ви, і матимете рацію. Але біда в тому, що корупція справді скрізь, а стереотип тільки у вас. Бо замість «А що про нас подумають?» ви наполягаєте «Лопайте, що дають!»

Ми не вчені, політика не наукова дисципліна, у нашому сприйнятті все будується на образах та наративах. Так ми влаштовані біологічно. Будь-які образи та наративи завжди якщо не хибні, то неповні, з огляду на особливості самих образів і наративів.

Досі світом проходять багатолюдні демонстрації на підтримку Палестини. Що це конкретно означає, ніхто там до ладу і не знає, та воно їм і не потрібне. У деталях ніхто не копається. Окупація, геноцид, апартеїд! І все! Знаюча людина скаже, що це або свідома брехня або марення сивої кобили, але люди виходять на вулиці і впливають на політичний процес у їхніх країнах. Образи і наративи не повинні базуватися насправді, а просто відповідати сприйняттю людей.

Чому такого не відбувається щодо України? Особливо на низовому, масовому рівні. Так, уряди західних країн безпрецедентно допомагають Україні та українцям, часто за рахунок невдоволення інших іммігрантів. Але тисяч, що заповнюють вулиці щотижня, як у випадку з Палестиною, не видно.

Щоправда, тут є один важливий чинник — Росія теж не Ізраїль. До Ізраїлю застосовують такі високі стандарти, яким ніхто ніде ніколи відповідати не в змозі, хоча Ізраїль і намагається. І йому не дозволяють довести жодну війну до логічного кінця. Я не говорю антисемітизм, але був би Ізраїль не єврейською державою, чи судили б його за такими завищеними мірками?

Проте. Страх перших тижнів війни змінився ейфорією перших перемог, що сповзли у зневіру від тривалого конфлікту без явного переможця. Стратегічно Росія програла, тактично виграла Україна. Далі що?

Довгі війни, навіть на іншому кінці світу, неминуче призводять до втоми та роздратування. Особливо на тлі внутрішніх соціальних, політичних та економічних проблем, реальних чи надуманих, не має значення.

І тоді люди починають шукати привід для припинення участі, хай і опосередковано у конфлікті. І знаходять, бо було б бажання, а привід знайдеться. І ось тут наративи та образи, що культивуються в Україні для внутрішнього споживання та тролінгу росіян, починають працювати проти неї на Заході. Захоплення 2022 року, яке супроводжувало виступи Зеленського у військовому оливкому светрі, змінюється роздратуванням — знову він грошей у нас просить. А в інтернеті кажуть, що він купив три будинки та дві яхти. А в нас самих житлова криза та імміграція.

Пояснювати пролетарію геополітику марно. Адже він пролетар не від великого розуму. Він знає лише, що сам він живе гірше, а Зеленський, згідно з інтернетом, краще. З якої радості йому підтримувати Україну та голосувати за політиків, які обіцяють продовжувати підтримку Зеленському з яхтами та квартирами.

Вміння продавати себе, свій образ та наративи іншим, людям іншої культури та іншого способу мислення, неймовірно важливо у сучасному світі. Ходять люди американськими містами з транспарантами, які стверджують підтримку ЛГБТ народу Палестини та Гази, хоча в тій самій Газі ЛГБТ не поздоровилося б.

Це не питання пропаганди, як її розуміють в Україні. Та й пропаганду там розуміють погано. Років так 8-10 тому намагалися запустити український варіант РТ для західної аудиторії та з тріском провалилися. Я намагався дивитися, але невдовзі покинув. Нудно, більше схоже на бурмотіння для себе, ніж спробу вплинути на уми та змінити їхнє мислення на користь України.

РТ набагато ефективніше, не дарма ж його почали забороняти у різних країнах. Що не говори про російську пропаганду і троле-боти, а створювати в соцмережах потрібний їм шум вони вміють, хай і з різною часткою успіху. І те, що в інтернеті повно людей, які спростують російські вкидання, говорить про глибину проникнення російських провокаторів.

Тому що, на відміну від українців, вони непогано визначають цільову аудиторію та підбирають потрібні інструменти на неї.

Українці, принаймні в моєму досвіді, просто не цікавляться ким вони мають справу, а просто вивалюють на інших свій погляд на речі, забуваючи, що інші люди мають інші точки відліку, інші цінності та комплекси.

А це призводить до того, що Палестина та Газа сприймаються як людська трагедія, що викликає емоційну реакцію, якій начхати на геополітичні розклади та реальні причини конфлікту. А ось Україна з її потребами навпроти пішла в область геополітичної абстракції, яку цікавлять на рівні урядів і бюджетів, але в головах більшості населення не особливо реєструється, а якщо й реєструється, то часто з негативними конотаціями.

Як показало недавнє рішення Медународного суду ООН, терміни, які в Україні постійно використовуються щодо Росії та росіян, такі як «нацизм», «тероризм», «расизм», «геноцид», у юридичному контексті не працюють, тому що це образи ворога, а не обвинувачення. Образа і має бути доведеним, але не варто його використовувати як аргумент.

У боротьбі російського та українського наративів виграє час. У кого його в запасі більше, той може тягнути гру до того моменту, коли в опонента закінчаться ресурси та воля.

Цілком можливо, що після серії важливих виборів, які відбудуться цього року у світі, і найголовніші — листопадові в США, до кінця 2024 року ресурси і воля стануть більш певними.

І я не впевнений, що запропонований сьогодні Україною наратив, її образ, зможе вплинути на рішення на користь України.

Я вважаю, що Трамп із тріском програє восени і світ зітхне з полегшенням, а Путін здохне від злості.

Але я можу помилятися, і негативне сприйняття України, посиленої російськими ботами і корисними дурниками типу Ілона Маска, допоможе повернути до влади Трампа і бездумну орду його сліпих послідовників, які без хаосу просто не вміють жити. І що тоді?

Мені зауважують, «А ось Ізраїль теж програє Хамасу у пропаганді». На що я відповідаю, що Україна – не Ізраїль, і мірятися програшами – доля невдах. Яким свербить знести тачанку і заборонити мови, але донести до світу сучасний, без козаків і «Галичини», український наратив, який виведе тисячі на вулиці в гнівному протесті проти путінської агресії, якось руки не доходять.

Грубо кажучи, головне вміння на Заході — вміння продати себе. В хорошому сенсі.