Проблема ідіотів, що вони ніколи не розуміють, коли починається той момент, коли вони починають рубати сук на якому сидять. Проблема відносин із Польщею та всіма сусідами ЄС – це не проблема критики влади, а питання виживання України взагалі.
Росія послідовно прагне, щоб ми пересварилися з усіма сусідами на західних кордонах. Саме це гарантувало у 1917-1920 роках провал української держави та її розгром. Саме тому, я казав, що коли Порошенко у 2017-2018 роках розігрував мовне питання і ми полізли в залупу з угорцями, я категорично проти виступав. Не тому, що я фанат Угорщини, а тому, що розумів, що ми відкрили скриньку Пандори, яка нам створить купу проблем у відносинах з НАТО та ЄС. Але натовп кричав: «Фу, Угорщина, що ці клопи можуть, ми маємо право робити те, що хочемо. Це наша територія!».
Ми можемо робити все, що завгодно, але якщо ми не замислюємося про наслідки нашого діяння, ми втрачаємо нашу територію. Тому що не можна підставлятися безглуздо і самостійно різати горло. Куди їхав Порошенко? Нібито до Орбана, щоб вирішувати питання у відносинах. Це трагікомедія, яка є ілюстрацією рівня стратегічного планування нашої верхівки. І проблема не тільки у Порошенка, а й у тому, що вся еліта мислить таким чином.
Тому в нас наростає вал проблем на всьому периметрі на західних кордонах. Аргумент, що ми вільні чинити так, як хочемо, бо є вільний ринок руйнівний, бо ігнорує наші залежності, а наші залежності визначають межі можливостей. Якщо ми їх ігноруємо, то наші сусіди, використовуючи таку ж логіку, можуть спокійно ігнорувати наші аргументи, бо вони в сильнішій позиції.
Вони захищені, ми ні. Вони не залежать так від нашого ринку, ми залежимо від їх ринків. Блокада кордону Польщі вдарила по 40% українського експорту. Що буде з ним, якщо до блокади приєднаються Словаччина та Угорщина? Тоді це торкнеться ще 20-30%. А якщо поб'ємося з Румунією? Нам кінець.
То що ми робимо? Для нас відносини з Польщею, Румунією, Словаччиною, Молдовою та Угорщиною щодо пріоритетності не менш важливі, ніж із США. Тому що вони визначають можливості тих самих США нам допомогти. Ці відносини - це наші вени, якими до нас надходить кисень від зовнішнього світу. Але ми їх наполегливо ріжемо, тому що використовуємо романтичні аргументи там, де працює логіка прагматичних інтересів.
При цьому ми самі цілком прагматичні, коли йдеться про інтереси конкретних компаній. Але саме нездатність побачити протиріччя між приватними інтересами та загальним благом неодноразово призводила нас до катастрофи.
Винятків цього разу також не буде. Їх взагалі ніколи не буде. Це настільки очевидно, що просто немислимо, як можна повторювати ці помилки сторіччя за століттям з баранячою наполегливістю. І сподіватись на якийсь інший результат.
Тому потрібно не стрибати на західних сусідів, як мавпа з гранатою, а зчепивши зуби та приймаючи несправедливості (а світ несправедливий у принципі), розвивати стосунки з ними так, щоби на заході Україна мала мінімум проблем. Навіть якщо нам щось не подобається чи невигідно. Пріоритети боротьби з Росією вимагають цього. Якщо ми в цій боротьбі маємо намір вижити.
