Аспекти українського міфу: як нам використати традиційні релігійні практики для перемоги

Мірча Еліаде видний румунський, французький та американський філософ культури та історик релігій у своїй роботі «Аспекти міфу» (Париж, Галлімар, «Ідеї», 1963) писав, що «Вже понад півстоліття західноєвропейські вчені досліджують міф зовсім з іншої позиції, ніж це робилося у ХІХ столітті. На відміну від своїх попередників вони розглядають тепер міф не в звичайному значенні слова як «казку», «вигадку», «фантазію», а так, як його розуміли в первісних і примітивних суспільствах, де міф позначав, навпаки, «справжнє, реальна подія» і, що ще важливіше, подія сакральна, значна і служить прикладом для наслідування».

І, що «ми ж тлумачимо слово «міф» зовсім не в цьому сенсі (хоча він і найпоширеніший). Нас цікавить, якщо точніше говорити, не та ментальна стадія, не той історичний момент, де міф став вигадкою. Насамперед ми досліджуватимемо ті суспільства, де міф є (або був до останнього часу) «живим», у тому сенсі, що він пропонує людям приклади для наслідування і цим повідомляє значимість людського життя. Зрозуміти структуру і функцію міфів у таких традиційних суспільствах означає як прояснити якийсь етап історія людської думки, а й краще зрозуміти одну з найважливіших категорій сучасного життя».

Далі Мірча Еліаде пише: «Міф дає повну впевненість людині в тому, що все, що вона готується зробити, вже колись було зроблено, вона допомагає прогнати сумніви, які можуть зародитися щодо результатів дій. Навіщо вагатися перед майбутньою морською подорожжю, якщо міфічний герой її вже здійснив у легендарні часи? Потрібно лише наслідувати його приклад. Так само ви не повинні відчувати страху, коли обґрунтовуєтеся на новій та неосвоєній території, оскільки відомо, що потрібно робити».

На думку Мірчі Еліаде, ця техніка- надходити в сучасну епоху так, як робили колись наші міфічні предки, укорінено в нашій підсвідомості і, в силу цього, вельми практична психологічна практика, що призводить до усунення зайвих сумнівів при прийнятті рішень: якщо наші предки справлялися з такими викликами, впораємося і ми. Люди, які не мають такої техніки актуалізації міфу (термін Мірчі Еліаде), будуть вічно нерішучими і паралізовані при прийнятті необхідних рішень, оскільки не в змозі будуть зупинити потік негативних думок, які застерігатимуть людей від здійснення дій, які можуть привести ймовірного діяча до біди.

Цю техніку використовували, наприклад, свого часу португальські мореплавці, в 15-16 вв.(століття), які на утлих суденцях того часу, перетинали Атлантичний океан до берегів Бразилії (так вона була і відкрита випадковим чином), щоб подолати мусонні вітри, які біля екватора дули назустріч руху суден, що рухалися до мису Доброї надії. Це тоді називалося «віддатися океану» (Фернан Бродель «Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм XV-XVIII ст.). Якби вони не мали цієї техніки «актуалізації міфу», навряд чи вони взагалі б вийшли в море.

Я поділяю цю точку зору, і з цієї позиції, сформульованої Мірча Еліаді, спробую спростувати, фальсифікувати (термін методолога науки Карла Поппера) той суспільно-політичний дискурс, який нині сформувався в Україні, з метою висування нових, корисних міфів, які ми повинні актуалізувати (термін Еліаде) тобто. зробити ці нові міфи фактами економічної та технологічної практики.

Що відбувається у нашому сучасному суспільно-політичному дискурсі негативного, що шкодить нашому розвитку?

На мою думку, ми робимо величезну помилку, виключаючи час перебування України у складі Російської імперії та СРСР, як час здобутків та розвитку. Ми представляємо цей час, як час принижень та деградації, хоча реальні факти говорять про інше. Вони говорять про те, що українці зробили величезний внесок у економічне становлення Російської імперії та особливо у становлення СРСР. Без внеску українського етносу навряд чи реалізувався б проект спочатку російських царів (які після Петра І по крові були зовсім не росіяни), а потім комуністичний проект, коли при владі з 1953 року до 1982 року, майже 30 років, СРСР правили перші та генеральні секретарі , вихідці з України, Микита Хрущов та Леонід Брежнєв

За часів Російської імперії та СРСР було скоєно багато злочинів проти народів, що їх населяють, але багато злочинів було скоєно і державами, які ми сьогодні вважаємо цивілізованими, щодо народів, які населяли ці країни. Згадаймо, хоча б, ставлення білого населення США свого часу до індіанцям і афроамериканцям, британців - до африканців та індійців, французів- до алжирців, бельгійців- до конголезцам. І таких прикладів безліч.

Але під час Російської імперії та СРСР, водночас, на території, яка тоді й сьогодні, була і є, Україною було реалізовано багато успішних в економічному та технологічному сенсі проектів.

Замість того, щоб весь час зосереджуватися на негативних фактах правління, нам сьогодні варто було б знаходити позитивні факти правління того часу, і міфологізувавши їх, використовуючи техніку «актуалізації міфу» Мірчі Еліаде, втілювати їх у сучасне нам життя.

Який екзистенційний виклик сьогодні є для нас головним? Таким викликом для нас сьогодні є війна із Росією. Чого нам сьогодні не вистачає? Вже очевидно для всіх і це публічно сказав наш Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний, нам не вистачає технологій, у тому числі й військових. У попередню епоху, час розвитку України в рамках Російської імперії та СРСР, ми знаходили такі рішення за подібних обставин? Безперечно, так!

У другій половині 19-го століття, у відсталій тоді Російської імперії почався капіталістичне економічний розвиток. До Першої світової війни темпи зростання економіки Російської імперії (значною частиною якої була Україна) були одні з найвищих у світі. Керівник Південно-Західної залізниці Російської імперії (яка перебувала в Україні) граф Вітте (виходець із Прибалтики, з остзейських німців) був керівником цієї залізниці (1880-89 рр.), потім він став міністром фінансів (1892-1903 рр.) та прем'єр-міністром Російської імперії (1903-06 рр.), та проводив в економіці заходи промислової політики. Чому? Тому що його інтелектуальний розвиток як прем'єр-міністра перебував на найвищому рівні того часу. На відміну від деяких наших прем'єрів тепер, він знав, хто такий економіст Фрідріх Ліст. У той час коли Німецька імперія (1871-1918 рр.), втілюючи в реальність вчення Фрідріха Ліста про промисловий протекціонізм, досягала неймовірних результатів в економічному розвитку, Сергій Юлійович Вітте у віці 40 років, написав працю «Національна економія та Фрідріх Лист» була видана у Києві в 1989 році), де він доказово аргументував, що тільки теорія Фрідріха Ліста може дати Російській імперії (а отже, і тій її частині, яка була Україною) ті можливості у розвитку, які вже реалізовувала Німецька імперія. Досягнення Вітте у розвитку імперської (у тому числі й у тій частині імперії, яка була Україною) економіці, стали етапом у розвитку України, які згодом продовжилися за часів перших п'ятирічок в УРСР. Самі по собі п'ятирічки не були порочною практикою в економіці, їх потім використав південнокорейський лідер Пак Чонхі та його послідовники, щоправда вони застосовувалися у приватній за характером власності економіці, на відміну від УРСР (загалом їх у Південній Кореї їх було сім із 1962 року по 1996 рік) рр.).

Чи можемо ми сьогодні сказати, що граф Вітте був, у тому числі, і українським патріотом? А чому б і ні? Чи можемо сьогодні сказати, що наші економічні лідери повинні чинити як він, а саме спостерігати, що призводить в сучасному світі країни до успіху і робити як вони, а не робити, те, що нам пропонують робити світові фінансові інститути (МВФ і Світовий банк ), які не зацікавлені у нашому розвитку. Звісно так!

Другий приклад. Сергій Павлович Корольов-уродженець Житомира, який народився в ньому в 1906 році, за часів Російської імперії, навчався в Київському політехнічному інституті, в 1921 році брав активну участь в Одесі в авіаційному громадському житті, і зробив технологічну революцію у світовій космічній галузі в часи перший у світі штучний супутник Землі та відправивши вперше людину до космосу! Чи можемо ми сьогодні вважати його українським патріотом, і пропонувати українському суспільно-політичному дискурсу його життя як міф з метою його актуалізації підростаючим поколінням? Звісно так!

Маловідомий сьогодні в Україні факт: у м. Львові, яке сьогодні є українським містом, свого часу, між Першою світовою війною та Другою, жив і працював Станіслав Улам-єврейський математик, який потім у США, куди він емігрував, разом із фізиком Едвардом Теллером винайшов першу у світі термоядерну бомбу (тобто виходець з Польщі, тепер це Україна, зробив технологічний прорив), і таких проривів нам сьогодні не вистачає. Так, м. Львів тоді перебував у Польщі (Друга Річ Посполита). Але українське населення і тоді становило більшість у Східній Галичині. То чий був математик Станіслав Улам: польська, єврейська чи українська тоді? Мені видається, що це питання є питанням некоректним. Нам необхідно сьогодні підійти до цих питань виключно з погляду національного прагматизму: все що працює на перемогу над Росією, є правильним- Станіслав Улам, людина, яка свого часу жила на території, яка є сьогодні частиною України, має стати національним міфом України, і ми мають актуалізувати його досвід.

Усі діячі, які розвивали Україну чи то за часів Богдана Хмельницького, чи то за часів Російської імперії та СРСР – це українські патріоти: все що вони створювали – залишилося в Україні і у світі, і ми, і людство загалом, цим користується і сьогодні.

Чому я навів саме цих людей зі світу економіки та технологій, які жили у різних державних формуваннях, але на території нинішньої України? Тому що нам не вистачає сьогодні українських героїв з економічного та технологічного світів (що вдієш – незалежності України трохи більше 30 років), і при цьому дуже багато українських героїв зі світу літератури та інших розділів культури, боротьби за незалежність України, яких ми заслужено шануємо. Однак на війні в залік, перш за все, йдуть технології та економіка, і якась варварська, некультурна країна, але з розвиненими технологіями та сучасними озброєннями може завдати поразки цивілізованій країні, яка цих технологій не має, і не в змозі їх зробити самостійно (Ми не можемо залежати тільки від зовнішніх поставок озброєнь та техніки).

Ми маємо рішуче змінити парадигму нашого суспільно-політичного дискурсу. Також, як і тих воїнів, які розмовляють російською мовою, борючись з російськими агресорами на сході та півдні України, ми повинні підняти на щит таких діячів минулого, як граф Вітте, Сергій Корольов, та Станіслав Улам, які мали великі та видатні успіхи в економічному та технологічному плані. Необхідно зробити з них наших міфічних героїв, і повторити, актуалізувати їхній досвід, їхню практику в нашу сучасну епоху, використовуючи психологічні практики Мірчі Еліаде.

Сьогодні ми повинні «віддатися технологічному океану», як вдавалися йому наші міфічні предки Вітте, Корольов та Улам. І лише тоді ми зможемо перемогти Росію.