Час - цілковита людська абстракція, котра є фундаментальною складовою людського світогляду та безпосередньо впливає на нашу поведінку. Концепція лінійного часу за котрим події та явища поступово розгортаються з минулого в майбутнє є надбанням авраамічних релігій (юдаїзму, ісламу та християнства). Гегемонія Заходу протягом минулих декількох століть змусила решту світу підлаштовуватися під даний концепт як основу комунікації та взаємодії, але свідомість значної частини людства сформована в інакших концепціях сприйняття часу. Саме нерозуміння цього найчастіше стає головною оманою сучасної західної людини в трактуванні поведінки та мислення представників інших культур, та що важливіше – людей минулих епох.
Якби парадоксально це не звучало, людина минулого мала більш реальний контакт з оточуючим світом ніж сучасна західна секуляризована особа. Досягнення західної цивілізації дозволили людині вести вкрай самостійний спосіб життя і заодно тонути у власних фантазмах. Сучасні суспільні уявлення про «міфічне мислення» людей минулого лише тому підтвердження, якщо б наші пращури дійсно були такими ірраціональними, то блохи й збирання всіляких корінців досі були б нашими нагальними проблемами.
В усі епохи людина намагалася аналізувати, систематизувати та впорядковувати простір довкола себе. В ситуації повної відсутності інформації людина розпочинає спостереження та виявлення сталих закономірностей оточуючого середовища задля планування власних дій. Найпрекраснішим видовищем для архаїчної людини було нічне зоряне небо і вкрай захопливими були зміни фаз місяця з періодом його повного зникання. Споглядаючи зміни фаз місяця людство формувало символічну систему «народження, смерті та воскресіння» котру людина трактувала в контексті власного життя, і саме завдяки найбільш короткому для спостереження повному циклу змін місяць став основою всіх найдавніших календарів. Спостерігаючи рух та зміни небесних світил людство фіксувало зміни в оточуючому середовищі, зміни у власному тілі і таким чином констатувало сталі закономірності свого існування. У власній діяльності людина усвідомила ще дві вкрай важливі константи – будь якій дії передує замисел і замисел має відповідати певним критеріям. Починаючи від полювання і закінчуючи створенням всіляких матеріальних цінностей необхідно дотримуватися певних правил, інакше кінцевий результат буде невдалим. В тогочасних вкрай тяжких умовах існування кожна невдача вартувала людських життів. Таким чином приходило усвідомлення що вся неймовірна складність світу з його дивовижними закономірностями мала грунтуватися на величному замислі та акті творення.
В наш час в мовах багатьох племен аборигенів слово «світ\земля» використовується як «рік», тобто закінчення року для них фактично є кінцем існування навколишнього світу, аналогічний світогляд був у стародавньої людини. Момент творення всесвіту був священним, в ту мить світ був цілковито ідеальним та гармонійним. Таким чином в архаїчному світогляді був відсутній «час» в нашому сучасному баченні, існував лише момент творення світу що являв собою містичне дійство. За допомогою реалізації певних міфічних символічних дійств людина намагалася відтворити священну мить творення всесвіту, тому що в той момент він був ідеальним та «чистим». Все для людини тривало від одного моменту творення до іншого, можна стверджувати що світ\час ставав циклічним. Творення нового всесвіту дозволяло знищити всі недоліки, несправедливості та «змити гріхи», що було ще й психологічним розвантаженням від неймовірних страждань тогочасного людського життя. Кожне свято було не дійством в пам’ять про щось, а актом відновленням гармонії дійсності. При цьому людина брала на себе відповідальність за весь всесвіт, вона імітувала дійство богів чим прагнула наблизитися до величних ідеалів і таким чином людське життя набувало сенсу.
В процесі розвитку людських суспільств, з набуттям нових знань та практик про оточуючий світ частина еліт починала інтелектуально виходити за межі традиційних релігій. Починалося розмиття символізму обрядовості, священне дійство припиняло бути актом космогонії, втрачалося відчуття присутності богів і як наслідок – циклічність починала сприйматися як прокляття, буття перетворювалося у в’язницю, цілковитий песимізм оволодівав людиною. Саме на території Індійського субконтиненту найперше розпочалися подібні процеси, індуїзм у всьому своєму різноманітті є відповіддю на кризу циклічно часового світогляду. Пізніше решта розвинутих суспільств Євразії зіштовхуються з аналогічною кризою світогляду чому свідчить всеохопність міфу про вічне повернення, каталізатором кризи була Катастрофа бронзової доби що спровокувала феномен Осьового часу. Ще до розповсюдження авраамічних релігій, починаючи з 7ст до н.е. серед еліт античної Греції і далі протягом всієї еліністичної доби виникають філософські та релігійно-містичні вчення концептуально схожі до індуїзму – піфагорейство, орфізм та різноманітні гностичні культи.
Фундаментальний переворот в світогляді древнього людства здійснює юдаїзм, Яхве розпочинає відлік часу творенням всесвіту і час обов’зково закінчиться коли світ припинить існування – космогонія стає унікальним неповторним діянням Бога і циклічність розривається, час набуває лінійності. Яхве ще й активно проявляє себе не тільки в момент священного творення світу, він сам активно втручається в розвиток подій, активно проявляє свій гнів та волю щодо порушень договору його обраним народом.
Християнство стає вершиною осмислення буття та власного життя людиною. Ісус Христос народжується в певний історичний момент і всі події його життя розгортаються в дійсний історичний період, а не в невідомий міфічний час творення світу, таким чином історія та саме розгортання часу набуває сенсу. Констатацією що кожен індивид подоба Бога надається сенс життю кожної людини, кожна мить і кожне людське діяння стає неповторним і надважливим. Світ будучи задумом Бога відкривається для пізнання людиною, історія будучи проявом людської діяльності стає можливою для осмислення. Для порівняння, Індія взагалі не запам’ятала імені Александра Македонського, вторгнення котрого безпосередньо вплинуло на весь її розвиток.
Саме християнство констатувавши важливість людської особистості, її діянь та можливість пізнання світу заклало фундамент майбутнього ривка Європи неспівставного з іншими цивілізаціями. Сучасна західна секуляризована особа навіть не усвідомлюючи цього мислить цілковито категоріями християнського надбання - починаючи від лінійного сприйняття часу і закінчуючи правами людини.
Частина 2. Народження Тіні
Існує низка упереджень щодо перших століть існування християнства. Важливо розуміти що поширення християнства та криза циклічного світобачення язичницьких культів були двома ваємопов’язаними процесами. Приматом цінності людського життя, спасіння після смерті та повним розірванням циклічного часу, християнство перевершувало всі тогочасні релігійно-філософські концепти. Воно вкрай швидко поширювалося серед міського населення Римської імперії котре було духовно розгубленим у вирі синкретизму найрізноманітніших культів.
Труднощі виникли коли християнство зіткнулося з «живими культами природи» сільського населення Європи. Розпочався процес «християнизації» різноманітних божеств та священних дійств присвяченим ним, яскравим прикладом є наше свято Івана Купала що після «християнизації» стало приурочене Івану Хрестителю. Протягом десяти століть Церкві доводилося боротися з напливом різноманітних язичницьких елементів і на сході Європи результати були вкрай скромними. Життя селян та їх занятість «на землі» провокувала всепроникнення символізму природи\землі в християнську релігію, це яскраво відобразилося в східноєвропейському фольклорі і в подальшому породило низку містично-християнських єресей, однією з найяскравіших було богомильство що спровокувало цілий хрестовий похід.
Західна Європа також тривалий час зберігала різноманітні символічні системи минулих язичницьких вірувань що починаючи з Високого середньовіччя (11-13 століття) спричинило появу низки містично-хіліастичних вчень. Надзвичайно важливу роль відіграла постать Йоахима Флорського – богослова, містика та засновника середньовічного хіліазму. На основі концепту християнської Святої Трійці він сформував ідею настання «третьої епохи», на його думку перша епоха Святого Отця тривала до народження Ісуса Христа, потім була епоха Сина Святого і обов’язково має настати третя епоха Святого Духа коли всесвіт оновиться і всі стануть рівноправними. В 18 ст. ці утопічні ідеї надихнули Готгольда Лессінга на працю «Виховання людської раси» в якій він формулює тезис про безперервний розвиток прогресу і неминуче настання епохи панування розуму. В подальшому праця Лессінга вплинула на Анрі Сент-Сімона - засновника утопічного соціалізму та через його послідовників на Огюста Конта – основоположника позитивізму. Ідеї Лессінга впливали на Фіхте та Гегеля, через праці останніх есхатологічний міф вплинув на духовні пошуки російського сімейства Мережковських (відома праця Дмитра Мережковського «Християнство третього Завіту») – засновників російського символізму, дослідників православного сектанства та популяризаторів окультно-містичних практик серед митців славнозвісної Срібної доби.
19 століття стало часом критики й насміхання західної людини над міфологією християнства, та одночасного творення нових міфів у вигляді найрізноманітніших ідеологій – націоналізму, позитивізму, комунізму та ін. Тільки в кінці 19го й на початку 20го століття з запізненням нові європейські віяння почали проникати на терени Російської імперії, спровокувавши інтелектуальні бродіння. Саме в самокритиці Заходу тогочасні російські інтелектуальні еліти спромоглися сформулювати власну неповторну російську ідентичність для всього суспільства, але тут важливо глибше зануритися в контекст московських реалій. Існує два ключових історичних моменти в формуванні російського світогляду.
"Укренерго" оголосило нові графіки відключень: що чекає українців 26 грудня
Успішне буріння: "Укрнафта" відкрила потужну свердловину
Індія опинилася перед нафтовою кризою
Деяким українцям можуть заборонити продавати квартири
Перший - церковний розкол 1650х років що став початком формування хіліастичного сектанства в Московії, більш детально описаний в публікації «Русский мир» не ідеологія, це релігія».
Другий – епохальне правління царя Петра І-го (1682-1725 роки). Всім відомі його радикальні реформи по модернізації Московії, в котрих вкрай важливу роль відіграли інтелектуали родом з сучасних українських земель – Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Димитрій Ростовський та ін. Постать Петра є вкрай неоднозначною в російській свідомості, низка теперішніх російських націоналістів Петра відверто проклинають, існують навіть теорії на кшталт «а царь то был ненастоящий!». Радикальність царя\імператора спричинила культурний шок та сформувала приховану ненависть серед московських еліт по відношенню до всього європейського, чудово це усвідомлюючи Петро розпочав будівництво нової столиці та формування там нових еліт із запрошених до Петербурга іноземців. Ломка через коліно була реалізована настільки успішно що мода на все європейське, особливо французьке, призвела до того що в період війн з Наполеоном значна частина російського офіцерства була ночами відстреляна власними ж солдатами. Французька мова була мовою побутового спілкування для всієї російської аристократії, проводячи бали в Парижі вони там відчували себе комфортніше ніж вдома, але французька мода зіграла жахливий жарт.
Не нації створили націоналізм, а ідеологія націоналізму породила нації. Починаючись як цікавість інтелектуалів до місцевого фолькльору та його дослідження, повноцінно реалізувався націоналізм після Французької революції 1789 року. Цікавий факт, лише в росії Наполеон не відмінив кріпосне право, так як боявся дикості місцевого населення. Офіційна Православна церква перед війною нарекла Наполеона антихристом. В самій Москві панянки вважали французів чортами й втрачали свідомість при їх появі, в щоденнику одного французького солдата згадується як монахиня побачивши їх перехрестилася й плигнула в річку топитися. Французам довелося рятувати представницю духовних російських скреп. Саме цей люд та його «духовність» в подальшому романтизувалися російськими елітами по мірі набуття популярності ідей націоналізму.
Два культурних надломи в Московії починаючи з середини 17го ст. формували в суспільстві комплекс неповноцінності по відношенню до Заходу, але людське несвідоме завжди намагається збалансувати свідомість. Критика західними інтелектуалами минулого європейської цивілізації дозволила російським елітам нарешті відчути власну перевагу над Заходом. В той час як в Європі християнство нещадно критикувалося, російські еліти сприймали гностично-хіліастичне сектанство як дійсне духовне надбання народу і під впливом його ідей остаточно сформували міф обраності.
Як вже було зазначено, на сході Європи серед сільського населення відбувався синкретизм християнства з містикою культів природи\землі. Земля символічно є відображенням жіночого начала, культура символізує чоловіче. Саме культура формує соціаліні норми суспільства та соціалізує індивида. Росія завжди цілковито була частиною європейської цивілізації, при цьому передовсім терени сучасної України були витоками російської культури. Церковна реформа 1650х років була спричинена впливом розвинутого православ'я з України, в реформах Петра «малоросійська партія» інтелектуалів відіграла провідну роль. Назва «Росія» є грецьким аналогом слова Русь, так і «Малоросія» суто грецьке культурне надбання – місце звідки походить культура. Це типовий Едипів комплекс масштабів всього російського суспільства, ненависть до «чоловічого начала» (Європа та Україна зокрема) котре намагалося цивілізувати та доєднати люд Московії до сімейства європейських народів.
Два культурних шоки та розповсюдження гностичного релігійного мислення починаючи з другої половини 17го до початку 20го століття сформували ідеологеми про росію як протиставлення західної цивілізації - як «Тінь Заходу». Не дарма нинішній політичний режим постійно згадує «велику російську культуру» кінця 19го-початку 20го століття та апелює до історії Російської імперії в кінцевий період її існування – це час остаточного самоусвідомлення та оформлення російської самоідентичності, що важливіше – це момент відчуття їх переваги та обраності.
Історичний досвід чітко демонструє що будь-яка лібералізація та модернізація росії це лише період накопичення сил до приходу радикально агресивних режимів, і чергової експансії, що є цілковитим відображенням російської ідентичності. Лише зникнення даної самоідентичності й формування інакшого світогляду всього населення на просторах «постросії» спроможне гарантувати спокій та безпеку України, і всієї Євразії.
Віктор Коренівський
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001774568706
