У березні 2023 року в українському «Форбсі» опубліковано інтерв'ю у відомого у світі економіста з Кембриджу Ха-Джун Чанга, який прославився після видання книги «Злі самаритяни». У цьому інтерв'ю на таке запитання: «За деякими розрахунками, у разі збереження поточного рівня зростання вже через 10 років ВВП на душу населення у Польщі буде вищим, ніж у Великій Британії». Ха-Джун Чанг відповів: «Можливо, але суть у тому, що така стратегія здатна призвести до обмежених результатів. Наприклад, Чилі, що має успіхи у сільському господарстві та добувній промисловості, а також угоди про вільну торгівлю з десятками країн світу. Її економіка стагнує. Вони застрягли. Країні не вистачає нових можливостей, рівень нерівності в ній дуже високий, що призвело до масових протестів та приходу до влади «лівого» уряду. Тому, якщо вас влаштовує перспектива бути частиною ЄС та постійно відігравати роль допоміжної економіки для умовної Німеччини, окей, ви можете копіювати шлях Польщі. Якщо ні – треба мислити інакше» (кінець цитати).

Про що хотів сказати Ха-Джун Чанг? А хотів сказати він про те, що західний світ вже 30 років після розпаду СРСР нав'язує країнам, що розвиваються, економічну доктрину під назвою «Вашингтонський консенсус», яка була розроблена в 1989 р. Британським економістом Джоном Вільямсоном для країн Латинської Америки, і яку рекомендують застосовувати у всіх країнах, що розвиваються. Прихильники «Вашингтонського консенсусу» вважали , що вільні ринки та конкуренція забезпечать ефективний розподіл ресурсів. Однак «Вашингтонський консенсус» пропонував універсальні рецепти, місцевий контекст майже не враховувався. Коли країни одна за одною провалювали ці реформи, прихильники «Вашингтонського консенсусу» лише розширювали списки рекомендацій. Відомий фізик лауреат Нобелівської премії Вольфганг Паулі про таку теорію якось сказав: «Це навіть не дотягує до помилкового». Рекомендували її всі 30 років і для України в результаті економіка країни не розвивалася, промислове виробництво деградувало, рівень життя мешканців країни не перевершив показники 1991 року. Американський економіст Джеффрі Сакс набагато пізніше в 2011 році в «Ціні цивілізації» писав, що пропонуючи методи вільного ринку країнам Східної Європи, вони не припускали, що все закінчиться так плачевно.

Чому так сталося? А сталося це тому, що відомий економіст Альберт Хіршман у книзі «Пристрасті та інтереси» розповів, що метою економічної політики будь-якої країни є переслідування економічних інтересів. І дав визначення терміну «інтереси». Насправді це просто евфемізм слова «жадібність». Тобто. країна, яка заявляє, що має інтереси в Україні просто хоче заробляти в ній. А хто, заробляючи, хоче породжувати в цій країні конкурентів? Ніхто. Тому з набору економічних практик зник промисловий протекціонізм, який, як мінімум, уже 100 років є прекрасною практикою створення національних промисловостей з нуля. Що й продемонструвала Південна Корея, батьківщина Ха-Джун Чанга, застосувавши стратегію промислової політики, починаючи з 60-х років минулого століття, в напівголодній країні, і замінивши їй лібертаріанські методи управління економікою колишніх правителів Кореї. У цей час економіка Кореї була зруйнована в Корейській війні, і ВВП на душу населення був нижчим від багатьох країн Африки. Причому радники із Заходу, тоді, як і зараз своєму союзнику Пак Чонхі, не рекомендували займатися промисловою політикою, як і сьогодні вони не рекомендують це робити в Україні (такі наші союзники!). Однак Пак їх не послухав, і сьогодні Південна Корея є однією з найрозвиненіших економік світу з сильною промисловістю, а в деяких галузях є лідером промислового виробництва. Ми ж багато з того, що мали до початку 90-х років, просто втратили. Чому ж даються такі поради? Ми вже відповіли вище: ніхто не хоче плодити собі конкурентів, це дуже логічна практика міжнародної конкуренції, яка ґрунтується на інтересах (жадібності).

Знаменитий німецький економіст Фрідріх Ліст (який вивчав досвід промислової політики в США, на початку 19-го століття, що здійснювалася Олександром Гамільтоном) писав свого часу про Велику Британію того ж 19-го століття: «Для нації, яка за допомогою протекціоністських мит та обмежень на судноплавство підняла свою обробну промисловість і судноплавство на таку висоту, що жодна інша країна у світі не може витримати конкуренції з нею, найрозумнішим було б відкинути ці підпори своєї величі, проповідуючи іншим народам переваги вільної торгівлі, і покаятися в тому, що вона досі йшла невірним стежкам і лише тепер їй вперше відкрилася істина». Так Британія поводилася в 19-му столітті, так провідні економічно розвинені країни Заходу поводяться і сьогодні. Вони кажуть: «Навіщо вам своє промислове виробництво? Ми вам все продамо. Ах, грошей нема? Тоді ми дамо вам кредити». Ось так крок за кроком, по суті, корумпуючи національну правлячу еліту, надаючи їй одразу доступ до всіх світових благ на рівні найвищих стандартів, країну позбавляють майбутнього. А коли на цю країну нападає підступний сусід, то у нас, виявляється, немає своїх промислових потужностей (а вони були), щоб виробити достатню кількість техніки, і ми повинні ходити світом із простягнутою рукою, випрошуючи необхідне для нас озброєння. А нам кажуть: «Не зараз, ви ще не готові, якось потім» (І за відсутність необхідного озброєння ми платимо життями своїх захисників і захисниць ). А чого ми чекали? Так завжди було в історії. Тільки дуже «далекоглядні лідери-патріоти» могли за фактом подарувати бомбардувальники Ту-95 та крилаті ракети росії та знищити своє промвиробництво. Вони що не знали, що росія воювала завжди, всю свою історію, починаючи, як мінімум, з Івана ІІІ ? На що вони розраховували, що цього разу пронесе? «Генії міжнародної та економічної політики», так би мовити. Якщо ви вибираєте комфорт, замість надзусиль зі створення безпеки країни, в тому числі і за рахунок розвитку власної промисловості, і за рахунок відмови від надлишкового споживання, то рано чи пізно, так було в історії завжди, хтось захоче вкрасти у вас цей комфорт і надішле до вас свої війська, які вам буде ні чим зустріти і з ваших колишніх бомбардувальників полетять до вас на голову ваші ж ракети! А партнери розводитимуть руками: «Що вдієш? Хто знав? Літаки? Ні, сьогодні ми вам не можемо їх надати, нам самим треба. Поки що тільки «Джавеліни».

Дочого я це все пишу? Ось нещодавно я написав статтю про «Ініціативу трьох морів» і про те, що Україна стала її партером з особливим статусом і про те, які геополітичні задуми криються за організацією цього союзу. Згідно з робочими документами, головним завданням спілки є реалізація міжнародних інфраструктурних об'єктів. А що це говорить? Про те, що знову розвинені країни світової економіки, продадуть нам обладнання для його інсталяції в країнах союзу. І їздитимуть поїзди туди-сюди, ось тільки навіщо? Возити туристів і вантажі продуктів низьких переділів, вироблених у цих країнах? І це все? Моя пропозиція до країн союзу «Ініціатива трьох морів» інша – ми маємо розширити ідеологію цього проекту. Ми маємо окрім фіксації діяльності на створенні інфраструктури, зробити акценти на промисловий розвиток наших країн за тими лекалами, за якими свого часу і розвивалися країни, які сьогодні лідирують у світі у промисловому виробництві . Країни, що входять до «Ініціативи трьох морів», раз вони об'єдналися, повинні заявити про свої справжні амбіції, висунути найвищі цілі промислового розвитку та застосовуючи, перевірені історією, методи промислової політики спробувати їх досягти. І як говорив, в інтерв'ю, Ха-Джун Чанг - інакше, кожна з країн союзу буде « постійно відігравати роль допоміжної економіки для умовної Німеччини », а це не дуже далекоглядна політика, як ми бачимо, воюючи сьогодні з росією .

Росія сьогодні агресивна. Але вона була агресивною усю свою історію. Хтось із європейських політиків дотепно сказав: «росія? Це маленька країна розміром приблизно з Бельгію, яка в результаті визвольних воєн завоювала 1/6 суші». Щось змінилося сьогодні? Ні. Чи зміниться у майбутньому? Навряд чи. Якщо росія не буде демонтована, а це складне завдання, оскільки росія ядерна держава і остаточну військову поразку їй навряд чи хтось завдасть то вона збережеться в межах своєї нинішньої території. Та й Захід не сильно в цьому демонтажі зацікавлений, оскільки йому, навряд, припаде до смаку те, що ядерна зброя росії буде під контролем невідомо яких сил. Путч Пригожина показав, що це ймовірна річ. Ресурси країни величезні, населення невибагливо. Тому камарилья (КДБ-шників) гебістів у Москві може правити, як завгодно, довго (дивіться на Венесуелу, після смерті Уго Чавеса: режим Мадуро цілком стабільний). Таким чином, всі країни «Ініціативи трьох морів» - потенційні жертви росії, і можуть знову перетворитися на країни «демократичного табору», як це й було одного разу, після Другої світової війни (Австрія теж була тоді частково окупована СРСР - їй пощастило, він звідки добровільно вийшов). Зона СРСР: Бургенланд, Нижня Австрія, Верхня Австрія на північ від Дунаю і на схід від річки Енс - цілком могла б бути соціалістичною Австрією, як НДР.

«Ініціатива трьох морів» має стати також військовою конфедерацією центральноєвропейських та східноєвропейських країн, орієнтованою на проведення промислової політики, щоб незалежно ні від кого мати можливість виробляти сучасні озброєння самостійно в тому обсязі, який необхідний для стримування вічно агресивної росії. У цій справі не можна покладатися на західноєвропейські країни, сьогодні вони консолідовані, а завтра візьмуть і здригнуться. Згадайте Мюнхенську змову (1938), і Будапештський меморандум (1994). Громадяни цих країн надто розслаблені довгим повоєнним світом, щоб кинути військовий виклик росії . Та й під час Другої світової вони не чинили нацистській Німеччині запеклого опору. Все закінчилося дуже сумно для них у кілька місяців 1940 року (див. фільм Крістофера Нолана «Дюнкерк»). Росія сьогодні - це нацистська Німеччина 1940 р. У правителів росії завжди була «довга воля». Розділ Речі Посполитої почався у 1772 р., а закінчився лише через 23 роки у 1795 р. Наша війна триває поки що лише 9 років. І росія вже багато чому навчилася у війні, і навчиться ще. Якщо застосувати метафору, то росія сьогодні - це СРСР 1942 року, до Сталінграда. Краще перестрахуватися у цьому питанні. А то ми вже бачимо у своїх пабликах Крим, а його треба ще для цього звільнити.

Моя пропозиція: на наступному саміті необхідно розширити цілі «Ініціативи трьох морів» у промислово-оборонному секторах , інакше, побудована членами союзу інфраструктура, рано чи пізно, якщо не виробляти власні озброєння, стане інфраструктурою росії. Необхідно бути реалістами у цьому питанні. Росія повільно і впевнено відновлює свою військову міць, спираючись на свої ресурси та приховану допомогу різних проксі-структур, які дозволяють їм імпортувати недостатні технологічні деталі для їх ракет та іншої техніки. «Блумберг» сьогодні пише, що економіка Росії поступово адаптується до впливу міжнародних санкцій і може повернутися до свого довоєнного рівня вже наступного 2024 року. А Україна має практичний досвід оборони та може тестувати та застосовувати найкращі технології для забезпечення безпеки всіх країн ініціативи.

Постулати промислової політики давно прописані, і сьогодні в цій невеликій статті я не буду на них зупинятися, іншого разу я розповім про це докладніше. Сьогодні я заявляю, що тільки відмова від «рожевих окулярів» і прийняття всіх викликів, як військових, так і економічних, як навчав нас британський історик Арнольд Тойнбі (автор концепції «виклик та відповідь»), зможуть врятувати країни Східної Європи від поглинання їх росією. Наша «відповідь» на їхній «виклик» має бути адекватною. Україна показала усьому світові приклад, як можна давати відсіч варварам. Але разом це буде легше зробити всім, хто під ймовірним ударом, а це всі країни «Ініціативи». І не треба розраховувати на НАТО. НАТО сьогодні веде дуже дивну холодну війну з Росією. Згадайте події на Заході у 1939 році. У той час, як Польща обливалася кров'ю, Франція та Англія, які пам'ятають свої кровопролитні кампанії проти Німеччини у Першій світовій війні, не робили нічого, щоб завдати удару по нацистській Німеччині, яка практично не мала на своїх західних кордонах, на лінії зіткнення з Францією, військ, кинувши їх на підкорення Польщі. Тоді це теж називалося дивною війною. Ось так і сьогодні ніхто не знає, як поведеться НАТО. Чи не замкнеться він і в собі (в ядрі старих членів), і чи не забуде він про своїх нових членів НАТО (прийнятих до оборонного союзу після 1998 року) у разі агресії росії щодо них.

Хочу нагадати висловлювання американських політиків щодо захисту НАТО країн Балтії. Ньюта Гінгріч у липні 2016 сказав, що не ризикуватиме конфронтацією з росією заради захисту незалежності Латвії, Литви та Естонії, він сказав в інтерв'ю СBS : ”Я не впевнений, що хотів би ризикувати ядерною війною, щоб захистити місце, яке є передмістям Санкт-Петербурга". Дональд Трамп, скептично висловлювався на адресу НАТО і обіцяв не захищати країни, які витрачають на оборону менше 2% свого ВВП. Серед таких країн - Латвія і Литва, а раніше писав у своїй книзі : "Їх конфлікти не варті життів американців". Так, що в першу чергу країни Балтії - Латвія, Литва та Естонія під прямою загрозою. А у разі успіху немає сумнівів, що наступною буде Польща. Тому, «порятунок потопаючих – справа рук їх самих».

Згадаймо, що Англія у свій час, а потім і США (Нова Англія) на початку своєї історії були невеликими та слабкими у військовому та економічному відношенні країнами. Але тільки їхні амбіції змогли підняти їх до світової могутності. І промислова політика, яку вони постійно проводили у себе, як основний засіб досягнення цієї могутності. Тож давайте і ми зробимо те саме. Сьогодні я закликаю до цього всіх лідерів країн «Ініціативи трьох морів» та народи цих країн.