Демографія та таланти

Не те, щоб це нова тема взагалі чи для мене особисто. Я писав про неї на «Хвилі» ще в 2014-2015 роках. Але, мабуть, у багатьох старих читачів забулося, а нові мою велику публіцистичну спадщину не знають, а пробити моє ім'я в пошукових системах їм важко.

Я спостерігаю за ситуацією у світі, за дискусіями, і вкотре переконуюсь, що нам, людям, властиво фокусуватися на короткострокових речах, які чухають наше роздуте его, а не в довгостроковій перспективі, в якій чи будуть, чи, можливо, і не житимуть наші діти.

До написання цього тексту мене підштовхнуло відео на YouTube-каналі Economics Explained, який я рекомендую до перегляду, під назвою «Війни за таланти — нові торговельні війни».

Я колись звертав вашу увагу на те, що на відміну від, скажімо, 19 століття, де на кожного одиничного Едісона та Ейнштейна, припадало кілька мільйонів роботяг, зайнятих в основному ручною працею по 12 годин на день, сучасна економіка будується на розумових зусиллях мільйонів освічених людей, яких англійською прийнято називати «талантами», тими, хто може створювати щось нове.

І що за останні 10 років людство наклепало більше інформації про все, ніж за решту 400 000 років його існування як біологічного виду.

Коли починається чергова дискусія на тему «Як нам побудувати Україну, яка нарешті працюватиме?» таланти не згадуються. А даремно. Ізраїльське чи південнокорейське економічне диво, на які так люблять посилатися, ґрунтувалися на залученні талантів і своїх, і зарубіжних.

Та що там Корея! Радянську індустріалізацію здійснювали зарубіжні таланти, доки країна одночасно готувала свої. Це за всієї, здавалося б, ідеологічної зашореності сталіністів.

Сама підготовка талантів — теж бізнес. І який! На четвертому місці експорту з Австралії – іноземні студенти. І треба враховувати, що Австралія дуже багата країна, у неї є і ресурси, і продукція, які купують по світу, але ось, мабуть, освіта — одна з основних частин економіки.

При цьому вирішується ще одна важлива для всіх проблема — демографічна. І в іноземного студента, і в країни, яка його приймає, є достатньо мотивацій, щоб він там і залишився. Якщо, звичайно, ця країна Австралія, чи США, чи Канада, чи Великобританія.

Тому що таланти, і я про це теж писав років 9 тому, не лише хочуть, а й мають можливість жити там, де для них є найкращі умови, як для роботи, так і для життя.

Адже талант не просто хоче робити кар'єру в улюбленій сфері діяльності, він хоче жити не просто заможно, щоб це не означало в конкретних умовах, але й комфортабельно, безпечно, там, де йому доступні блага цивілізації, концерти Біллі Айліш, ігри спортивної команди вищої ліги, гірськолижні курорти, гарні школи на відстані ходьби, ресторани різних видів, і багато, багато іншого, причому не в центрі перенаселеного мегаполісу, а в зручному спальному районі з приватними будинками на тихих вулицях.

Я майже 30 років так чи інакше був пов'язаний з hi-tech в Оттаві і скажу, що серед інженерів будь-якого ґатунку — половина, якщо не більшість, іммігранти. Зараз те саме спостерігається і серед лікарів. І це чудово! Для Канади. Таким чином вона не тільки заповнює місця, що потребують освіти та кваліфікації, а й вирішує свої демографічні проблеми.

Які дедалі більше виходять на передній план у всьому світі. Який остаточно та безповоротно урбанізований за останні 50 років, що призвело до спаду народжуваності.

Це в селянській сім'ї мати дітей має сенс, їх можна завжди до чогось приставити, там, гусей пасти, свиню погодувати, а в місті та ще сучасному діти — швидше, хобі, причому досить дороге. А практичної користі від них ніякої ніякої. Простіше завести собаку, а краще кота.

В результаті Старий Світ став старим буквально.

І навіть при всій механізації та роботизації все одно потрібна якась кількість людей, які щось не тільки виробляють, а й споживають, що дуже важливо, що доставляють якісь сервіси або просто доглядають за зростаючою армією пенсіонерів.

У Південній Кореї йде такий демографічний спад, що там незабаром не те, що виробляти, а й доглядати старих буде нікому.

Однією з об'єктивних геополітичних причин (тобто незалежно від того, чи думає про неї Путін чи ні) російської агресії в Україну деякі аналітики називають спад населення країни, що насувається. З армією в них і зараз не дуже, а через десять років буде тільки гірше.

Рано чи пізно баланс населення встане сам собою, але тут питання наскільки болісно це відбудеться. Ті країни, які з тих чи інших причин виявляються привабливими для мігрантів, пом'якшують цей перехід надходженням людських ресурсів з-за кордону.

Тому США, Канада, Австралія пройдуть цю фазу безболісно, ​​націоналістична Європа зі скрипом, а ось Китай, під мудрим і, головне, особистим керівництвом геніального вождя, швидше за все киркнеться. Ми про це вже говорили. І це не зловтіха. Коли такий величезний посуд трісне — нам усім мало не здасться.

Але ж людство замкнута система. Якщо десь побільшало інженерів і лікарів, значить їх десь поменшало. Потім нам показують, мовляв, яка краса, іммігранти з Нігерії до Америки освіченіші і багатші за білих американців. Я щасливий! Але виникає запитання: А хто тоді інженерить і лікує у самій Нігерії?

Нам то добре, ми притягуємо таланти, а їм те як, вони ж таланти втрачають? Таланти піднімають добробут суспільства там, де вони застосовують свої, вибачте за тавтологію, таланти.

Розумієте, можна нескінченно креативити мемасики про те, як вихідці з України облагодіювали світ своїми досягненнями. Ну, і яка вам користь у тому, що Сікорський жив у Києві? Ну, мешкав. І я жив.

Тепер не мешкаю. Знаєте, чому? Я, начебто, не найтупіший, і, як казав персонаж Райкіна, якщо мене в тихому місці притулити до теплої стінки — зі мною ще дуже можна навіть поговорити. Але до кінця 1980-х я усвідомив, що я в СРСР нафіг нікому не потрібен, у жодному вигляді. Чесно кажучи, я і в Канаді виявився нафіг нікому не потрібен, але це був мій вибір, я за нього відповідав

Тут же таке діло. Адже таланту не тільки просто потрібно мати, йому необхідно дати можливість застосовувати його. Навіщо вам Сікорський, якщо у вас немає авіабудування? Спочатку СРСР клепав інженерів, і вони були на вагу золота. Поки в тих же 1980-х інженерів не стало більше, ніж треба, з різних причин. Головною з яких стало зникнення мотивації країни та суспільства робити щось нове.

Найнебезпечніше — приймати рішення, засновані виключно на протистоянні з минулим, рішення-реакції, коли факторами є лише минуле та сьогодення. Раніше так було, тепер буде так. Але як це визначить завтра, як це вплине на майбутнє?

Класика жанру - китайська політика однієї дитини в сім'ї. Вона справді була викликана об'єктивними причинами, насамперед нездатністю розподільчої економіки прогодувати таку ораву, але й призвела до об'єктивних наслідків демографічного колапсу.

Або менш трагічний приклад. У свій час таланти рвонули з Каліфорнії до Техасу, де податки менші. Але й культура там специфічна, яка не зовсім відповідає ліберальним каліфорнійцям.

І народ поскакав назад на Західне узбережжя, де податки ого-го, зате сусіди не смикані ковбої з пальцем на спусковому гачку «Глока». Нам це може здатися дрібницею, навіть примхою, але таланти зазвичай мають більш тонку душевну організацію, ніж наші рідні пролетарі.

І мені здається, що варто запитати себе — Хто житиме в Україні і навіщо? Чи це буде умовний Техас, умовна Каліфорнія, чи зовсім неумовний Китай? І це вирішуватиме вам. Бажано із залученням талантів "із за бугра".

Росію та Путіна перемогти можна і треба. А ось підняти демографічні показники та залучити таланти — я навіть не знаю як таке можливо у цій ситуації, навіть після перемоги. Але комусь доведеться.

P.S. Я спочатку хотів писати про Україну, про її економічну, соціальну та культурну політику та її наслідки для наявності в країні населення та талантів, але передумав. тому що перша та єдина реакція була б різко захисна. А мені хочеться, щоб звернули увагу на саму тезу статті і замислилися.