Китай vs Захід: глобальний виклик-3

Протягом попередніх частин пропоную поговорити про перехід протистояння Китай vs Захід у гарячу фазу в середньостроковій перспективі. Чи це буде битва за Тайвань, чи знайдеться якийсь інший привід, але військове зіткнення США і їхніх союзників з Китаєм практично неминуче.

Китай проти Заходу: війна неминуча?

Ціннісна «несумісність» двох цивілізацій вже пояснювалася в 1-й частині. Їм важко ужитися разом, настільки різні базові ідеї лежать у їх основі. Але чому цей конфлікт вибухне саме в такій часовій перспективі ? Справа тут не тільки в тому, що Китай вважає Тайвань своєю складовою (до речі, як і весь Захід) і тому він різко сприймає будь-які спроби втручання як порушення принципу "Тянься", описаного у 2-й частині. Хоч як це дивно прозвучить після опису там же успіхів у розширенні його геополітичного впливу, але в перспективі років 20-25 Китай однозначно програє Заходу, якщо у того вистачить розуму провести грамотну політику стримування.

У чому полягає головна складність Китаю і глобальна перевага Західної цивілізації? Вважається загальновизнаним фактом, що однією з великих проблем китайців є їхня мала здатність до креативності, винахідництва, проривних наукових відкриттів або великих технологічних звершень. Вони є чудовими копіювальниками, навчилися непогано доводити до розуму чужі ідеї та технології. Промисловий шпигунство зведено в Китаї в ранг державної політики, а «піратські війни» із Заходом і звинувачення в порушенні патентного права продовжуються рік у рік. Здавалося б, ну не хоче Китай залежати від західних відкриттів та технологій, то в чому проблема? Вигадуй щось своє, патентуй, впроваджуй, благо виробнича база в країні створена найпотужніша, і начхати тоді на американські чи європейські обмеження. Але щось не чути про появу китайських Ейнштейнів чи Біллів Гейтсів. Чому так?

Стратегічною проблемою Китаю якраз і є його базова цивілізаційна цінність – конфуціанство, а сила Заходу полягає у його двох базових ідеях – свободі волі та індивідуалізму. Адже що означає зробити революційне наукове відкриття? Дуже часто це означає необхідність зруйнувати багаторічні наукові догми, що стали, і піти всупереч визнаним авторитетам. А що означає вперше впровадити проривну технологію типу Гугла, соцмереж, багаторазових космічних кораблів Маска? Знов-таки, це означає, що треба вийти за якісь існуючі «рамки» бізнесу, запропонувати щось таке, чого ще не було, і що не відповідає напрацьованим предкам звичаям. У цивілізаційних умовах Заходу все це зробити значно легше, ніж у жорсткій «сімейній» ієрархії Китаю, коли думка вищого начальника є необговорюваною істиною, а схиляння перед традиційними догмами є чи не абсолютом. Тому не дивно, що порох був винайдений в Китаї ще в 1 в н.е., але саме середньовічна Європа перетворила його на засіб, який змінив історію світу. І якби Колумб, зі своїм безмірним авантюризмом і честолюбством, жив десь у Китаї, то навряд чи він колись зміг відкрити Америку. Його б там просто підняли на сміх, адже його ідеї зовсім суперечили авторитетним думкам, що устояли в ті часи." то навряд чи він колись зміг відкрити Америку. Його б там просто підняли на сміх, адже його ідеї зовсім суперечили авторитетним думкам того часу, то навряд чи він колись зміг відкрити Америку.

Взагалі історія розвитку Китаю в порівнянні з Європою є просто-таки класичний приклад, як вплив базових культурно-ідеологічних цінностей надають величезний вплив на цілі цивілізації, а то і все людство. Адже ще за часів імператора Чжу Ді (1403–1424 рр.) у Китаї була створена енциклопедія знань із 4000 томів, його флот налічував 3500 кораблів (з них понад 200 були завдовжки більше сотні метрів), китайські флотилії здійснювали плавання до берегів Індії. В 13-14 ст існували керамічні заводи, що працювали на вугіллі, з тисячами працівників. Для порівняння, бібліотека англійського короля Генріха V (1387–1422 рр.) налічувала лише шість рукописних книг, флот іспанської Непереможної армади (1588 р.) складався зі 130 кораблів, а кам'яне вугілля замість деревного європейці почали застосовувати лише у 16 ​​ст. Але під впливом ідей конфуціанства елітою Китай остаточно вибрали шлях “зосередження собі” і посилення бюрократичної ієрархії. Вже 1500 року будівництво корабля з числом щогл більше двох стала прирівнюється мало не до державної зраді, а ще через 50 років злочином оголошувався вихід у море на будь-якому судні. Купців, ремісників, банкірів з їхньою готовністю до конкуренції та вільного підприємництва стали всіляко утискувати; прагнення до зростання та індивідуальної ініціативи замінили на побажання «вчитися у предків» та заклики до досягнення «соціальної стабільності та гармонії». В результаті Китай тепер повсюдно краде чужі технології та ідеї, і всіляко переманює до себе наукові та інженерні кадри. А страх китайців бути не такими «як усі» добре знайома всім,

Яке все це стосується конфлікту Китаю та Заходу? Зв'язок прямий. У сучасному китайському керівництві сидять зовсім не дурні, там чудово усвідомлюють традиційні «слабкості» Китаю. Політика США (більшою мірою) та Європи (значно меншою мірою) щодо поступового виведення високотехнологічних виробництв з Китаю та щодо обмеження йому доступу до передових наукових досліджень може в перспективі знову призвести до «залялькування» Китаю всередині себе. Не дарма ж китайські офіційні особи так гостро реагують на такі спроби. Де Китаю тоді брати нові ідеї та технології? Не в Африці ж. Повіками відучені від проявів вільної ініціативи та індивідуалізму, свої Ньютони там з'являться ще не скоро, на це може піти кілька поколінь. Тому товариш Сі не може чекати десятиліття, час, на відміну від усталеної думки, зовсім не грає за Китаю. До того ж, йому, як істинному марксисту, претить сидіти на березі річки в ролі мудрої мавпи, що чекає, поки не пропливуть трупи його ворогів. Можна не дочекатися. Китай змушений робити активні дії, на які Штати, у свою чергу, змушені будуть відповідати. Ситуація аналогічна до часів 1-ї світової війни. Начебто ніхто не хотів воювати і не вірив у таке, а в результаті загинули мільйони і впали кілька імперій. Китаю ще потрібно кілька років на нарощування військової сили, і щоб винести уроки з нашої війни з Росією. Військовий конфлікт навряд чи почнеться, поки Китай має надію на мирну перемогу прокитайської партії на майбутніх виборах. Але якщо цим надіям не збудеться, то 4-6 років – це цілком підходящий термін на підготовку до глобальної війни, уникнути якої буде дуже важко.

Голос народу, голос Бога

У підготовці до будь-якої війни чималу роль відіграє створення певної громадської думки як усередині країни, так і за її межами. І тут я хотів би навести результати опитування, результати якого були нещодавно опубліковані в гонконзькій газеті South China Morning Post і передруковані в Yahoo News. Опитування, проведене в материковому Китаї наприкінці 20 і на початку 21 рр., показало, що 55% респондентів висловили підтримку повномасштабної війни за об'єднання Тайваню, хоча задля справедливості треба уточнити, що лише 1% висловився за найбільш екстремістський варіант з негайним початком військового конфлікту. Більшість опитаних також підтримали й інші примусові заходи до об'єднання: 58% - за обмежені військові дії на околицях Тайваню; 57% – за економічні санкції; 55% – за збереження статус-кво для нарощування військової та економічної могутності. Тільки 22% респондентів сказали, що їх цілком влаштовує ситуація, коли два регіони мають окремі політичні системи, і що об'єднання не є обов'язковим. 71% вважали це неприйнятним.

Можна, звичайно, заперечити, що дані за 20-21 рр. є дещо застарілими. На жаль, свіжіших подібних опитувань знайти не вдалося. Але слід враховувати, що Китай значно посилив пропаганду проти Тайваню в останні роки. Не варто забувати, що поправки про «протидію та стримування незалежності Тайваню» у 22 р були внесені до конституції Китаю, а Сі Цзіньпінь на 20-му з'їзді КПК закликав партію «рішуче протистояти та стримувати незалежність Тайваню, а також сприяти миру та справедливому та справедливому розвитку» , допомагаючи Китаю на шляху зміцнення його збройних сил та сприяючи «об'єднанню батьківщини». Таким чином, політика протистояння стала офіційною доктриною китайської влади. Як результат, згідно з найсвіжішим опитуванням, 56,7% китайців вважають конфлікт навколо Тайваню неминучим, тоді як 30% не вірять у це. При цьому серед віруючих у військове зіткнення 16% вважають, що це станеться протягом найближчих 2-3 років і 40,5% - «колись».

Давайте подивимося, яка громадська думка склалася у протилежному таборі. За останні роки зростання напруженості між США та Китаєм позначилося і на опитуваннях серед американців. Так, згідно з цими даними , 67% респондентів бачать у Китаї зростаючу загрозу, а відсоток тих, хто визнає Китай лідируючою військовою силою у світі потроївся – 19% у 22 г порівняно з 6% у 20 р. Що стосується військового зіткнення США та Китаю через Тайвань, то згідно з даними журналу Foreign Policy, лише 6% вірять у початок війни між двома країнами протягом наступного року, і 24% вважають її ймовірною протягом наступних 10 років. Ну, американці завжди приділяли значно більше уваги «домашнім» проблемам. Як би така благодушність не призвела їх до шоку, що у багато разів перевищує події вересня 2001 р.

Китай: підготовка до війни чи кризи?

У наших ЗМІ пройшла непоміченою реформа Держради, що почалася в Китаї. Однією з її частин стало виведення зі складу центробанку - Народного Банку Китаю - у підпорядкування уряду різних фінансових департаментів та створення на їх основі Держуправління фінансового регулювання та Держуправління регулювання ринкової діяльності. Таке реформування НБК призведе до скорочення щонайменше в 2 рази його «ваги» як незалежного гравця в економіці та політиці. По суті, банк тепер за функціями наближається до найпростішого статистичного відомства. Практично вся фінансова політика держави тепер у ручному режимі визначатиметься урядом на чолі з товаришем Сі. Можна цей крок розглядати як підготовку китайської влади до неминучих проблем в економіці Китаю, коли почнуть «лопатися» численні місцеві та регіональні кредитні «бульбашки», накопичені з 2008/9 рр. Цілком імовірне пояснення. А можна вважати це одним із етапів підготовки до майбутнього військового конфлікту, після початку якого Китай також очікують великих потрясінь у сфері економіки та фінансів.

Залишається дочекатися створення органу на кшталт Державного комітету оборони КНР, який зосередить у руках все керівництво збройними силами Китаю. Як тільки подібний орган буде створено і його очолить Сі Цзіньпінь, можна буде починати відлік часу до майбутньої війни між Заходом і Китаєм.