Вибори в Казахстані очима українця

19 березня у Казахстані відбулися позачергові парламентські вибори, одночасно проводилися і вибори до місцевих представницьких органів – масліхатів. Це була п'ята іноземна держава, де я спостерігав за виборами, раніше мені довелося побувати з цією метою у Білорусі, Вірменії, Азербайджані та Естонії.

Втім, цього разу на виборчих дільницях побувати мені не довелося, оскільки казахстанський Центрвиборчком відмовив в акредитації спостерігачів від Норвезького Гельсінського комітету.

Виявилося, що в Астані визнають іноземними спостерігачами лише представників держав чи офіційних міждержавних організацій. А спостерігачів від міжнародних неурядових організацій не визнають. Тому на паспортному контролі в аеропорту Алмати я чесно сказав казахстанському прикордоннику, що я – турист.

Звичайно, можна було проводити спостереження і не перебуваючи у приміщеннях, де відбувається голосування – на виборах на Луганщині «Комітет виборців України» завжди проводив таке спостереження додатково до спостереження на виборчих дільницях.

Особливо «пізнавальним» для мене таке зовнішнє спостереження була на виборах президентів Вірменії та Азербайджану в 2003 році. Тоді мені особисто довелося побачити і класичну «карусель» з виносом бюлетенів, які потім заповнювалися на вулиці і поверталися на дільницю з наступним «голосуючим», і автобус з групою виборців, що переїжджав від дільниці до дільниці, і працівника ВК підприємства, яка зазначала співробітників, які «виконали свій громадянський обов'язок», і «касира», який видавав гроші людям, які виходять із виборчої дільниці.

Чи небезпечним було б проводити таке «нелегальне» спостереження в Алмати? Можливо. Хоча навряд чи дуже. Якщо обмежити час знаходження біля однієї дільниці, вдавати при цьому, що відпочиваєш чи зайнятий чимось особистим і тому тут знаходишся – навряд чи звернуть увагу.

А якщо звернуть – попросять піти, не більше. У крайньому випадку – відведуть до відділення, поговорять. І відпустять. Це якщо не «качати права», а говорити на кшталт: «Стало цікаво, от і постояв (посидів). А що, не можна було?» Поліцейські в Алмати, до речі, досить ввічливі – за шість днів перебування в місті я кілька разів до них звертався.

Центрвиборчком Казахстану фальсифікував результати виборів 19 березня 2023 року?

Керівник нашої міжнародної групи спостерігачів напередодні дня голосування наполегливо просив не ходити до виборчих дільниць. І я 19 березня замість спостереження за виборами організував собі екскурсію на площу Республіки (головне місце трагічних подій, що відбулися в Алмати у січні 2022 року) і поїхав на головний туристичний об’єкт південної столиці – Медео.

Містом ходив пішки, і, проходячи цього дня «екскурсій» повз виборчі дільниці, не міг собі відмовити в задоволенні оцінити ситуацію, яка була на вулиці перед ними.

Об 11:00 перед будинком на проспекті Абая, в якому була розташована виборча дільниця №254, було досить жваво – виборці входили та входили до будівлі, біля входу стояли поліцейські. А ось після обіду, с 14 до 15 години, людей перед дільницями практично не було.

Біля дільниці №373 взагалі не було нікого, навіть поліцейських. Про те, що тут відбувається голосування, говорила тільки вивіска, що висіла біля дверей. Біля входів до дільниць №№371, 372, 361, 357 стояли поліцейські, біля них було не більше одного-двох людей. Можна було зрозуміти, що з активністю виборців в Алмати на цих виборах було не дуже.

Застосування будь-яких технологій фальсифікацій на вході до виборчих дільниць за таких умов навряд чи мало сенс. До того ж деякі місцеві експерти, з якими ми зустрічалися до дня голосування, взагалі скептично ставилися до застосування таких технологій – мовляв, виборчі комісії у Казахстані намалюють потрібний результат. Незалежно від того, що буде у бюлетенях.

Людині, яка має великий досвід спостереження за виборами в Україні, можливість спотворення результатів голосування на рівні Центрвиборчкому видавалася неймовірною. Навіть після найбрудніших в історії України виборів 2004 року, коли половина жителів України вірили в існування «паралельного сервера», а голова ЦВК Сергій Ківалов отримав прізвисько «Підрахуй», фальсифікацій на рівні ЦВК зрештою встановлено не було.

Але вже в Києві я побачив публікацію Олександра Кірєєва «Результаты парламентских выборов в Казахстане опять нарисованы» та перевірив факти, на основі яких автор зробив такий висновок. І вони справді виявилися дивними.

У таблиці нижче наведені взяті з офіційного повідомлення Центрвиборчкому Казахстану дані щодо кількості виборців, які проголосували за партійні списки. А у третьому стовпці розраховані мною за цими даними відсотки голосів. Вони повністю збігаються з відсотками, наведеними у повідомленні Центрвиборчкому, але у мене вони пораховані з точністю до четвертого знаку після коми, а не до першого, як у офіційному повідомленні.

Результат вражаючий – у шести рядках після десяткового виходять 3 нулі. У стохастичних показниках, якими є результати голосувань, це неможливо. Таке враження, що в Центрвиборчкомі порахували не відсотки, набрані партійними списками виходячи з кількості виборців, що проголосували за них, а, навпаки, розраховували кількість тих, хто проголосував шляхом множення загальної кількості дійсних бюлетенів на заздалегідь заданий відсоток голосів.

Якихось пояснень, як таке могло бути, від Центрвиборчкому Казахстану не було. Тож підозра, що результати виборів були «намальовані», має підстави.

Доля незалежного спостереження

Такі підозри тим більше доречні, що на порушення конституційного закону «Про вибори у республіці Казахстан» дільничні виборчі комісії часто не видавали довіреним особам і спостерігачам копії протоколів підрахунку голосів на виборчих дільницях.

Так, «Молодіжна інформаційна служба Казахстану», одна з неурядових організацій, яка була акредитована для проведення незалежного спостереження, мала спостерігачів на 70 виборчих дільниць Алмати, але лише у 21 з них виборчі комісії видали протоколи підрахунку голосів відповідно до закону. На інших 10 дільницях спостерігачі отримали ксерокопії протоколів поганої якості, ще на 13 сфотографували протоколи. З інших дільниць протоколи отримані не були.

В Астані неурядова організація «Erkindik Kanati», також акредитована Центрвиборчкомом, направила спостерігачів на 53 дільниці, але в результаті отримала лише 28 протоколів.

Навіть кандидати у одномандатних округах, зокрема обрані депутатами (напр., Єрлан Стамбеков), писали у соціальних мережах, що не всім їхнім довіреним особам видали протоколи.

На відміну від України, дані результатів голосування на дільницях у Казахстані не публікуються. З урахуванням неможливості отримання всіх копій протоколів суб'єкти виборчої кампанії та громадськість не мали реальної можливості контролювати процедуру встановлення результатів виборів. І тому результати будь-яких виборів у Казахстані можна ставити під сумнів.

Керівник ще однієї акредитованої для здійснення незалежного спостереження громадської організації «Громадянська експертиза» вважає, що найпоширенішим на цих виборах порушенням було порушення прав спостерігачів.

У Казахстані для видалення спостерігача з виборчої дільниці не потрібно дотримуватися складної процедури, як в Україні, тут досить одноосібного рішення голови комісії. Причиною видалення може стати гучна розмова по телефону, або запитання, задане члену комісії. Що може бути розцінене як дії, які заважають роботі виборчої комісії.

Часто комісії гостро реагували на зауваження спостерігачів, іноді такі зауваження закінчувалися видаленням спостерігача з дільниці. Хоча згідно із законом спостерігачі мають право звертатися до комісії із зауваженнями.

Законом також передбачено право спостерігачів проводити фото та відеозйомки, але іноді комісії розцінювали такі дії, як порушення таємниці голосування. І видаляли спостерігачів, які фотографували виборців чи скриньки.

На значній частині дільниць обмежували пересування спостерігачів у приміщенні, іноді для цього використовували традиційні червоні стрічки - місце, відведене для спостерігачів, огороджували стрічкою червоного кольору, за яку не можна було заходити. Як стверджували у МІКС, у порівнянні з дореформеними виборами «червоних стрічок» поменшало, але вони були.

Кумедно виглядали оприлюднені у Мережі фотографії, на яких огороджені такою «червоною стрічкою» спостерігачі знаходились метрів за десять від комісії, яка рахувала голоси.

В Астані НУО «Erkindik Kanati» почала спостерігати на 53 дільницях, але протягом дня їх спостерігачів видалили з 9 дільниць. Організація оскаржила ці видалення в суді, що особисто мені здається важливим – можливо, що таким чином у Казахстані сформується судова практика, використовуючи яку у майбутньому можна буде захищати права спостерігачів у комісіях вищого рівня.

20 березня місія спостереження за виборами БДІПЛ/ОБСЄ висловила стурбованість щодо обмежень у роботі міжнародних та місцевих спостерігачів.

За даними місцевих та міжнародних спостерігачів, дільничні комісії при підрахунку голосів припускалися багатьох процедурних помилок, а протоколи часто «не били»: у них не сходилися показники, які в Україні називають «контрольними сумами».

Місія БДІПЛ/ОБСЄ «негативно оцінила підрахунок голосів на 58 зі 128 виборчих дільниць, що спостерігалися, через значні процедурні помилки та недогляди, а також ігнорування процедур звіряння», йдеться в заяві, яку місія опублікувала 20 березня. У звіті зазначено, що «процес підрахунку голосів викликав питання про те, чи були підраховані та зареєстровані бюлетені чесно».

Але варто задати й інше питання: «Що робили окружні комісії, до яких здавалися протоколи з даними, які не сходилися? Чи виготовляли свої протоколи, в яких теж не сходились дані? Чи «виправляли» дані, отримані з протоколами дільничних комісій?»

Адже якщо окружні комісії та Центрвиборчком виправляли результати голосування, передані дільничними комісіями, це означає фальсифікацію результатів виборів. Навіть якщо такі виправлення були незначними, і не мали на меті «намалювати» потрібні результати виборів.

Соціологія на позачергових парламентських виборах у Казахстані

Оскільки Центрвиборчком Казахстану не акредитував нас як міжнародних спостерігачів, то з національними особливостями цих виборів ми знайомилися здебільшого на зустрічах із трьома кандидатами в депутати Мажилісу (нижня палата парламенту Казахстану), кандидатом у депутати масліхату Алмати (представницький орган міста), керівниками трьох неурядових організацій, які проводили незалежне спостереження. Та з кількома місцевими експертами. Своєрідне глибинне інтерв'ю.

Додаткову інформацію можна було отримати в Інтернеті, благо в готелі був досить непоганий Wi-Fi.

Під час зустрічей із місцевими експертами я всім ставив питання про соціологічні опитування. В Україні вони є важливою частиною електоральних кампаній і включають власне соціологічні опитування (зрізи), які періодично кілька разів за кампанію проводяться кількома різними організаціями, та екзит-поли, що проводяться в день голосування.

Результати екзит-полів оголошуються одразу після закінчення голосування. Завдяки цьому виборці є підготовленими до оголошення офіційних результатів виборів, навіть якщо ці результати їм не подобаються. Тому результатам виборів українські виборці довіряють і багато в чому завдяки широкому застосуванню соціології жодні національні вибори в Україні після 2004 року не розцінювалися суспільством (суттєвою частиною суспільства) як сфальшовані.

А ось в Алмати думка експертів з приводу соціології була скептичною. Мовляв, у Казахстані якщо це й робиться, то лише провладними соціологами. Яким не можна довіряти. Одна з причин, чому не можна довіряти – для проведення таких опитувань потрібно акредитуватись (в Україні жодних дозволів на проведення соцопитувань не потрібно). І акредитацію у Центрвиборчкомі не дадуть, якщо для проведення опитування використовуються закордонні кошти.

Як можна було дізнатися з всезнаючого Інтернету, на цих виборах в Казахстані і соцопитування, і екзитполи проводилися. І результати соцопитувань загалом відповідали результатам виборів, оголошеним згодом Центрвиборчкомом. Їх проводили 3 організації, їх результати суттєво відрізнялися між собою. У всіх трьох дослідженнях відхилення від результатів виборів перевищували оголошені дослідниками похибки.

Найбільші відхилення від фактичних результатів виборів були в опитуванні, проведеному дослідницьким інститутом «Громадська думка». Але саме ця організація точно визначила майбутніх переможців виборів у одномандатних округах 1 та 2 (місто Астана) та 3 – 5 (місто Алмати).

Вибори 19 березня та майбутнє Казахстану

Більшість кандидатів у депутати, керівників громадських організацій та експертів, з якими ми зустрічалися в Алмати до дня голосування, говорили, що результати виборів наперед відомі й проведення їх нічого не змінить у країні. Оскільки 70% депутатів обираються за партійними списками, і всі партії в країні пропрезидентські, то спадкоємці Назарбаєва вибори виграють. А вибори 30% депутатів у мажоритарних округах – це щоб відвернути увагу народу від того, що режим зберігається.

Хтось навіть казав, що проголошений нинішнім президентом Казахстану Токаєвим «Новий Казахстан» нічим не відрізняється від Казахстану старого, назарбаєвського. Токаєв, мовляв, разом із Назарбаєвим створював цей авторитарний режим. І режим нікуди не подінеться, поки при владі Токаєв.

Зрозуміло, що така думка в Казахстані не є єдиною. З людей, з якими ми зустрічалися (а всі ці люди були прозахідних переконань), хтось розповів про боротьбу кланів. І навіть висловив парадоксальну думку, що тіньовими організаторами трагічних подій січня 2022 року були прихильники колишнього президента Казахстану.

Нурсултан Назарбаєв очолював країну з 22 червня 1989 року (ще як перший секретар ЦК КП Казахстану) до 20 березня 2019 року, майже 30 років. Природно, що в країні за цей час склався культ особи Назарбаєва, який вигравав президентські вибори зі зростаючою перевагою: 1999 року за нього проголосували 79,78% виборців, які взяли участь у голосуванні, 2005 року – 91,15%, 2011 – 95,55%, у 2015 – 97,75%.

Великі протестні акції, що відбулися у грудні 2011 року в Жанаузені та у квітні 2016 року в Атирау, були наслідком локальних економічних проблем і не були спрямовані проти режиму. А от у середовищі політичної еліти, що сформувалася у ліберальні дев'яності роки, опозиція виникала.

Однією з найзначніших таких подій було створення у 2002 році партії «Демократичний вибір Казахстану». Її створили високопосадовці, вона не була радикальною, хоча й проводила масові заходи. Але була опозиційною до Назарбаєва.

Партія зазнала сильного тиску влади, її члени звільнялися з роботи, переслідувалися у кримінальному порядку. Участь у виборах 2004 року була для неї провальною, і сама вона була заборонена в судовому порядку вже у січні 2005 року.

Незабаром у законодавстві Казахстану з'явилися жорсткі норми, що регламентували реєстрацію та діяльність політичних партій, їхня кількість у країні почала швидко зменшуватися. Якщо у 2004 році у парламентських виборах брали участь 12 партій, то вже у 2007 – лише 7. У 2019 році в Казахстані залишилося лише 6 зареєстрованих політичних партій, з яких 5 офіційно підтримували президента та уряд.

Одна з них незабаром слилася в партією влади, і кількість партій в країні зменшилася до 5. Як жартують місцеві активісти, ці партії були спеціалізованими філіями правлячої партії. Офіційно опозиційною була лише загальнонаціональна соціал-демократична партія, вона інколи долала 7% бар’єр і тоді була представлена у парламенті.

Умови реєстрації нових політичних партій були настільки жорсткими, що реєстрація їх стала неможливою. Так, кандидат у депутати до Мажилісу по мажоритарному округу №4, відома опозиціонерка Інга Інанбай розповідала нам, як три роки тому намагалися зареєструвати створену за її участю Демократичну партію.

Для цього з усіх територій країни треба були привести на установчий з'їзд щонайменше 1000 учасників. В умовах, коли спецслужби переконували делегатів з'їзду не їхати, це виявилося неможливим.

2 нові партії були зареєстровані лише після внесення змін до законодавства: 30 листопада 2022 року було зареєстровано партію «Байтак», а 17 січня 2023 року – партію «Республіка». Ці нові партії брали участь у виборах 19 березня 2023 року, а «Республіка» навіть подолала новий 5% бар'єр і 6 її кандидатів стали депутатами Мажилісу.

«Розібравшись» з партіями як потенційним джерелом опозиції режиму, Назарбаєв взявся за несистемних політиків. У травні 2007 року до Конституції Казахстану були внесені зміни, якими замість змішаної системи виборів запроваджувалась пропорційна система із закритими списками.

При цьому списки в Казахстані гранично закриті - партійний з'їзд вже після виборів визначає, хто з партійного списку займе місця депутатів у межах квоти, що отримана на виборах. Під час виборів визначаються не персоналії, а скільки місць партія матиме у парламенті. І лише після цього партія вирішує, хто саме буде депутатами.

Внаслідок змін до Конституції 2007 року опозиційні політики втратили можливість обиратися депутатами як самовисуванці.

Після цього парламентські вибори в Казахстані проводилися регулярно, але кандидатами могли зареєструватися лише громадяни, включені до списків небагатьох політичних партій, що залишилися в країні. І які майже усі контролювалися адміністрацією президента в Астані. Тож за рівнем авторитарності Казахстан наблизився до абсолютної монархії.

Нурсултан Назарбаєв пішов у відставку 20 березня 2019 року. Офіційно – добровільно. Деякі експерти, з якими ми зустрічалися, стверджують, що пішов під тиском із Кремля. Повноваження президента перейшли до голови сенату Касим-Жомар Токаєва, котрий працював у команді Назарбаєва з 1992 року на посадах міністра закордонних справ, прем'єр-міністра, голови Сенату.

Тоді ж було ухвалено спеціальний закон «Про першого президента республіки Казахстан – Єлбаси», за яким Назарбаєв довічно зберігав посади голови Асамблеї народу Казахстану та Ради безпеки. Столиця країни місто Астана була перейменована в Нур-Султан, багато інституцій очолювали представники кланів, лідером яких був Назарбаєв, і для яких Токаєв був не лідером, а конкурентом. Так, головою Сенату (другою особою у державі) стала старша дочка Єлбаси – Дарига Назарбаєва.

Токаєв публічно заявляв, що Казахстан продовжує йти курсом Назарбаєва, але окремі факти свідчать, що все було не так однозначно. Наприклад, Токаєв звільнив Даригу Назарбаєву з посади голови Сенату своїм указом.

10 січня 2021 року в Казахстані відбулися чергові парламентські вибори, на яких перемогу здобула партія «Нур Отан», яку очолював Назарбаєв, і яка отримала 71,09% голосів. Головою Сенату знову стала Дарига Назарбаєва, а в суспільстві почала циркулювати думка, що Токаєв – транзитний президент, до передачі влади прямим спадкоємцям Єлбаси.

У січні 2022 року в країні почалися масові заворушення, головним гаслом яких стало «Шал, кет!» («старий, йди»). Заворушення переросли у зіткнення з поліцією та погроми, в Алмати спалили президентську резиденцію на площі Республіки та розгромили аеропорт.

Токаєв наказав силовикам стріляти по протестувальникам, а в країну були введені війська ОКДБ. За моєю оцінкою, іноземні війська було застосовані, оскільки Токаєв сумнівався у повній лояльності казахстанських силовиків. Вони виконали роль «загороджувальних загонів».

Після придушення заворушень було репресовано або звільнено деяких керівників із назарбаївських пулів, скасовано закон «Про першого президента республіки Казахстан – Єлбаси», столиці повернуто назву Астана. Звільнилася з посади голови сенату Дарига Назарбаєва, вона відмовилася від подальшої участі у політичному житті. Нурсултан Назарбаєв передав Токаєву керівництво де-факто правлячої партії «Нур Отан», яку незабаром було перейменовано на «Аманат» («Поклик предків»).

16 березня 2022 року було опубліковано послання Токаєва до народу Казахстану «Новий Казахстан: шлях оновлення та модернізації», яким пропонувалися, в тому числі, зміни до виборчого законодавства. Найголовніші:

- замість тотальної пропорційної системи вводилася змішана виборча система з виборів до Мажилісу (70% депутатів обираються за партійними списками і 30% за одномандатними мажоритарними округами) і в масліхати областей і міст республіканського підпорядкування (50% на 50%), а також 100% мажоритарна система виборів в масліхати районів та міст обласного підпорядкування;

- лібералізація реєстрації політичних партій – зменшення реєстраційного порогу з 20 до 5 тисяч, мінімальної чисельності регіональних представництв з 600 до 200 осіб, мінімальної чисельності ініціативної групи з 1000 до 700 осіб, збільшення строків проведення установчого з'їзду та формування філій;

- президент не може мати членство в будь-якій партії.

Залишилось порівняти основні результати парламентських виборів 2021 та 2023 років. Тобто до зміни виборчого законодавства та після неї.

У виборах 2021 та 2023 років брали участь відповідно 5 та 7 політичних партій, до парламенту пройшли представники 3 та 6 партій.

Усі партії, які перемогли на виборах 2021 року, офіційно підтримували існуючу владу, на виборах 2023 року до парламенту пройшли одна офіційно опозиційна і одна потенційно опозиційна партія.

Певним розчаруванням стали результати виборів у мажоритарних округах, де 22 із 29 мандатів отримали кандидати, висунуті партією «Аманат». Висуванці «Аманат» балотувалися у 27 округах (двоє було знято з виборів до дня голосування), і лише у 5 округах програли вибори.

Такий результат тим більше показовий, що у бюлетенях для голосування в мажоритарних округах не було інформації про суб'єкта висування та партійності кандидата – лише його прізвище, ім'я, та по батькові. Тож результат зумовлений лише агітацією. Та використанням адмінресурсу при агітації.

Показово, що в Алмати та Алматинській області не один із кандидатів «Амонат» не виграв вибори в мажоритарних округах, тут у 5 округах перемогли 5 самовисуванців. У тому числі відомі опозиціонери. По одному самовисуванцю були обрані в Астані та в Західно-Казахстанській області.

Основні висновки:

Політична сила президента Казахстану Токаєва здобула подвійну перемогу: по ключовим голосуванням вона матиме у нижній палаті парламенту від 2/3 до ¾ голосів, а Нурсултан Назарбаєв практично втратив персональну підтримку в парламенті. Династичної передачі влади вже не буде.

Вперше за багато років у Мажилісі Казахстану буде реальна опозиція (орієнтовно 10 депутатів із 98). Тож Казахстан отримав другий (після 1991 року) шанс на демократичну перспективу.

А поки Казахстан залишається авторитарною державою.