Ейфоричні надії на животворящі приватні інвестиції в охорону здоров’я або песимістичні передбачення того, що державний сегмент скоро дійде до ручки і вся медицина потрапить в руки приватників, яких цікавлять тільки гроші – це два полярних бачення щодо майбутнього приватної медицини в Україні. Я ж загалом вважаю, що те, яким чином організоване (чи взагалі організоване) в державі управління охороною здоров’я – значно важливіше, ніж те, хто є власником медичних закладів: держава, громади чи приватний інвестор. В будь-якому сценарії можливий бардак, а можливий порядок та суспільна вигода.

Я не прихильник навішування ярликів на приватну медицину. По-перше, певне співвідношення державного та приватного секторів є в будь-якій системі охорони здоров’я, в усіх країнах. По-друге, з власного та консалтингового досвіду знаю, що в українському приватному сегменті існує багато сильних, етичних, достойних медзакладів. А ще маю друзів-лікарів та керівників як в приватній медицині, так і в комунальній та державній; в заклади різної форми власності скеровую пацієнтів, друзів та близьких.

З іншого боку, я не можу погодитись з тим, що приватна медицина – це за визначенням сучасно та якісно, і варто лише «відпустити» приватний сектор, ввівши індивідуальне ліцензування лікарів, щоб «ринок все врегулював». Категорично не погоджуюсь і з тим, що «нас спасе приватизація, як в Грузії».

Отже, давайте подивимося, якого інвестора ми можемо очікувати, та яке фактичне місце приватної медицини в Україні.

Треба визнати, що в офіційних концепціях розвитку охорони здоров’я досі відсутнє розуміння того, про якого саме інвестора йде мова: вже існуючого в країні чи того, який ще тільки може прийти? Здається, особливої зацікавленості в тому, як організувати вже наявний приватний сегмент та консолідувати його в єдиній медичній інфраструктурі немає від слова «зовсім». Є очікування НОВИХ інвестицій. І вже виникають прецеденти, коли в одному обласному центрі ці нові інвестиції (ще навіть не розпочавши повноцінну діяльність) починають конкурувати з комунальним сегментом, коли відкриття нових закладів планується абсолютно безвідносно до того, що ВЖЕ існує в регіоні або населеному пункті. То може варто спочатку навести порядок з тим та в тому, що є?

А взагалі, мова про майбутніх засновників з України чи краще з-закордону? Архетиповий інвестор, звісно, іноземний. Чи визначені ВИМОГИ до іноземних інвестицій в охорону здоров’я України? Чи встановлені критерії вибору партнерів держави Україна в такій чутливій сфері, як медицина? В охороні здоров’я, яка є частиною критичної інфраструктури країни? Чи годиться будь-хто з бажаючих? Які граничні обсяги приватного сегменту в охороні здоров’я – в середньо- та довгостроковому горизонті? Яка взагалі відносна вага закордонних інвестицій в охорону здоров’я буде прийнятною для нас після війни? Бо ж є дуже різні моделі – від максимального залучення іноземних інвестицій в країнах «азійського економічного дива» Малайзії, Кореї, Сингапурі, або, навпаки, обмеження іноземних інвестицій як у пострадянській Польщі?

Що оберемо ми?

Чи знову «якось буде, бо ще ніколи не було, щоб якось не було»?...

* * *

З цих двох принципових питань випливає безліч похідних. Наприклад, у нас нема інвестиційних карт регіонів та міст з дороговказами (а може й конкретними вказівками) для потенційних інвесторів. Пам’ятаєте, років десять тому відбулось різке перенасичення ринку діагностичних послуг, коли МРТ-центри з’являлись як гриби після дощу, на кожній вулиці? Скоро те саме відбудеться з реабілітацією, от побачите.

Сукупність неоптимальних інвестиційних рішень в медицині розбалансує галузь та її кадровий ринок, розгойдує фарміндустрію та дистрибуцію медичних виробів, ослаблює комунальний сегмент та сприяє формуванню негативного іміджу приватної медицини. В кінцевому рахунку, страждає населення.

* * *

Підемо до наступних проблемних питань.

Популярні новини зараз

Арестович про небезпечні тенденції для України: «Росіяни проткнули оборону, як маслом маслом»

Вибори в США: що відбувається

Дрова зберігати не можна: українцям загрожують великі штрафи та навіть серйозні терміни

Помер народний депутат України

Показати ще

Інтеграція приватного сегменту в загальну канву на сьогодні не осмислена і не описана, не представлена загальним та медичним спільнотам. Хоча ця взаємодія якось відбувається в будь-якому населеному пункті, окремому регіоні, або навіть в межах медичної спеціальності, це дуже різні, самокеровані, хаотичні взаємозв'язки. Загалом, провести демаркаційну лінію неможливо, бо в багатьох випадках в комунальних і приватних закладах працюють одні й ті самі лікарі та медсестри. І навіть використовуються ті самі локації. Унікальний феномен української приватної медицини – коли частина відділення, або навіть лише частина палатного фонду використовується як «актив» приватного підприємства.

Українська приватна медицина – це не лише первинна ланка, але й спеціалізована та високоспеціалізована допомога, в тому числі – хірургічна, ургенція та медичне транспортування. А деякі сегменти в Україні масово закривають саме приватні медичні стейкхолдери: це високоспеціалізована лабораторна діагностика, стоматологія, радіологія, репродуктивна медицина тощо. Приватні гравці не лише «думають тільки про гроші», але й привозять в Україну нові технології, представляють країну в міжнародних професійних спільнотах, ведуть наукову і освітню діяльність окрім суто клінічної.

Я впевнена, що приватний сегмент міг би КЕРОВАНО закривати частину потреб суспільства в медичній допомозі, перекривати дефіцити та створювати «подушки безпеки». Але розробка моделі такої взаємодії – задача із зірочкою.

* * *

Регуляторна база в багатьох аспектах медичної практики лишається застарілою і не враховує реалії роботи приватних закладів. Особливо це стосується медичних центрів хірургічного профіля. Законодавчо не врегульована широко розповсюджена в приватному сегменті практика мульті-сумісництва. Нова редакція Державних будівельних норм та правил «Заклади охорони здоров’я» – яскравий приклад оновленого нормативно-правового акту, який концептуально так і не подолав бар’єр у врахуванні різниці між великими лікарнями и медцентрами в жилих комплексах та прибудовах.

* * *

За рахунок чого буде фінансуватись приватний сегмент? З кишені пацієнта – це дуже спрощена відповідь. В частині країн із збалансованим та більш-менш адекватним універсальним покриттям в програми державних медичних гарантій включені і приватні гравці. В країнах з розвиненою практикою обов’язкового / добровільного страхування вони фінансуються за рахунок страхового покриття. Де місце медичного страхування в тій спроможній системі охорони здоров’я, яка зараз створюється?

Чи є їй там місце взагалі? Якщо її там немає, варто так і сказати, описати, зазначити для приватних стейкхолдерів. Визнати, що державна і приватна медицина в Україні – це два окремих світи.

На сьогодні це і не описано, і не зазначено.

* * *

Контроль якості в приватному медичному сегменті – питання не просте. Наведу посилання на статтю (https://www.financialmirror.com/2022/11/02/broken-healthcare-lure-of-private-medicine/) про можливості приватного сегменту під час глибинної кризи в охороні здоров’я в Британії. Навіть там, в умовах дії британського права та розвинених інституцій, здатність галузевих та судово-правових інституцій контролювати приватний медичний сегмент серйозно дискутується… У нас же багаторічна, протягом всієї історії приватного медичного ринку гра в «обійди закон» та «обійди норматив» сформувала міцний паттерн «вирішення питань» та подвійної звітності замість дотримання нормативів.

Саме тому просто так «взяти і відмінити» все регулювання в медицині неможливо. Тому крайні ліберальні ідеї, популярні, скажімо, стосовно податкового законодавства, для медичної сфери абсолютно непридатні.

* * *

Тому, підсумовуючи, найбільш привабливі – закордонні – інвестиції можуть і не зайти. А приватний медичний сегмент в цілому продовжить жити своїм життям в окремій «бульбашці», еволюціонуючи стохастичним способом. І його розвиток буде відбуватись за найбільш небезпечним, самокерованим сценарієм. Фактично, повториться сценарій становлення приватного медичного ринку в Україні в 1990-2020-ті роки.

Але коло спіралі вже інше, і еволюція існуючих закладів, та «вихід на сцену» нових відбуватиметься в ситуації, коли пацієнти вразливіші, технології складніші, ризики суттєвіші, суспільна криза глибша, і загалом тиск всіх стейкхолдерів на галузь посилений вкрай.