Українці — дуже сильний народ чи чому ми маємо експортувати жах

Українці інстинктивно дійшли думки, що страждання може бути дуже сильною формою захисту. Ми настільки самі себе катуємо, що це жахає цілі народи.

Свідомо чи неусвідомлено, але ми прийшли до моделі, що краще заподіяти страждання самим собі, ніж нас змушували страждати інші народи. Страждання настільки глибоке в нашу культуру та психологію, що я навряд чи помилюся, коли скажу, що через нього ми пізнаємо істину. Український народ нагадує мені ченця, який б'є себе батогом для того, щоб стати ближчим до Бога.

Тому нам взагалі нічого не треба боятися. Ми легко можемо відбити будь-яку агресію, навіть не зіткнувшись із ворогом. Сюн-цзи говорив, що підкорити армію ворога не борючись - ось справжня вершина переваги.

З цієї точки зору, наша зброя — наша історія, яку ми повинні використовувати як надзброю.

Україна – це кислота чи паразит, якщо хочете. Ми руйнуємо все, з чим стикаємося. Ми настільки сильні, що коли ми не маємо чергової імперської жертви, то починаємо пожирати самі себе.

Тому завдання нашої зовнішньої безпекової політики одне – чітко донести одну просту думку: «Скунса не чіпають! У кислоті миють руки! Україну не завойовують за жодного приводу. Україна – це п..здець!»

Усі спроби підкорити Україну закінчувалися розвалом загарбника.

Проблема України полягає у тому, що вона не може існувати без великих проектів. Вона постійно хоче когось переварити. Нам потрібні великі тіла, щоб утилізувати їх.

Подивіться історію. Річ Посполита, Російська імперія, СРСР – це наші жертви. Совок звалився після Чорнобиля. До речі, про Чорнобиль… Туди ми їздимо ловити рибу та полювати. Дехто живе. Чорнобиль для нас – форма життя. Взагалі, те, що інших жахає- для нас форма життя. Мій знайомий німець щоразу дивується, мовляв, «як ви тут живете, адже це ж умови, як під час війни». Саме ми живемо в стані постійної війни. Це психологічний стан. Якщо нас не окупують, то ми поводимося як окупанти, бо не віримо у власне щастя, що можна робити все, що хочемо. Тому по швиденькому починаємо ламати ферми і розтягувати цеглу.

Загалом, ми можемо і залишитися в історії народом-утилізатором, але якщо ми знайдемо, як євреї, формулу перекладу нашої діяльності з форми вічного пожирання у вічне перетворення, тоді ми зможемо досягти зовсім інших висот.

Історія знає чимало прикладів, коли народ набував іншої якості. Монголи з кочівників-скотарів перетворилися на один із найпотужніших народів-завойовників. Упродовж двох поколінь.

Потрібно бути гнучкими, щоб вигравати у конкуренції мас.

Потрібно використовувати свої природні риси характеру як перевагу, а не як недолік.

Потрібно завжди шукати можливості у своєму становищі.