Де можуть зійтись інтереси США, ЄС та України після закінчення війни

Зараз Україна, ЄС, Великобританія та США ведуть разом війну з Російською Федерацією, у них спільні поточні завдання навіть за дещо різного бачення закінчення війни. Але вони є важливими один для одного. Хто б не вів війну, але він думками завжди буде у повоєнному мирному часі. І звісно після перемоги Україна розраховує не лише на відновлення, а й на нову успішну економіку за особливого сприяння нинішніх партнерів. Ми отримаємо сотні мільярдів компенсацій, великі фінансові інвестиції, нові виробництва великі та малі, нові робочі місця. Уряд і Рада ухвалять нові прогресивні закони щодо оподаткування та дозвільних пакетів під наполегливим впливом майбутніх великих інвесторів та наших активних підприємницьких спілок та спільнот, та під тиском переможно-натхненних співгромадян. Нові передові технології кинуться на наші виробництва, поля, надра. Країна прискорено відновлюватиметься, зростатиме її ВВП, обсяг експорту товарів з високою додатковою вартістю та добробут громадян. Майже вільна економічна зона, чудові транспортні коридори та сучасна складська логістика створять умови для розміщення на території України важливих ланцюжків регіональних глобальних виробництв, велика кількість нових робочих місць. Особливо прості умови для трудової міграції із країн-партнерів сприятимуть розвитку інноваційних виробництв та загальному зростанню чисельності населення України. Через невеликий проміжок часу Україна перетвориться на гідного партнера США та ЄС зі значним ВВП, високим рівнем життя, з високо розвиненим виробництвом та інноваційним освоєнням території не лише з довоєнною чисельністю населення, а й із зростанням його. Загальне споживання абсолютно суттєво зросте - і енергоресурсів, і води, і металів, і сировини загалом, і продуктів харчування з предметами побутового споживання. Стимул розвитку та ресурси отримають абсолютно всі сектори виробництва та послуг, транспорту та енергетики, освіти та медицини, зростання міст та їх розвиток, підвищення сучасності та комфорту життя у сільській місцевості та невеликих містечках. Українські товари будуть завсідниками полиць супермаркетів по всьому світу. І, звісно, ​​отримає великий розвиток наш ВПК. Українська зброя стане невід'ємною частиною озброєння НАТО. А наші військові будуть ар'єргардом збройних сил НАТО. Загальне споживання абсолютно суттєво зросте - і енергоресурсів, і води, і металів, і сировини загалом, і продуктів харчування з предметами побутового споживання. Стимул розвитку та ресурси отримають абсолютно всі сектори виробництва та послуг, транспорту та енергетики, освіти та медицини, зростання міст та їх розвиток, підвищення сучасності та комфорту життя у сільській місцевості та невеликих містечках. Українські товари будуть завсідниками полиць супермаркетів по всьому світу. І, звісно, ​​отримає великий розвиток наш ВПК. Українська зброя стане невід'ємною частиною озброєння НАТО. А наші військові будуть ар'єргардом збройних сил НАТО. Загальне споживання абсолютно суттєво зросте - і енергоресурсів, і води, і металів, і сировини загалом, і продуктів харчування з предметами побутового споживання. Стимул розвитку та ресурси отримають абсолютно всі сектори виробництва та послуг, транспорту та енергетики, освіти та медицини, зростання міст та їх розвиток, підвищення сучасності та комфорту життя у сільській місцевості та невеликих містечках. Українські товари будуть завсідниками полиць супермаркетів по всьому світу. І, звісно, ​​отримає великий розвиток наш ВПК. Українська зброя стане невід'ємною частиною озброєння НАТО. А наші військові будуть ар'єргардом збройних сил НАТО. освіти та медицини, зростання міст та їх розвиток, підвищення сучасності та комфорту життя у сільській місцевості та невеликих містечках. Українські товари будуть завсідниками полиць супермаркетів по всьому світу. І, звісно, ​​отримає великий розвиток наш ВПК. Українська зброя стане невід'ємною частиною озброєння НАТО. А наші військові будуть ар'єргардом збройних сил НАТО. освіти та медицини, зростання міст та їх розвиток, підвищення сучасності та комфорту життя у сільській місцевості та невеликих містечках. Українські товари будуть завсідниками полиць супермаркетів по всьому світу. І, звісно, ​​отримає великий розвиток наш ВПК. Українська зброя стане невід'ємною частиною озброєння НАТО. А наші військові будуть ар'єргардом збройних сил НАТО.

Гарно, так? А тепер начистоту. Скажіть, а це точно потрібно нашим партнерам – США, Великій Британії, Євросоюзу та іншим учасникам антирашистської коаліції? Вони точно хочуть створити для своїх підприємців та корпорацій конкурента прямо у них під боком, та ще й з особливими умовами розвитку та інвестицій? Вони хочуть відпливу людських ресурсів, мізків та робочої сили зі своїх країн? Вони хочуть безкорисливо і від щирого серця поділитися передовими технологіями та інноваційним обладнанням? Вони що, не можуть самі наклепати інноваційну продукцію і не тільки інноваційну? (Був тільки покупець.) Вони хочуть поступитися ринками збуту звичайної продукції, продукції військового призначення? У них що відсутність безробіття, повна зайнятість населення, немає енергетичної кризи та інших проблем? У них не тріщить по швах система соціальної допомоги, медична система, чи немає проблеми зайнятості молоді? Може у країнах ЄС існує повна гармонія у розміщенні засобів виробництва, постачанні енергоресурсів, розвиненості країн та регіонів, зайнятості населення, умов життя нарешті? Як підсумок: ЄС поставить своїм завданням створення технологічного раю в Україні ціною значних втрат та зусиль співгромадян, відтоку капіталів і внаслідок позбавлення конкурентної переваги, втрати ринків збуту, робочих місць та технологій? А також підвищення цін чи припинення поставок сировини з України? Чи Польща мріє втратити українські робочі руки? Чи Силіконова долина хоче переїхати в Україну, ближче до родючих чорноземів та нових супертехнологічних кластерів? Усі технологічні задуми, переноси ланцюжків глобальних виробництв, розробка та впровадження нових технологій, як і розвиток наукового знання, можуть бути вирішені і територіально, і демографічно без України, принаймні територіально. Країни ЄС боротимуться за переміщення до них ланцюжків глобальних виробництв, за розвиток їхніх територій, за інноваційні інклюзії. На мою думку, раніше промальована українська мрія точно не те, без чого не обійшлися б наші нинішні партнери, і їхні проблеми погано перетинаються з нашою мрією. І те «загальне» на цьому шляху має досить сумнівне майбутнє. Та й чим ми хочемо здивувати світ ще одним виробничо-технологічним кластером, країною-фабрикою, новими іменами власників глобальної корпоративної власності? Ще одним списком міст-мультимільйонників, мега портами, мега складами? Все це вже втратило блиск новизни та й п'єдестал давно заповнився. А медалісти зазнають важкої ноші «перемоги».

Можна припустити, що дехто в Європі вдався перенести так зване «брудне виробництво» з Китаю в Україну, збільшити виробництво сільськогосподарських культур за рахунок інтенсивної хімії, розмістити вироблення інноваційного енергоресурсу за не зовсім безпечною технологією тут для ЄС, відсмоктувати весь сланцевий газ, вивести з ЄС не цілком чисті та надійні хімічні виробництва чи підприємства зі зниженою безпекою та підвищеною шкідливістю праці. Якось це мало схоже на українську мрію, хоча це справді серйозні інвестиції.

Чому ми зараз разом: Україна, насамперед ЄС та США, та інші шановні партнери?

У кожного є свої причини і є спільні для всіх причини, вони народжують спільні завдання, одну лінію у війні, єдині домовленості. Громадяни ЄС не просто співчувають українцям, вони вражені загрозою, її характером, що походить від путінської РФ. Тому вони активно визначають рівень підтримки та допомоги Україні з боку їхніх урядів. Лідери ЄС, окрім власного розуміння, визначають свій характер дій на основі потужного впливу їх виборців, їх позиції до агресора, участі у долі українців та багато в чому тривоги за долю Європи. Громадяни США також зазнали шоку від повномасштабної війни Росії, від методів та прийомів ведення її Кремлем. Причини війни, військові злочини, мерзота пропаганди країни агресора стали причиною великої підтримки та наполегливих вимог до Вашингтона. Країни Заходу, демократії захищають спільні людські цінності, зазнали жорсткої загрози, і Україна на вістря захисту цих цінностей. Світовий порядок також є важливою причиною спільної боротьби. І звичайно, боротьба із загрозою застосування ЯО та з глобальною загрозою для всієї цивілізації є загальними. Звичайно, є особливі економічні та геополітичні інтереси кожної країни, але спільним є боротьба за принципи, за демократичні настанови, за світовий порядок і справедливість, за безпечний світ. Саме це і стало основою партнерських відносин, загальної важкої та шкідливої ​​для здоров'я роботи, єдиного бажання перемоги та неприпустимості програшу у війні. є особливі економічні та геополітичні інтереси кожної країни, але загальним є боротьба за принципи, за демократичні настанови, за світовий порядок і справедливість, за безпечний світ. Саме це і стало основою партнерських відносин, загальної важкої та шкідливої ​​для здоров'я роботи, єдиного бажання перемоги та неприпустимості програшу у війні. є особливі економічні та геополітичні інтереси кожної країни, але спільним є боротьба за принципи, за демократичні настанови, за світовий порядок і справедливість, за безпечний світ. Саме це і стало основою партнерських відносин, загальної важкої та шкідливої ​​для здоров'я роботи, єдиного бажання перемоги та неприпустимості програшу у війні.

Що може бути спільного, значного для всіх і не дуже важливого після перемоги, після закінчення цієї війни? По-справжньому важливим, з високим темпом наростання загрози для всіх є КЛІМАТИЧНА ЗАГРОЗА. Ну, ось, скажете Ви, знову починає канючити про зміну клімату, про потепління, про парникові гази, про карбоновий слід, про танення льодовиків, про забруднення води і таке інше. Нафти у світі ще повно, природний газ є, очисні технології знаходять все більше застосування, вживається ціла низка законодавчих заходів на користь екології, проходять конференції та приймаються всесвітні угоди. Все ж таки добре, робота просувається, адже так? А все зовсім негаразд.

Атмосфері байдуже, які ми приймаємо закони, які пишемо статті, скільки коштує бензин на бензоколонці, як дорого обходиться природний газ, скільки мільйонів електромобілів намічено виробити цього року. Вона вважає лише концентрацію парникових газів: якщо їх кількість збільшується, отже тепловий баланс планети зрушується у бік збільшення середньої температури – потепління клімату. Якщо полярні шапки зменшуються – це означає, що баланс знову зсувається. Якщо утилізація вуглекислого газу біосферою, сушею та океанами, скорочується – отже баланс знову зсувається. Якщо через підвищення на кілька градусів клімату запускається процес танення вічної мерзлоти і в атмосферу з прискоренням починають надходити активні парникові гази (метан) – отже, баланс знову зсувається. Атмосфері все одно, скільки великих міст на планеті знаходяться на узбережжі океанів. Якими адаптаційними здібностями до зміни клімату має біосфера планети? Атмосфері, за великим рахунком, навіть все одно є біосферою або її немає. У це ви вірите? Чи вірите Ви в це чи не вірите, але доведено бездушними газоаналізаторами, різновисотними термометрами, нудними вченими та здивованими спостерігачами, що потепління клімату – це рукотворний процес, це слід нашої вуглеводневої цивілізації.

Ми, люди, знаємо, як жити при цьому кліматі та в цій біосфері – ми до нього, клімату, пристосовані. Це був процес довгої еволюції: спочатку мільярди, потім сотні мільйонів і наприкінці тисячі років. Нині ж ми рукотворилися до десятків років. Вражає?

Ми видобуваємо не менше нафти, вугілля, природного газу та інших вуглецевмісних сполук сьогодні, ніж учора. Це факт, який видно за графіками світового видобутку. Нас цікавить зростання економіки, підвищення добробуту громадян саме сьогодні. Нам треба вести війну, війни, ми підриваємо нафтосховища, трубопроводи з газом, бензовози, танки з повними баками, підприємства нафтопереробки тощо. – ми спалюємо, з потреби, вуглеводні. Ми забруднюємо активно у війну та у мирний час водоймища, поверхня ґрунту, атмосферу. Ми активно знищуємо біосферу: ліси, біорізноманіття тваринного світу, комах, забруднюємо річки та океани, - ми зменшуємо здатність біосфери утилізувати вуглекислий газ з атмосфери, ми скорочуємо саму вуглецевов'язану біосферу, тільки самі неухильно збільшуємо свою чисельність.

На сьогоднішньому етапі розвитку цивілізація підвела біосферу до нового, вже рукотворного, глобального вимирання, і за темпами наближення до катастрофи підвела саму біосферу до непередбачуваного майбутнього.

Хіба це не те спільне, не те найважливіше, що об'єднує Україну зі США, ЄС, Великою Британією і навіть з Росією, хоча з нею найменше зараз хочеться хоч у чомусь з'єднуватися. Проблема кліматичної загрози – найважливіша проблема. Успіхів у цивілізації у вирішенні цієї проблеми, можна сказати, немає жодних. Завдання стоїть таке – здійснювати життєдіяльність великих спільнот людей біля проживання з нульовим карбоновим слідом спочатку, і потім перейти до відновлення атмосфери у вигляді негативного карбонового сліду. Це найважливіше та найскладніше в історії цивілізації завдання. Не існує складнішого і важливішого завдання. Як її вирішити – є лише задуми окремих груп людей, але їх уже багато. Є розуміння, чого не повинно бути, що треба скоротити і від чого відмовитися, а що робити з великим розмахом і швидкістю.

Моя пропозиція для проекту «Україна повоєнна». ЄС, Великобританія, США та Україна вирішують робити не експеримент, а державу України як зразок, приклад території проживання із суспільством, технологіями з нульовим карбоновим слідом спочатку і потім із переходом до негативного карбонового сліду. Це суспільство повинне оволодіти не тільки новітніми безкарбоновими технологіями, але змінити структуру та звички споживання, змінити освітню базу, переписати законодавство з урахуванням безумовного пріоритету, змінити фінансову систему, запровадити особливий облік, стимули та покарання. Напевно доведеться перекроїти транспортну мережу, зони природокористування та зони лісів та диких тварин (біорізноманіття). Не вдасться уникнути і вирішення проблеми демографії у зв'язку з цільовим завданням. Завдання не варто спробувати, але завдання варто неодмінно досягти успішного результату. Це дуже складне завдання, і для України не існує сьогодні більш амбітного завдання (нехай не ображається Арестович). Більш амбітного завдання немає і для людства загалом. Це і є те спільне та найважливіше завдання, яке міцно поєднає спочатку всі країни партнери України у війні з РФ, потім розширить кількість зацікавлених у безумовному успіху. Більш важливого завдання немає.

Для однієї, навіть ізольованої держави це завдання непосильне. Не йдеться про створення чогось дуже штучного, типу поселення на Марсі. Ні. Це має бути економічно інтегрована у великий регіональний кластер держава (країни Заходу), нехай навіть із деякими податковими пільгами та проектними доплатами. Це не модель автентичного села, це прототип цивілізації процвітаючої біосфери. Це, перш за все, проект міжнародний, науковий, соціальний, фінансово-економічний. Кожна з країн, учасниць проекту, не може відмовитися від економіки сьогодні, від політики сьогодні, від інфраструктури, вуглеводневої енергетики сьогодні, але разом їм під силу визначити територію майбутнього успіху та включитися в найцікавішу роботу, максимально наблизитися до вирішення кліматичної загрози, протестувати найважливіші задуми. , отримати найважливіші відповіді та висновки та намацати цивілізаційно-рятівні шляхи. Хтось думає, що це завдання із швидких? А хтось думає, що маємо повно часу для неї? Чи може років десь через 20, 30 подумати на цю тему? Чи може просто зачекати на розгін кліматичних змін?

За географічним положенням, кліматичною зоною України країни ЄС, та й США, Канада однозначно виявлятимуть інтерес до проекту. Для ЄС – це просто територія найближчої та найтіснішої перспективи. Що ще слугує на користь вибору України для цього проекту:

- це територія із померлим попереднім соціалістичним виробництвом, зруйнованим війною виробництвом. Територія, де треба чи відновлювати, чи створювати нове виробництво.

- Територія з частково зруйнованою транспортною системою, енергетикою, містами та дрібнішими населеними пунктами.

- це країна, із якої виїхали мільйони людей, тобто. територія зі зниженою щільністю населення, що є кращим для реалізації проекту (Це бонус).

- це країна з населенням, яке бажає найтіснішої інтеграції з ЄС та США.

- це країна з населенням, яке не відчуває «трепетного ставлення» ні до своєї бюрократичної системи, ні до своїх політиків, з незначною повагою до своєї системи права, і головне, готова до нових соціально-суспільних відносин та викликаючим експериментам глобального масштабу.

- це країна не маленька і невелика, що якраз підходить для проекту, з різноманітними природними умовами та широкими можливостями, з гарним ресурсним забезпеченням.

Війна та роки незалежності створили економіко-соціальну перевагу України перед іншими країнами для справи успіху «кліматичного проекту».

Оскільки це ЗАГАЛЬНЕ, проект спільний для країн Заходу (тільки Європи?), то й розпочинати його треба з великого цивілізаційного договору, з під'єднанням наукової спільноти, з вибором міжнародної команди управління, з визначенням фінансових зобов'язань та делегуванням частини прав держави Україна міжнародній кліматичній команді управління . Проект має мати спостережну раду та управління (уряд) з конкурсним вибором за не цілком демократичною процедурою, але у населення – учасників проекту мають не тільки зберегтися демократичні виборчі права, але вони мають стати більш відповідальними та розвиненими. (У демократії буде привід позбутися своїх інституційних недоліків.) Завдання у проекту жорстке - тільки успіх, звідси і особливий договір, що гарантує легкість інвестицій, легкість змін, можливість відмовитися від реалізації з негативним результатом та швидкої заміни на нову ідею. До проекту обов'язково підключаться приватні компанії і їм має бути місце та поле для діяльності.

Може так статися, що корпоративна участь спричинить формування особливих, несподіваних соціальних відносин. Може так статися, що територія країни стане місцем конкуренції одразу кількох проектів майбутнього (якась форма «федералізації», СУШа (з'єднані українські штати альтернативні)). Якщо серйозно, то спочатку це оптимальний спосіб швидко наблизитися до видимих ​​шляхів вирішення проблеми.

Оцінка успіху України йтиме за оцінкою карбонового сліду – головний показник, решта – вторинна. (На жаль, така ситуація.) Міжнародна команда має визначити економічні напрями розвитку територій, групи підприємств із ланцюжка глобальних виробництв, трансформацію мережі міст, їх інфраструктуру. Взагалі проект торкнеться всіх сфер життя людей, влізе своїм «носом» дуже глибоко аж до особистого простору і легше бути готовим прийняти необхідність, ніж боротися за традиційність, за спадщину, за уклад. Особливі завдання держави мають надавати особливі міграційні правила. Не можна змусити людей силоміць брати участь у проекті, це не всім під силу. І, навпаки, треба залучати ентузіастів проекту з усього світу - це і технології, і корисний досвід, і спеціальні знання, і, звичайно, підтримка.

Одним із найважливіших показників держави буде примноження біологічної різноманітності, зон незалежного здорового проживання диких тварин, розширення лісових зон та коридорів, оскільки це є невід'ємною частиною країни нульового карбонового сліду.

Проект вимагатиме перегляду фінансово-економічних відносин, що склалися. Досі людство жило за правилом бери та збагачуйся. Кліматичне завдання руйнує цей підхід, потрібні будуть інші маркери успіху, інші форми ефективності та конкуренції. Коли щось немає цінника його неможливо институализировать, вона має чітко вираженого значення для соціуму, тобто. воно без ціни і нічого не варте. Вуглецю треба призначити ціну, його міграція з корисних сполук у кліматично-небезпечні і навпаки повинна коштувати дорого в один бік і прибутково в інший. І те, й інше – це великі простори ноосфери, зміни біосфери. Причому інша фінансова система взаємодіятиме зі звичним капіталізмом, ринком – це нова складність життя, але й цивілізація вийшла на новий рівень складності, тому все логічно.

Якщо Україна отримає статус країни міжнародного кліматичного проекту, то це буде найбільша гарантія безпеки, яку тільки можна придумати. Це буде надійніше за ізраїльський залізний купол і володіння ЯО. До проекту можна буде підключитись – це перше. Усім буде цікаво і дуже цікаво знати, чим закінчиться проект – це друге. І абсолютно всі зацікавлені в успіху проекту – це три.

Україна давно має на меті стати повноправним членом Західного світу. З цим статусом вона надійно прив'яже себе до країн Заходу і стане важливою, а може й найважливішою його частиною. А «Нова Русь» може залишиться лише в оповіданнях, чи знайде себе як «кліматичний проект» із волею до його успіху, європейською дисципліною та китайською працелюбністю? (Ви думаєте без китайців вирішимо кліматичну загрозу?) Навіть за грубими прикидками бюджет проекту перевищуватиме в сотні разів бюджет війни.

Що Захід та людство загалом отримає на виході з проекту?

- Можливість та форми соціуму для цивілізації з вуглецевою нейтральністю

- Нові матеріали та технології безпечного майбутнього

- Розуміння розумної демографії кількісно на одиницю території та в цілому на планеті.

- способи відновлення біосфери, технології нейтрального впливу людських угруповань на неї.

- прийнятні способи зміни чисельності населення, динаміка, планування, соціальна психологія у нових умовах співіснування.

- Фінансова система, що відповідає новим цінностям

- способи створення вуглецево-нейтральної економіки та виробництв.

- Методику контролю вуглецевого сліду особистості, суспільства та території.

- Ціла низка нових виробництв, які набудуть рентабельності

- Нові життєві цінності, звички, маркери успіху та крутості. Буде зрозуміло як покінчити з величезною різницею в доходах, із «законним» надзбагаченням, яке переслідує людей у ​​сучасну історію.

- Ми отримаємо відповідь про своє майбутнє.

На мою думку, це завдання, яке стоїть переможців.