Отже, про кінець війни… Є дві точки зору:

  • війна закінчиться до Різдва (25.12.22);
  • війна закінчиться до літа 2023 року.

Перша - належить очільнику ГУР МО України генерал-майору Кирилу Буданову, друга авторства не має, позаяк авторів багацько. Як і куди піде хід історії залежить від малопрогнозованого чинника – стійкості путінського режиму.

Про причину російсько-української війни. Причин багацько, але головна – ідеологічна або екзистенційна: сучасна Росія не може існувати поряд з сучасною Україною. Сучасна Україна - класична європейська нація-держава. Ніякої екзотики чи специфіки в Україні нема. Натомість сучасна Росія має ряд історичних особливостей, а саме:

  • Росія не являється нацією-державою в європейському сенсі, тобто РФ не являється державою титульної нації - росіян;
  • росіяни, як етнос, являються основою для будівництва російської імперської нації, при цьому всі інші нації (протонації) на території РФ підлягають русифікації, асиміляції і етноциду;
  • Росія має формально неофіційну державну ідеологію, в основі якої покладений «Синопсис» Інокентія Ґізеля (1674), і яка (ідеологія) вважає Україну складовою частиною «історичної Росії», а українців – етнографічним різновидом росіян; боротьба українців за незалежність від імперії розглядається виключно як сепаратизм;
  • основу економіки РФ становлять державні чи напівдержавні корпорації, що контролюються політичним керівництвом країни, і за класифікацією К.Маркса в Росії функціонує «азійський спосіб виробництва».

Азійський спосіб виробництва, щоб там не писали про нього ліберальні пропагандисти, може бути гідним конкурентом західним ТНК, як це маємо на прикладі КНР. Однак російська політична еліта, що представлена головним чином вихідцями з колишнього КДБ, за своєю суттю паразитична і компрадорська. Вона не заінтересована в індустріальному розвитку Росії, бо це приведе до перерозподілу влади на користь інших акторів і зрештою до остаточної втрати влади колишніми кадебістами. Кадебісти мають трубу і не мають конкурентів!

Сучасна РФ є більш ідеологізованою країною, ніж КНР, бо влада російської еліти базується не стільки на примусі народу силовиками, скільки на ідеологічній індоктринації населення. Досягнення КНР під керівництвом КПК в епоху після Ден Сяопіна – об’єктивна реальність, яку бачить кожний китаєць на своєму власному прикладі. Китайці пишаються хмарочосами Пекіна і Шанхая, високогірною залізницею в Тибет, найбільшою в світі ГЕС «Три ущелини», найдовшим мостом між Гонконгом і Макао. Натомість в Росії нічого подібного нема, тому російській правлячій партії успіхи країни доводиться придумувати.

Але всі створені російськими пропагандистами міражі зрештою розбиваються об об’єктивну реальність у вигляді України. Обійти українські реалії просто неможливо, позаяк Україна і українці складають основу російського історичного міфу. А міф росіяни змінити не можуть. Тому сам факт існування України і українців є смертельним викликом для правлячих еліт Росії. Звідси, власне, і війна.

Про стійкість путінського режиму. Сама думка про розвал Росії гріє душу кожного українського націоналіста. В схожу дудку грає і російська опозиція, якої тепер в українському сегменті Інтернету розвелося, як у собаки бліх. Проводяться паралелі між теперішньою мобілізацією в Росії, що почалася з 21 вересня, і подіями 1917 року в Петрограді. Тоді російські генерали скористалися наявністю військової інфраструктури у столиці, простіше кажучи – казарм, для формування нових частин з метою відправки їх на фронт. Але солдатики зметикували, що оптимальний спосіб непотрапляння в окопи – влаштування революції. Підозрюємо, що не самі солдатики так зметикували.

Отже, питання стоїть: чи вдасця повторити події 1917 року? Але в 1917 році в Росії існувала сила-силенна соціалістичних партій, чиї агітатори і агітували солдатиків, існували суперечності царя з Державною Думою і військовиками… Зараз в Росії «… на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!». Путінська кліка заінтересована в існуванні Путіна, бо інакше новий альфа-самець виріже решту претендентів на шапку Мономаха. І вони це знають. На відміну від 1917 року в Росії немає реальної опозиції, що могла б узяти владу. Стан справ радше нагадує ситуацію в сталінському СРСР, ніж в царській Росії.

Тому один з наших френдів по Фейсбуку так і поставив питання: а чи з’явиться в результаті російсько-української війни аналог генерала Власова і його армії? На це питання наша відповідь була така.

Навіть якщо трапиться кілька "котлів" і в кожен з них потраплять тисяч по 10 русіше зольдатен, то ніякої подоби армії Власова не станеться. І ось чому.

1. Війна, що в СРСР і Росії зветься Великою Вітчизняною, для значної частини росіян була продовженням війни громадянської. Ось чому на боці армії Власова і подібних формувань воювали не лише колишні військовополонені, але й білоемігранти та колишні козаки. Біла ідея чи інша альтернатива комунізму, як у Власова, за всієї її різношерстості, була! А от вінегрету ідей від Дуґіна і Холмогорова скільки-небудь істотної альтернативи немає. Ну не бажають «русские люди» вмирати ні за лібералізм, ні за парламентську демократію американського типу. А якщо немає ідеї, то не буде й аналога генерала Власова.

2. Представники колишньої імперської нації продовжують з презирством ставитися до представників колишньої підкореної нації. Угорці зневажають словаків та румунів, турки – болгар, тощо. Для російської свідомості зазнати поразки від "військ НАТО" навіть почесно... А от бути розбитими "какими-то украинцами" для великодержавної свідомості просто нестерпно. Тому в полон росіяни здаватимуться неохоче. А вже воювати на боці України – просто западло!

3. У російській свідомості українці сприймаються або як "придуркуваті хохли", або як "бандери". Про перше вже не йдеться. А ось "бандери" - інфернальне зло, з яким не можна навіть намагатися про щось домовитись. Великодержавний шовінізм та зневага до українців не зникнуть автоматично за фактом військової поразки.

Популярні новини зараз

Стало відомо, як зміняться виплати пенсіонерів молодших 70 років з 1 грудня

Укренерго запровадило по всій Україні аварійні відключення світла

Київстар відключив найдешевші тарифні пакети: що буде з абонентами

Українським переселенцям загрожують штрафи 1700, позбавлення всіх прав та пільг: кого торкнеться

Показати ще

4. Хоча створення російської "п'ятої колони" об'єктивно сприятиме перемозі над Росією, українці хочуть бачити цю перемогу чистою і незамацаною російськими пальцями, навіть якщо ці пальці будуть у біло-синіх рукавичках. Як каже незабутній Лавров: "Хороший русский - это мертвый русский!".

Ось чому не буде скільки-небудь значного антипутінського руху і скільки-небудь значного "російського легіону". Переможена Росія бачиться нам на чолі з Путіним, що підібрав хвіст, або його наступником. Якщо проти України буде застосована ядерна зброя, то європейська частина Росії буде окупована військами НАТО, основу яких складатимуть українські, американські та, можливо, турецькі війська. Решта європейців а-ля Франція/Німеччина пошлють по одній чи по дві бригади. У цьому випадку на Росію чекає денацифікація та демілітаризація на зразок повоєнних Німеччини та Японії.

Про післявоєнний мир. Можливо Олексій Арестович і сумуватиме, але його прогноз щодо російсько-української війни у 2035 році не справдиться. Колективний Захід остаточно вирішив «російське питання»: Росія не буде плутатися під ногами у США та Китаю. Світ в найближчі 20 років буде двополярним і ніхто третій не матиме «золотої акції». Мета війни за Б.Ліддел Гартом – «мир, кращий за довоєнний». Для України такий мир означатиме унеможливлення нової війни з боку Росії. Само по собі витіснення російських військ за кордони 1991 року не означатиме кінця війни. Росія може продовжити ракетні обстріли нашої території.

Та й кордони 1991 року – не догма. Чому нашими східними кордонами повинні бути кордони УРСР, а не кордони УНР, встановлені Брестським миром 1918 року, з Білгородом і Таганрогом включно? Наші етнічні землі за переписом 1897 року тепер заселені росіянами і потомками зрусифікованих українців, але від цього вони не перестають бути нашими! Тому Східний кордон України – предмет переговорів з Росією.

Очевидно вигнання окупантів з України повинно закінчитися якимсь перемир’ям, можливо тільки фактичним. Але санкції колективний Захід з Росії знімати не буде. По-перше, в обмін на зняття санкцій Росія повинна буде віддати ядерні боєголовки та демонтувати і передати переможцям потужності з виробництва ракет, літаків та іншої сучасної зброї. І звісно будуть демонтовані ядерні реактори, що виробляють плутоній. Зберігати існуючі чи навіть вводити нові санкції проти Росії буде тим легше, чим швидше Європа перейде на неросійські енергоносії. Хоча нафту і газ можна буде купувати за програмою «Нафта/газ в обмін на продовольство».

По-друге, треба буде встановити кількісні та якісні обмеження для російської армії. Росія не повинна мати ядерної зброї, ракет та атомних підводних човнів, а також взагалі військового флоту на Чорному та Каспійському морях, якщо матиме до них доступ. По-третє, вздовж російсько-українського кордону повинна бути демілітаризована зона глибиною мінімум в 500 кілометрів, де не повинно бути ніяких російських військ.

По-четверте, виплата репарацій, повернення всіх награбованих культурних цінностей, всіх переселених у Росію громадян України з усиновленими українськими дітьми включно. Репарації повинні платити всі росіяни, в т.ч. і «харошіє русскіє», в т.ч. і ті, що встигли втекти за кордон. Доцільно збільшити в Росії ПДВ і акцизи на кілька відсотків, які будуть надходити Мінфіну України. Другим джерелом репарацій повинен бути експорт енергоносіїв.

Нарешті, по-п’яте, всі військові злочинці, з Путіним включно, повинні понести заслужену кару в Україні чи в себе на Батьківщині. А всі колаборанти повинні бути видані Україні. Міжнародний трибунал у Маріуполі повинен відбутися!

Якщо якоїсь суттєвої антипутінської опозиції на період війни ми не прогнозуємо, то після поразки вона повинна з’явитися, як і антиросійський сепаратизм. Можливі і бунти, і революції. Тому щоб дике російське стадо не хлинуло в Україну, країни Балтії і далі у Європу, принаймні європейську частину Росії доведеться адмініструвати, тримаючи там окупаційний контингент. Що він буде переважно українським, говорилося вище.

Про майбутнє Росії. Завдання України і колективного Заходу – недопущення нової війни з боку Росії. І, взагалі, знищення всякої можливості реваншу. Для цього треба сформувати нову, не імперську, російську націю. А всі підросійські народи, що прагнуть свободи і незалежності, повинні їх отримати. Ймовірно, що на такі тектонічні перетворення у колективного Заходу забракне грошей і натхнення. Тоді пропонуємо бюджетний варіант – поділ етнічних російських земель європейської Росії на 2-3 країни з виділенням міста Москви в окреме місто-державу, що не входитиме до складу жодної з цих країн. Втративши фінансове підживлення з регіонів, Москва залишиться історичним, культурним, логістичним і туристичним центром, але її населення скоротиться при цьому разів у п’ять. Московська бюрократія роз’їдеться по регіонам, якщо на неї буде попит, або перепрофілюється.

Так на наших очах щезне історична аномалія, що постала внаслідок двох перемог еміра Тимура над Тохтамиш-ханом на річках Кондурча (1391) і Терек (1395). Завдяки Тимуру Московський улус Алтин-орди здобув незалежність та перетворився на політичного суб’єкта Євразії. Але все має свій кінець.