Війна з Україною завершується розгромом армії нападників. Раша тріщить по швах, посилюється боротьба за владу між бажаючими бути спадкоємцями режиму Пукіна. Ослабла держава РФ починають не просто не поважати самі жителі та сусіди, а заглядатися на його останки та ресурси. Мова в першу чергу піде про самих ж мешканців цієї території, її місцевих та регіональних «отаманів», які наважилися під гаслом «Досить годувати Москву!».
Стародавній страх і підсвідоме розуміння росіянами неминучості того, що імперія розвалиться буде тепер реалізовано. Закінчилася «Єдина Росія».
Мені заперечують, що "Захід не хоче розвалу Росії". Хах! Так це було давно, до 24 лютого 2022 року. А сьогодні і Заходу єдиного – вже немає. Світовий порядок минулого життя – зруйнований, міжнародні інституції – не працюють тощо. Європа повільно очухується і усвідомлює дійсність, а в Америці вже навесні-літом заслуховували доповіді про частини та темпи неминучого розвалу раші. Звикають жити у новій реальності. Звикнуть і незабаром шукатимуть власний інтерес.
Так, треба їм у цьому допомагати. Оскільки сама по собі ця велика, повільна та імпотентна конструкція розвалюватиметься довго і болісно, можливі випадковості, і потрібен контрольований процес.
Але спочатку необхідне ядерне роззброєння. Найімовірніше, воно відбудеться в обмін на зняття санкцій. Цілком і відразу – чи частинами, поетапно – конкретні алгоритми треба буде обговорювати. На таку вимогу зобов'язані погодитися ті, хто на момент розпаду РФ там перебуватиме при владі. Україна має подібний досвід – ми здали свою ядерну зброю за обіцянки захисту.
Міжнародні суди зобов'яжуть країну, що програла війну, - агресора і терориста - виплатити контрибуції або репарації на користь України (та інших постраждалих). Але грошей та активів, які вже заарештовані за кордонами – буде недостатньо, а поточний стан їхнього бюджету буде плачевним унаслідок санкцій.
Таким чином, розраховуватися доведеться, мабуть, корисними копалинами та іншими природними ресурсами. У цьому немає нічого особливо нового, це звичайна справа. Тобто треба буде переконувати, схиляти до згоди або примушувати до згоди тих керівників, хто захоче хоч якось уціліти там у майбутньому. Методи загальновідомі, тому не відволікатимемося на деталі.
Далі, належить виявлення та опис регіонів постРосії, економічно дієздатних, а тому готових до суверенного існування - або прагнуть приєднатися до інших суверенних країн. Карт можливих частин та нових країн на цій території в інтернеті сьогодні можна знайти десятки півтора варіантів.
У цій частині чекає інформаційна та ідеологічна робота, освіта та підготовка місцевих кадрів, мотивація та залучення додому вчорашніх емігрантів та їх спадкоємців, виховання лідерів наступного покоління тощо. Такий напрямок передбачає багато специфічної професійної роботи, яку зазвичай виконують спецслужби та політтехнологи, грантоїдські організації.
Україні самій не впоратися з усіма цими завданнями одночасно і очевидним є те, що це не лише наші завдання, а й міжнародні.
Природно припустити, що ми говоримо про ті країни, які сьогодні допомагають Україні вигнати ворожі війська та про тих, хто допомагатиме нашому відродженню, повоєнній реконструкції та модернізації.
Самі ці країни та їх спецслужби одразу зайнятися вирішенням подібних завдань не зможуть (та й братися за них не стануть), бо у всіх достатньо і власних проблем. А тому потрібно спробувати досягти того, щоб ці країни у своїх бюджетах виділили статті неминучих витрат на цю діяльність – і, відповідно, призначили уповноважених. До речі, згодом цілком можливе отримання прибутків виходячи з витрачених подібним чином коштів. Тобто, - розглядати останні як свого роду інвестицій.
Хто ж робитиме цю роботу?
Мобілізація в Україні лише за згодою: кого не чіпатиме ТЦК
Українським водіям порадили оновити права: у чому причина
Пенсія у листопаді 2024 року: що зміниться для українських пенсіонерів
В Україні знизилися ціни на рибу: свіжа вартість коропа, оселедця та скумбрії
Пропонуємо створення корпорації приватно-державного – ну, або навіть приватно-міждержавного співробітництва.
Який саме?
Багато хто напевно пам'ятає - або хоча б щось чув - про історію Ост-Індської компанії, створеної з ініціативи та рішенням групи приватних осіб Лондона на початку її діяльності. Потім підтримка і участь держави. Ось приблизно такий.
Пам'ятаєте Шерлока Холмса? Так ось, його партнер доктор Ватсон, військовий лікар на пенсії, якраз і служив у цій самій Ост-Індській кампанії. Не тільки сама Англія шалено розбагатіла внаслідок її діяльності. Безліч громадян стали заможними, працюючи на цю компанію. Ну, чи пам'ятаєте, як будувався Панамський канал? Адже адже варіант у цьому роді.
Тому пропонуємо створення подібних компаній, але із сучасними поправками, які потрібно обговорювати окремо. Вже цікаво?
Ось вони й наймуть необхідних фахівців для кожної ділянки роботи, для кожного регіону. Вони придбають, доб'ються і пролобіюють на якийсь час (років на 50 достатньо) права на управління деякими регіонами Постросії, природними ресурсами там та бізнесами.
А кому ще передадуть управління тимчасові міжнародні адміністрації? Впевнений, що репарації будуть накладені акуратно і не образливо, посильно, але! Громадянам, які там проживають сьогодні, довіряти можна буде тільки після встановлення місцевого самоврядування та інших інститутів демократії в заново сформованих державах, а регулярні виплати репарацій потрібно забезпечити вже зараз. Чергова світова криза всім пережити треба, а тут з'являється - за рахунок кого.
Банки та різні фонди із задоволенням куплять акції такої компанії. І держави – союзники України чи просто симпатизуючи – допомагатимуть. Або не заважати.
Хто ж зможе очолити таку корпорацію, особливо на старті?
В ідеалі це має бути відомий у міжнародному просторі лідер, досить рішучий для такої небувалої та грандіозної роботи.
Варіанти є. Можна запропонувати зараз цю роботу Борису Джонсону на найближчий рік, доки він не очолить НАТО, як люди кажуть. Ну, чи взагалі замість НАТО тут точно цікавіше буде.
А потім він зможе передати управління Володимиру Зеленському. У нього якраз закінчаться терміни повноважень, а на другий термін у Президенти України він обіцяв не висуватися. І правильно. І це для України добре. І змінюваність персон демонструємо. І міжнародне визнання Зеленського є куди застосувати до ладу для всіх нас, а не тільки йому наближених персон.
Ще можна покликати Михайла Саакашвілі, теж міжнародно відомого та досить рішучого політика.
Втім, я запропонував лише три кандидати, можете інших пошукати.
Навіщо я про них згадую? Чи не для посмішок. А щоб ви явно уявили, що така корпорація реально зможе заробити дуже швидко. Потрібно спочатку просто помислити і захотіти.
