Зовнішня політика РФ на даний момент підпорядкована двом цілям, яких необхідно досягти в короткостроковій перспективі, щоб здобути перемогу або створити видимість перемоги над Україною.
Перша мета — утримати незахідні держави у таборі нейтральних країн. Це план мінімум, який влаштовує Москву, залишаючи їй простір для маневрів на міжнародній арені та можливості компенсувати стагнацію із Заходом розвитком відносин з іншими регіонами.
Друга мета – перетягнути незахідні держави на свій бік. Але тут не йдеться про те, щоб ці країни повністю і повністю підтримали дії РФ в Україні та почали надавати військову допомогу. Вже всім ясно, що цього не буде. Зусилля спрямовані на те, щоб переконати ці країни допомагати РФ у певних переважно невійськових секторах. В основному йдеться про підрив західного санкційного режиму, шляхом створення механізмів або для обходу санкцій, або для нівелювання їхнього ефекту, або для компенсації за рахунок знаходження альтернативного постачальника того чи іншого ресурсу.
І тут хотілки РФ можуть відрізнятися, а відповідно, та їх переговори з різними країнами. Наприклад, якщо Туреччина чи Казахстан цікаві Росії як потенційні величезні транзитно-логістичні хаби, то ОАЕ можна використовувати компанії-прокладки для обходу фінансових обмежень, Іран цікавий військово-технічного співробітництва та збереження регіональних позицій, а Китай, Індія, Афганістан, Бангладеш та інші розглядаються як альтернативні покупці російських енергоносіїв замість західних, які за кілька років перейдуть до інших постачальників.
Одним із головних інструментів впливу на ці країни є гра Росії на їхніх антизахідних настроях. Не варто вважати, що антизахідництво в цих регіонах — це винахід Кремля або відображення проросійських настроїв. Зовсім ні. Це помилка, яку ми постійно припускаємося, коли намагаємося комунікувати із не-західним світом. Їхні антизахідні настрої обумовлені історією, амбіціями, націоналізмом та особливостями внутрішньої політики. Росія лише ними маніпулює у своїх цілях. Однак вони реальні, і дуже впливають на позицію цих країн та їхніх суспільств. Особливо це стосується тих, хто хоче відігравати більш самостійну та активну роль у міжнародних справах. РФ просто вдає, що дає їм таку можливість.
Слабким місцем нинішнього позиціонування РФ є той факт, що вони є політично токсичними, а в Україні діють також, як діяла будь-яка інша імперія в тому ж Близькому Сході чи Африці, як діяли в окремих випадках США, яких у Кремлі так люблять критикувати за помилки минулого. Цим Україна має користуватися, пояснюючи незахідним країнам, що ми з ними маємо набагато більше спільного, ніж їм здається, а Росії за великим рахунком начхати на їхні інтереси та стабільність.
Зрештою, треба пам'ятати, що не існує жодних «проукраїнських» чи «проросійських» держав та урядів. Усі виходять із набору своїх особистих, державних інтересів, переконань та упереджень. І, наприклад, відмова вводити санкції проти РФ, може взагалі не бути пов'язаною з Україною, а з політико-ідеологічним сприйняттям боротьби Заходу і РФ або бажанням підтвердити свій суверенітет принциповим рішенням відокремитися від усіх і зайняти нейтралітет.
Ключове, що треба знати: кожна з цих країн має що втрачати, і кожна має свій фактор, який змушує їх бути обережними у відносинах з РФ. Наприклад, у Китаю це занепокоєння потрапити під санкції, а Іран — віра в успіх «ядерних переговорів» зі США. Відповідно, в наших інтересах ці фактори зберегти, щоб нейтральні держави могли зберігати маневреність і тримати нейтралітет, який також нас влаштовує.
А завдання РФ тут — зруйнувати ці фактори, зробити їх неактуальними, щоб загнати ті ж Іран та Китай у такі умови, які підштовхнуть їх до ще більшого дрейфу у бік конфронтації із Заходом та США.
З цієї причини Росія з радістю підтримає спалах насильства на Балканах, військову ескалацію в Тайванській протоці, розгойдування ситуації в Карабаху або провал переговорів США та Ірану щодо ядерної програми, що спричинить жорсткість санкцій проти Тегерана, а значить зажене його в рамки, де біля іранців нічого очікувати більше стимулу стримуватися і обережним у тих війни Заходу і РФ.
Про це і не лише наш Інститут робив останній аналітичний дайджест, а ми нещодавно записали відео з Юрієм Романенком.
