Чому публічні інтелектуали Заходу заперечують свободу волі

Ми не помічаємо парадоксу просвітництва та гуманізму. Що більше ми досліджуємо та вивчаємо людину, а також опікуємося її безпекою та комфортом, тим менше у людині ми залишаємо людського. Незважаючи на небачену кількість нейробіологів, лікарів, психологів, адвокатів та правозахисників на кількість населення чи одиницю площі у «темні віки» людського в людині було куди більше, ніж сьогодні. Формулювання «In humans and other animals» у нас не викликає навіть здивування.

Останнім форпостом людського у людині залишилася свобода волі – ненаукова філософська категорія, яка пояснює людину як вільну у своїх діях та рішеннях, котрі не визначені наперед. Найважливіше – свобода волі лежить в основі вибору між добром і злом, вибору, який витікає з субстанції людини, якщо спиратися на Декарта, або з надсвідомості «Я», якщо спиратися на Фіхте, тобто витікає з того, що не обумовлене матерією (нейронами), не зв’язане з біохімічними процесами, не детерміноване, не прописане наперед.

Історія сумнівів у здатності людиною правильно вибирати (користуватися свободою) та використовувати волю на благо сягає сивої давнини і відправляє нас в античні часи. Але нинішня актуалізація питання є особливою, тому що на відмінну від «темних віків» у ХХІ столітті сьогодні провідну роль відіграють не гуманітарії на зразок сучасних Харриса чи Харарі, а науковці на зразок нейроендикриолога Сапольські чи приматолога Вааля. Вплив останніх є куди серйознішим, оскільки спирається на наукову базу і не де-небудь, а в секуляризованій цивілізації. Тому найголовнішим у черговому загострені є запитання – для чого? – для чого заперечується свобода волі?

Якщо раніше людину дорікали у неправильному виборі та деструктивному використанні волі і намагалися з одного боку використати дурний вибір на суспільне благо, а з іншого –державою-левіафаном скорегувати свавілля та агресію (Гоббс), то у ХХІ столітті ніхто не ставить питання чого в людині більше – злого чи доброго, і що робити з людськими пороками. Питання стоїть інакше. Людини – нема. Замість неї «мавпа», яка нічого не вибирає, а користується інстинктами та емоціями, які забезпечують справедливість і мораль. Тому свобода як основа цивілізації Заходу – не потрібна, її просто нема. А раз нема свободи – не потрібна політика і все ще базувалося на виборі.

Що потрібно? Потрібні центри з корегування біохімічних процесів і встановлення правильного балансу гормонів та медіаторів. Щось на зразок станцій технічного обслуговування авто, тільки для «humans and other animals». Треба розуміти, що табори перевиховання уйгурів та соціальні бали за правильну поведінку є прототипами подібних станцій.

В основі змін розуміння людини покладені наукові роботи. Одна з таких робіт – експеримент Франса де Вааля, який моделював ситуацію цивілізації після зникнення релігії та філософії на поведінці мавп, і показав, що мораль нікуди не подінеться, і в нас буде все добре, тому що джерелом моралі і справедливості є емоція невдоволення на несправедливість першого порядку при нечесному преміюванні за однаково виконану роботу у капуцинів (не плутати з чернечим орденом) та несправедливістю другого порядку у шимпанзе – коли піддослідна мавпа, отримавши справедливу винагороду, обурювалася несправедливістю проявленою по відношенню до інших учасників експерименту.

Десь у цьому ж ряду стоять експерименти американського невролога Бенджаміна Лібета. Сюди ж можна віднести намагання примітизувати вибір зведенням його до побутового і буденного, або надати вибору статусу випадковості – сьогодні людина обрала з кошика зелене яблуко, завтра жовте, а післязавтра червоне.

У всій цій історії цікавим залишається той факт, що чи не єдиними захисниками свободи волі та етичного залишаються філософи. Технарі та гуманітарії у кращому випадку не розуміють про що йдеться і не помічають проблеми.

Що ж примушує представників природничих наук та гуманітаріїв заходити на поле філософів і доводити визначеність наперед наших дій, спростовуючи свободу волі.

Є думка, що науковці та публічні інтелектуали керуються бажанням все підлаштувати під причинно-наслідкову модель, відповідно до якої все має свої фізичні причини, просто про клітини пейсмекери – водії серцевого ритму, які є причиною серцевої діяльності – нам відомо, а про причини моралі та справедливості – не відомо, але це поки. Про пейсмекери також колись було не відомо.

Є думка, що науковці не хочуть змиритися з складним розумінням причини моралі, яка відрізняється від емпатії, інстинктів, емоцій нематеріальним походженням, що суперечить науковому світогляду фізикалістів.

І ми б ще дуже довго гадали, якби не пандемія COVID, яка непрямо, але однозначно прояснила причину занепокоєння свободою волі елітами. Сапольських, харрисів та інших публічних інтелектуалів турбує не трансцендентне походження моралі, а мораль як така. Мораль їм заважає. Причім у ХХІ столітті етичне заважає не лише атеїстам, агностикам та матеріалістам, але і Папі Римському. Саме тому ми не чуємо голосу еліт і їх реакції на актуальні події сьогодення, а лише бачимо сумбурний спротив обурених мас, оснований на відчуттях обману та несправедливості, а також на відчутті небезпеки та інстинктові самозбереження. Саме тому іде атака на трансцендентне як ненаукове, шкідливе і, найголовніше, негуманне та архаїчне. Ось це останнє лежить в основі кримінальних кодексів та інститутів державного насильства. Скасування інших свобод, ліквідація політики та демократії, поширення безвідповідальності, паніки та страхів, введення інститут соціальних балів та станцій з корекції нейрон-ендокринних процесів – це уже наслідки відмови від моралі через заперечення свободи волі.

Замість висновків. Зрозуміло, що головне почати, а продовження обов’язково буде. Сучасний англійський філософ Тімоті Мортон закликає відмовитися від гіперсуб'єктивності і практикувати гіпосуб'єктивність – новий образ людяності, що народжується. Для цього потрібно виходити з онтологічної рівності людини з іншими об'єктами – нелюдьми. Прийняти те, що людина - це слабка і тендітна істота, що вимирає, що складається з інших сутностей, що не є людиною. Не треба намагатись пропонувати гіперсуб'єктивне рішення для гіпероб'єктивної проблеми. Слід просто усвідомити себе залученим до гіпероб'єктного стану як «природний вид» епохи антропоцену. Бути субцендентним, а не трансцендентним. Не претендувати на абсолютне знання та мову, не кажучи вже про владу. Потрібно пристосовуватися та грати. Ну ось і все.

Пропонуємо також подивитися виступ професора, доктора філософських наук Олега Хоми «Чи є свобода волі ненауковим міфом»