29 грудня 2021 року народного депутата від 170-го мажоритарного округу (частина Московського району Харкова) Андрія Одарченка було обрано ректором новоствореного Державного біотехнологічного університету. І хоча, згідно чинного законодавства, посада ректора несумісна з мандатом народного депутата, схоже, що в «Слузі народу» вирішили допомогти своєму депутату в створенні прецеденту сумісництва, аби тільки не допустити проведення проміжних виборів у Харкові.
Цей крок є сумнівним з правової точки зору, відвертим порушенням з точки зору демократичних стандартів, і водночас, вписується в загальну логіку поведінки пропрезидентської команди на Харківщині. Після того, як «Слуга народу» не спромоглася висунути власного кандидата на позачергових виборах мера Харкова, їхні спроби відшукати лазівки для блокування проміжних виборів в 170-му окрузі не виглядають чимось несподіваним. Розбір цього прецедентного кейсу – в матеріалі Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».
«Патронажний університет» на чолі з політиками
Рішення Уряду про об’єднання чотирьох харківських закладів вищої освіти в Державний біотехнологічний університет із самого початку викликало неоднозначну реакцію. По-перше, через саму процедуру, коли Кабінет міністрів поставив перед фактом співробітників і керівників існуючих ЗВО, ігноруючи університетську автономію та не провівши відповідних консультацій. Ймовірно, питання ліквідації одного з найстаріших в Україні Харківського національного аграрного університету імені Докучаєва (1816 року заснування) потребувало більш широкого обговорення та аргументування.
По-друге, через формат об’єднання: якщо профільний зв’язок двох аграрних університетів (імені Докучаєва та Василенка) є досить зрозумілим, то приєднання університету харчування і торгівлі одразу наштовхувало на думки про штучний характер такої конфігурації, де логіку потрібно шукати не в науково-освітній площині. По-третє, незгодні з ліквідацією існуючих ЗВО ректори одразу наголошували на тому, що реальна мотивація об’єднання – намагання конкретних осіб узяти під власний контроль величезний земельний фонд університетів. Однак, ані звернення до президента, ані судові позови жодного результату не принесли, і з 1 вересня навчальний процес розпочався вже в рамках нового укрупненого закладу вищої освіти.
Тимчасовим керівником університету до моменту обрання ректора Міністерство освіти і науки призначило Руслана Тихонченка. До цього Тихонченко працював заступником голови Харківської обласної державної адміністрації (при Олексії Кучері та декілька місяців при Айні Тимчук). За повідомленням ЗМІ, звільнення Тихонченка було пов’язано зі скандалом навколо тендеру щодо будівництва онкологічного центру, де перемогла маловідома львівська фірма, а вартість робіт збільшилась на 100 млн. гривень.
Після цього Тихонченко потрапив в інший скандал: через вказані в деклараціях та непідтверджені біткоїни екс-заступником губернатора та його колишнім босом Кучером зацікавилось Національне агентство з запобігання корупції, вбачаючи ознаки злочину (стаття 366-2 Карного кодексу – декларування завідомо неправдивої інформації). Цікаво, що Руслан Тихонченко не лише тривалий час працював з Андрієм Одарченко (власне, з усією родиною Одарченків) в університеті харчування і торгівлі, але й був одним зі спонсорів (через фірму) передвиборної кампанії свого товариша-«слуги народу» в 2019 році.
Не менш цікаві особистості з досвідом політичної діяльності входять до Наглядової ради новоствореного університету. Головою Ради є Сергій Тригубенко. В 2014 році він очолював обласний передвиборний штаб «Блоку Петра Порошенка» на Харківщині та за списком цієї партії пройшов до парламенту. Його бізнес-інтереси, здебільшого, стосувалися енергетичної галузі, а «вугільні схеми» Тригубенка неодноразово були в центрі уваги ЗМІ та НАБУ.
Ще в середині 2016 року ЗМІ навіть називали депутата «смотрящім» за вугільною галуззю, безпосереднім патроном якого був впливовий на той час олігарх Ігор Кононенко. Наприкінці 2016 року в офісі нардепа пройшли обшуки, на гроші та майно його компаній накладався арешт, але в підсумку санкції до Тригубенка застосовані не були. Після зміни загальнонаціонального режиму Тригубенко намагався повернути вплив в енергетичній сфері через зв’язок з Іллею Павлюком. За повідомленнями ЗМІ, Тригубенко патронує невелику групу народних депутатів, і наразі він балансує між Офісом президента та Рінатом Ахметовим.
Не лише голова, але й члени Наглядової ради Університету мають яскравий політичний бекграунд. В початковому варіанті наказу Міністерства освіти і науки про затвердження складу Наглядової ради з 8-ми запропонованих членів (окрім голови) – четверо діючих народних депутатів та двоє чиновників з обласної держадміністрації (одна з них – Анжеліка Крутова – також є депутатом Харківської міської ради). Цікаво, що в Раду входять не лише нардепи від пропрезидентської партії (Юлія Гришина, Богдан Торохтій та, власне, Андрій Одарченко), але й представник ОПЗЖ Олександр Пономарьов.
Короткий огляд персонального складу керівного органу ЗВО підводить до риторичного питання: де б ще зустрілися депутати різних скликань від «Слуги народу», ОПЗЖ та «Блоку Порошенка», колишні «смотрящіє» та авангардні реформатори вищої школи, як не в Наглядовій раді штучно створеного університету – немов би підкреслюючи, як палко українська наука та освіта потребують єднання.
Політичний бекграунд ректора
Новообраний ректор (який і був одним із головних ініціаторів та лобістів злиття чотирьох ЗВО в Державний біотехнологічний університет) Андрій Одарченко до здобуття в 2019 році депутатського мандата по франшизі «Слуги народу» працював деканом факультету управління торговельно-підприємницької та митною діяльністю Харківського державного університету харчування та торгівлі. У цьому ж ЗВО працюють батько та брат Одарченка (останній в 2018 році став фігурантом кримінальної справи через скоєне в нетверезому стані смертельне ДТП, а з вересня 2019 року – завідувач кафедри та професор у ХДУХТ).
СтратКом ЗСУ підтвердив перше у світі застосування міжконтинентальної ракети проти України
На Київщині добудують транспортну розв’язку на автотрасі Київ-Одеса
В Україні назвали умову для відкриття аеропортів: 45-50 днів
До 15300 гривень: українцям пояснили, чи можна збирати в лісі дрова і коли за це штрафують
«Митна діяльність» у назві факультету, який очолював Андрій Одарченко, є співзвучною його політичним зв’язкам та способу потрапляння до «зеленої команди». Одарченко є близьким товаришем (підтверджував це журналістам) неформального патрона Зе-команди на Харківщині, генерал-майора Державної прикордонної служби Вадима Слюсарєва. ЗМІ також знайшли зв’язки у фірм, записаних на батька Одарченка, та Слюсарєва.
«Слуга народу» – не перша спроба Одарченка знайти себе в політиці. В 2018 році він офіційно зробив внески у розмірі 198,5 тисяч гривень, профінансувавши партію Євгена Мураєва «Наші» (про що стало відомо зі звіту партії до НАЗК). Серед спонсорів партії Мураєва також була і родина Вадима Слюсарєва (загальна сума – 890 тисяч гривень, серед них 490 тис. від імені самого Вадима Слюсарєва). Одарченко на запитання журналістів спростовував інформацію про фінансування партії «Наші».
Сайт «Посіпаки.Інфо», на якому зберігається інформація про помічників народних депутатів, за запитом «Одарченко Андрій Миколайович» видає не лише інформацію про його помічників як народного депутата IX скликання, але й посилання на IV скликання Верховної Ради. Людина, з таким самим ім’ям, прізвищем та по-батькові, працювала помічником у народного депутата Олега Панасовського (на сайті ВРУ зазначено, що партійність депутата на час виборів – КПУ, але членство у фракції – Партія регіонів).
Формулювання «людина з таким самим ім’ям, прізвищем та по-батькові» доводиться робити через позицію апарату Верховної Ради, який у відповідь на аналогічні запити щодо ідентифікації помічників нардепів IV скликання проінформував, що «підтвердити те, що це одні і ті ж особи, немає можливості, оскільки особові справи помічників-консультантів на громадських засадах народних депутатів України Верховної Ради України четвертого, п’ятого та шостого скликань знищено в установленому порядку відповідно до Номенклатури справ Верховної Ради України, як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення».
Ректорство «на паузі»
29 грудня 2021 року Андрій Одарченко переміг на виборах ректора Державного біотехнологічного університету, здобувши 840 голосів (65,9%) виборців. На сайті МОН відповідна новина супроводжується коментарем, що «вибори відбулися відкрито, прозоро, демократично, з дотриманням норм чинного законодавства».
Іншої думки дотримуються троє кандидатів, які поступились Одарченку на виборах. Олександр Нанка (колишній ректор ХНТУСГ ім. Василенка), Олександр Ульянченко (колишній ректор ХНАУ ім. Докучаєва) та Олексій Красноруцький (зав. кафедрою в ХНТУСГ) одразу заявили про фальсифікації. На виборчих дільницях у день голосування чомусь проводилось кварцування, під час якого, на думку кандидатів, відбулася підміна бюлетенів у виборчих скриньках.
Кандидати подали позови до суду, але МОН зіграло на випередження, і з вражаючою оперативністю 31 грудня 2021 року міністр Сергій Шкарлет підписав два накази. Наказом №513-к Одарченка було призначено ректором і з ним укладено контракт до 30 грудня 2026 року. А наступним наказом №514-к міністр постановив «призупинити» дію контракту (на підставі особистої заяви), укладеного з Одарченком, до «моменту складання ним повноважень народного депутата». Цим же наказом Руслан Тихонченко знову був призначений виконуючим обов’язки ректора.
Чого, вочевидь, намагається досягти Андрій Одарченко такою комбінацією за сприяння міністра? Перш за все, це спроба не відмовлятися від депутатського мандату через сумісництво. Стаття 78 Конституції України накладає на народних депутатів обмеження щодо сумісництва, зокрема, забороняє «бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності». Повноваження ректора державного університету не обмежуються «викладацькою» та «науковою» діяльністю. Це є посадова особа, функції якої, вочевидь, не сумісні зі зберіганням депутатського мандата.
Зважаючи на те, які іміджеві проблеми виникають у «Слуги народу» на проміжних виборах народних депутатів у мажоритарних округах, ймовірно, Одарченко заручився підтримкою Офісу президента в намаганні не складати депутатські повноваження у зв’язку з обранням ректором. І так, як була створена «рятівна» комбінація з «призупиненням» ректорського контракту, відповідно, начебто зникає факт сумісництва. А новообраний ректор зберігає контроль над усім тим, що йому хотілося б контролювати і патронувати в об’єднаному університеті, очікуючи підсумків наступних парламентських виборів.
Паралельно створено прецедент схеми з де-факто безстроковим в.о. ректора ЗВО, який призначається міністерством – тобто, нівелюється сам принцип виборності керівників університетів безпосередньо трудовими колективами (та делегатами від студентства). Ймовірно, не варто казати, що в програмі Одарченка як кандидата в ректори він не попереджав виборців про наміри поставити своє ректорство «на тривалу паузу», залишивши замість себе «намісника» для реалізації амбітних планів із розбудови університету.
Чи так бездоганно з юридичної точки зору виглядає ця досить зухвала спроба обійти законодавчі норми про несумісність мандату народного депутата? Ні. Перш за все, це питання формальної хронології – навіть датовані одним днем два різних(!) накази з послідовними номерами означають, що певний проміжок часу (може той, який знадобився Одарченку для написання особистої заяви, яка стала підставою, зазначеною в наказі №514-к) Одарченко був ректором, при цьому маючи статус народного депутата, тим самим створивши факт порушення чинного законодавства.
Ймовірно, позиція Одарченка ґрунтуватиметься на факті добровільного «призупинення» такої діяльності, і розуміючи специфіку всіх «політико-правових» справ, можна припустити, що перспективи позбавлення мандату провладного депутата в судовому порядку - вкрай мізерні. До того ж, поки незрозуміло, хто б міг стати ініціатором такого процесу - вочевидь, ані сам депутат, ані його колеги з депутатської більшості цього не робитимуть, а опозиційні депутати поки що жодного інтересу до теми не проявили.
І в цій ситуації, коли провладний нардеп реалізував просту і, водночас, робочу схему з того, як йому всидіти «на двох стільцях», заблокувавши проведення виборів, напрошується паралель із призначенням рік тому позачергових виборів мера Харкова. Тоді, за попередньою згодою з Офісом президента, Ігор Терехов також знайшов лазівки, як відтермінувати вибори, і лише суспільний резонанс взагалі зробив ці вибори можливими (на відміну від багатьох аналогічних кейсів, де секретарі міських рад роками виконували обов’язки мерів, і ані ЦВК, ані Верховна рада цього «не помічали», а вибори не призначалися).
Висновки
Загалом, цей кейс є характерним для поточного стану закладів вищої освіти в Україні. Показово, як нівелюються два принципи, про які так багато говорять ще з 2014-го – деполітизація освіти та університетська автономія. На всіх етапах, починаючи з факту об’єднання ЗВО, закінчуючи тим, хто наразі став в.о. ректора, рішення ухвалювалися «вертикально», за домовленістю вкрай обмеженого кола осіб. За умов виборності посади ректора, призначення фактичного керівника ЗВО міністерством – це пряме порушення університетської автономії. В підсумку, створено прецедент «патронажного університету», з політизованою наглядовою радою з числа колишніх і діючих народних депутатів, і «ректором за сумісництвом». Можна лише припускати, що відбуватиметься в стінах такого закладу освіти під час, наприклад, наступної президентської чи парламентської виборчої кампанії.
Юридично реалізована схема з «призупиненням» контракту з ректором задля збереження його депутатського мандату виглядає не досконало, але майже напевно дозволить Офісу президента не додавати собі проблем із проміжними виборами народного депутата в, і без того проблемному для пропрезидентської партії (судячи з необережних заяв Володимира Зеленського), Харкові. Якби міністр Шкарлет 31 грудня весь той же зміст оформив в один наказ, а не два, то в останньому реченні можна було б обійтись без «майже», а встановити факт порушення законодавства щодо сумісництва було б ще важче.
Будь-яка схема, яка дозволяє обійти зміст закладених у законодавстві обмежень, може призводити до двох наслідків: або ставати прецедентом для масштабування (і тоді оптимізація ЗВО в Україні відбуватиметься саме за таким сценарієм), або спонукати до вдосконалення законодавства з метою унеможливлення цієї схеми. Як варіант – зобов’язати діючих народних депутатів у разі подібних спроб писати заяву про добровільне складання депутатських повноважень ще на етапі подання документів на конкурс. У такому випадку, діючий нардеп не був би допущений до виборів ректора, якщо б документально не підтвердив своє прагнення насправді очолити університет, а не залишити «намісника», повернувшись до Києва під купол Верховної Ради.
Водночас, оцінюючи політичну складову кейсу, навряд чи Офіс президента має сильно радіти «красі гри» з недопущенням проміжних виборів у 170-му окрузі (в разі, якщо так воно і складеться) – краще поставити собі питання, чому народні депутати від «Слуги народу» розгортають таку неабияку активність з пошуків для себе «запасного аеродрому».
Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», який реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».
