«По плодах їхніх пізнаєте їх». На цю просту тезу, замінивши «плоди» на «діла», часто опираються у справах світських, коли хочуть зазирнути за ширму слів. «По фільмах з світовими кінозірками пізнаєте, що їх насправді турбує». Їх – це тримачів смислів і розпорядників мільйонних бюджетів. Приблизно так мала б звучати головна біблійна теза сьогодні для всіх, хто намагається зрозуміти, що насправді приховується за занепокоєністю та стурбованістю, які стали трендами світової політики.

Рік, що минає зібрав у новому сатиричному науково-фантастичному фільм «Не дивіться вгору», підозріло велику кількість селебріті. Окрім Леонардо Ді Капріо та Дженніфер Лоуренс своє присутністю картину освятили Кейт Бланшетт Тайлер Перрі, Марк Райленс і Джона Хілл, а також Тімоті Шаламе, Аріана Гранде та Меріл Стріп. А це означає, що за метафорою небезпеки падіння комети, яке має рознести Землю в друзки, світових тримачів смислів реально щось турбує. Незважаючи на більш ніж прозорий натяк на глобальне потепління, завдяки участі у фільмі Посланця ООН Ді Каприо картина кінокритикам «не зайшла», мабуть, тому що дозволяє діаметрально протилежні інтерпретації, аж до висміювання вигаданих глобальних загроз та викликів. Головне питання щодо реальної стурбованості «світового уряду» збільшенням викидів парникових газів внаслідок людської діяльності залишилося відкритим.

На відміну від світових кінокритиків картина режисера Адама Маккея дуже навіть «зайшла» українським мешканцям «Фейсбуку», які за метафорою комети побачили розгортання російських військ на кордоні з Україною та світові енергетичні диверсії Путіна, а за неадекватністю дій американської влади вгледіли Володимира Зеленського, який оточив себе інфантильними неадекватами і вірить у їх плани порятунку України. Але, як це часто буває, за критикою та іронією неадекватності у кращому випадку стоїть контраверсійне і сумнівне у гіршому не стоїть нічого.

Обґрунтування агресивної поведінки Путіна щодо України переляком наближення НАТО до кордонів Росії є такою ж неадекватністю, як і пропозиція не дивитися вгору у пошуках очима комети. І зовсім не тому, що від східної частини Естонії до Санкт-Петербургу куди ближче, ніж від Ніжину до Москви, а тому, що не Путін боїться НАТО, а НАТО і Західна Європа бояться і навіть поважають Путіна. І питання не у тому, що Зеленський ніяк не може почути про відсутність намірів Заходу захищати Україну у разі ракетних обстрілів її військових частин, чи тим більше у разі прямого вторгнення, а у тому, що НАТО, де-факто, не буде захищати члена альянсу Естонію. І якщо вже якось екстраполювати сюжет нашумілого фільму на українські реалії, то мова іде не про заклики Зеленського не дивитися в бік переміщення російських військ по периметру нашого кордону (тут якраз офіс президента нічим не відрізняється від істеричної поведінки адміністрації попереднього президента), а мова іде про свідоме небажання самого Володимира Олександровича дивитися на апатію НАТО та холодність колективного Заходу по відношенню до України. Тобто це не «Зе» закликає нас не дивитися вгору, це він сам ігнорує реальність. А ті, котрі його критикують спрямовують наш погляд не туди, куди треба було б дивитися. Путіна дратує і лякає не НАТО, Путіна дратує і лякає Україна.

Росія стурбована не небезпекою, у ХХІ столітті у військовому плані їй ніхто не загрожує, принаймні з заходу. Росія стурбована власними метафізичними потребами та претензіями до метафізичних потреб українців. Кремль і російський народ дратують українці як носії Волі – категорії якої немає у росіян. В українців Воля, як влучно висловився Олександр Новохацький в рамках дискусії «Кому належить Україна», проявляється триєдністю: воля як простір, воля як дух і воля як свобода. Це метафізичний паспорт українця його внутрішніх неутилітарних потреб.

В Україні йде важка, з помилками, з непотрібними поворотами, манівцями та гетманцевими, але робота над побудовою держави яка б забезпечувала життєвий простір (простір), задовольняла б потребу в вивільнені енергії (дух) та можливість жити власне, а не чуже життя (свобода).

Відмінність українців від інших націй полягає у тому, що загальним благом для них є не створена представником бога на землі соціальна утопія, а природні поклади індивідуального сконцентровані у Волі. Неспроможність еліт сакралізувати особливі метафізичні потреби у природному і нездатність перевести природні поклади в етичне та естетичне примушувало з одного боку національну еліту відмовлятися від претензій на сакральність, а з іншого – віддавати себе в упорядкування чужим намісникам бога на землі та обслуговувати чужі проекти, останнім з яких був СРСР.

Роздратування росіян і їх невдоволеність українцями виходять з їх російської метафізики. У росіян відсутня воля як внутрішня потреба. Відсутність волі це автоматична відсутність любові (в античні часи воля і любов були єдиним цілим). Ви запитаєте, що їх живить і звідки вони черпають енергію? Росіян живить лють, гнів, злоба, заздрість. Ці джерела енергії є похідними страху, який замінив волю та любов. Там, де нема волі та любові є страх. Росіяни завжди генерують страх. Саме тому у них соціальний порядок це синонім страху, а не синонім красивого та естетичного. Саме тому росіяни ніколи і нічого не створили у світі красивого. Навіть те красиве, що кралося адаптовувалося спотворенням і збоченням до власних естетичних потреб. І саме тому етика у росіян тотожна страху і некрасива.

Перетворювати світ для росіянина це ламати природу людини, викорінювати волю, випалювати любов і множити страх. До українців у росіян особливе ставлення як до народу, який віддав себе у такі перетворення добровільно (стараннями того ж Феофана Прокоповича та інших), але з часом зазіхнувшого на статус нації шляхом проявлення волі і її сакралізації.

Замість висновків. Нездатність природні поклади перетворити у етичне та естетичне не дає можливість створити власний соціальний порядок. А нездатність сакралізувати волю, в свою чергу, не дає можливість створити органічну для українців державу та нову цивілізацію. Ми не лише створюємо державу, але й створюємо цивілізацію. Очевидно нам потрібно розглянути модель організації суспільного життя, коли вертикальною ідею держави-цивілізації буде воля як природне, а горизонтальним клеєм нового соціуму буде створене. Створене етичне та естетичне. Це означає, що даний тип держави не матиме соціальної утопії. Це означає, що держава не може бути інструментом насильства і тим більше левіафаном та джерелом страху. Соціальний порядок у такій державі підтримуватиметься зразком і прикладом. На практиці це означає, що відповідь на військову агресію ми можемо дати лише власним прикладом готовності та зразком жертовності продемонстрованими представниками політичного істеблішменту. Не залякуванням російськими військами, які соваються вздовж кордону, не примусовою мобілізацією, й тим більше не адміністративним розширенням жіночої популяції зобов’язаної стати на військовий облік. Іншими словами ми можемо захистися лише тоді, коли у військомати стоять черги добровольців. До речі, саме тому у нас не працює залякування смертями від коронавірусу.

Тому подивитися вгору для українців – це побачити конфлікт метафізичних потреб двох різних націй. НАТО тут взагалі ні до чого навіть, якщо Україна відмовиться від вступу до альянсу – претензії Росії до нас нікуди не подінуться. Так триватиме доти, доки ми не самоорганізуємося у державу відповідно до наших метафізичних потреб.