Про погану опрацьованість і численні огріхи правопису 2019 р., влучно прозваного кривописом, здається, не говорив тільки ледачий. Напартачили його розробники — по самісіньку зав’язку! Судомила тих діячів лиха година: у них числівники — «третина», «чверть» і «половина». Однією з рідкісних нісенітниць стала й згадка про «невідмінюваний числівник пів» та витворення на цій хибній основі плутаного правила про написання того «пів» разом або окремо.
«Фахівці-філологи» — вівці в отарі — кривопис
Спершу, напевно, варто нагадати, із чого все почалося. З урядової постанови «Про затвердження нового складу Української національної комісії з питань правопису» від 17.06.2015 № 416.
14 серпня 2018 р. той «новий склад» виніс на суд громадськості «проект нової редакції правопису». І сказати, що народ сприйняв те творіння відірваних від життя книжників не дуже прихильно — усе одно, що нічого не сказати. Це сповна стосувалось і освічених верств.
Здійнялася хвиля обурення, спалахнули тривалі суперечки. Суспільством пролягла ще одна різка грань розколу — на тих, хто «за», і тих, хто «проти».
Тут-таки невідь-звідки з’явилася ціла рать таких собі підголосків (здебільшого пташат із гнізда Пономаревого), котрі зчинили неймовірний галас. Стрижнева думка їхніх розумувань зводилася до простого: успіх будь-якої справи можливий лише в разі, якщо її довірити знавцям свого діла.
Само собою, мовні правила не виняток, тому їх теж треба віддати на відкуп дійшлим людям — «фахівцям-філологам». А всім іншим слід заткнутись і не пхати у святая святих свого носа.
Ось так. Уже 30 років минуло відтоді, як СРСР наказав довго жити, але звичка скрізь і в усьому покладатися на мудре керівництво (партію та уряд), яке поведе правильним шляхом до світлої мети, нікуди не зникла. Невже так затишно почуватися вівцею в отарі, яку баран веде на бійню?
Тих самих «дійшлих», «посвячених» визначали дуже просто — за наявністю відповідного диплома. Яка дешева спроба ошуканства! У наші дні диплом — аж ніяк не свідчення знань, а тим більше глибоких.
І кому ж тоді всі ті, кому доля української мови справді не байдужа, мали сліпо довіритись? Як виявилося, тим, чий доробок містив силу-силенну помилок.
Проте до зауважень члени правописної комісії дослухатися не побажали. Водночас вони не просто всіляко уникали прилюдних спорів зі своїми противниками, а взагалі здебільшого відмовчувалися.
При цьому ті особи з упертістю, гідною кращого застосування, продовжували гнути свою лінію. Точніше, навіть не свою, а накреслену кимось стороннім: срібняки теж треба відпрацьовувати.
Так і з’явився на світ Божий кривопис — безладна збиранина та поєднання несумісних речей. Джерелами слугували окремі положення зводу мовних законів 1928 р. та чи то оскомистого, чи то глевкого «проекту найновішої редакції українського правопису» 1999 р.
Фіцо звинуватив Зеленського у спробі підкупу, - Politico
Нова пенсійна формула: як зміняться виплати для 10 мільйонів українців
Пенсіонери отримають доплати: кому автоматично нарахують надбавки
"Київстар" змінює тарифи для пенсіонерів: що потрібно знати в грудні
Про ретельне опрацювання правил годі й говорити. Як наслідок, те породження затуманеного розуму не має під собою наукових підвалин.
Божок завів на манівці — і репані в калюжу сіли
Усім добре відомо, хто був головним заспівувачем того дійства — професор Олександр Пономарів. Він добряче наслідив і в 1999-му, і у 2019-му та й загалом у питанні правопису постав у вельми непривабливій подобі.
Два десятиліття цей чоловік каламутив воду, мало не божився, що хай там як, а він надалі послуговуватиметься лише настановами 1999 р. Та, тільки-но випадала нагода підзаробити, неперевершений умілець заварити халепу на рівному місці раптом забував про засади, які перед тим так галасливо підтримував.
Не хто інший, як він, виступав із грубими й зухвалими нападками на справжніх учених на чолі з академіком Віталієм Русанівським, котрі дорожили своїми іменами, тому рішуче відкидали маячню. Закономірно, що саме тоді, коли розсудливих мужів не стало, маячня стала правилами.
У часи незалежності з О. Пономарева зовсім незаслужено ліпили такого собі божка мовознавства. Проте в багатьох питаннях він виявив себе явним плутаником.
Як покажемо далі, у різні часи професор підтримував несумісні, взаємовиключні положення щодо одиниць «пів», «половина», «третина» та «чверть». Крутій довго ходив околясом і зрештою завів на манівці.
Якщо відчути справжню міру речей, то, по суті, він підставив усіх розробників правопису 2019 р. І тих, які підпали під його вплив, і тих, які вже не мали сил з ним боротися, тому відступили.
Утім, у кожного повинна бути своя голова на плечах. Інакше, попри наукові ступені та вчені звання, то все репані їх (тобто ступенів і звань) володарі.
Отже, напрошується очевидний висновок: освітній рівень батьків кривопису таки низький. У противному разі вони не дали б маху й не сіли б у калюжу.
І чого тоді варті словеса пустомель про «фахівців-філологів» на противагу «особам, не причетним не тільки до мовознавства, а й до філології загалом»? Поважні володарі ступенів і звань, безперечно, до неї причетні, але не більше того, адже привселюдно зганьбилися.
Прикладом соромного проколу може слугувати § 107 мовних настанов 2019 р. Це ж рідкісне невігластво й безглуздя — записати в дробові числівники (котрі лише «відмінюємо як іменники») слова «третина», «чверть» і «половина».
Так само однією із засадничих заблуд начебто великих знавців української мови є зарахування до числівників і «пів» (§ 36, п. 1, пп. 7, примітка). Наведу відповідне положення дослівно:
«Невідмінюваний числівник пів зі значенням ‘половина’ з наступним іменником — загальною або власною назвою у формі родового відмінка однини пишемо окремо: пів аркуша, пів відра, пів години, пів літра, пів міста, пів огірка, пів острова, пів яблука, пів ями, пів ящика; пів Європи, пів Києва, пів України.
Якщо пів із наступним іменником у формі називного відмінка становить єдине поняття і не виражає значення половини, то їх пишемо разом: піваркуш, південь, півзахист, півколо, півкуля, півлітра (розм. ‘пляшка з горілкою або іншою випивкою ємністю 0,5 літра’), півмісяць, півоберт, півовал, півострів».
Дати неповноцінному «пів» жити повноцінним життям? Запевняю: шельменки від науки про мову самі до того не домізкувалися б.
Далося взнаки радянське минуле («Партія сказала: "Треба!" — комсомол озвався: "Єсть!"»). Цю порочну школу люб’язного прислужництва висміяв ще Григорій Квітка-Основ’яненко: «Чого зволите, господа?»; «Раді стараться, ваше високоблагородіє!».
«Окреме написання слова пів з іменниками, якщо воно означає "половина"», намагалися запровадити ще в 1999 р. Ідеться про вищезгадану «найновішу редакцію», яка тоді з тріском провалилася.
Член-кореспондент НАН України Василь Німчук, під керівництвом якого ту сукупність недоладних настанов було розроблено, виправдовував нововведення тим, що такі одиниці, як «півгодини», є буцімто «фіктивними». Проте ні про який «числівник» тоді не мовилося.
Наперсточник від мовознавства: числівник чи іменник?
Не заїкався в той час про належність «пів» до цієї частини мови й наполегливий проштовхувач знехтуваного «проекту» О. Пономарів. У 2003 р. він тільки розповідав про страшенні переваги: «Установлюємо єдине правило написання пів замість уживаних досі трьох: півгодини, пів-Києва, пів’яблука» («Український правопис — повернення до національних засад»).
Проте приробіток — то святе. І в його підручниках «Сучасна українська мова» (2001, 2005) уже говориться про те, що «пів- з власною назвою пишеться через дефіс (пів-Європи)», а в інших випадках — разом.
У тих же книжках читаємо: «Значення дробового числівника одна друга може передаватися іменником половина... Такі самі синтаксичні особливості мають іменники третина (одна третя) та чверть (одна четверта)». Тобто не дробові числівники, а іменники, які можуть передавати їх (числівників) значення.
Утім, витівник не був би самим собою, якби знову чогось не втнув. Кострубато, не зумівши уникнути повтору, він написав: «Числівник (! — В. Р.) пів у сполученні з іменником виступає як головна частина складного слова, в якому іменник має форму родового відмінка однини».
Таким чином, доктор наук не вирізнявся усталеними поглядами на речі, постійно пристосовувався. Наперсточник від мовознавства, та й годі!
Можна легко простежити його шлях у «науці». Зокрема, він:
— у 1990 р. (як долучений до укладачів загальноприйнятих правил) підписався під тим, що «половина», «третина» та «чверть» — то дробові числівники;
— у 1999-му був причетним до так званої «найновішої редакції», в якій одиницю «половина» спочатку нарекли іменником (§ 29), а в § 80 всю вищезазначену трійку охрестили вже дробовими числівниками;
— у 2001 та 2005 рр. називав їх іменниками, а у 2019-му — знову числівниками.
З «пів» усе ще більш заплутано. За О. Пономаревим, це:
— перша частина складних іменників (1990 р.);
— слово, що пишеться з іменниками окремо, якщо означає «половина» (1999 р.);
— числівник, що в сполученні з іменником виступає як головна частина складного слова (2001 р.);
— слово, що пишемо з іменником окремо, якщо він виступає у формі родового відмінка однини (2003 р.);
— числівник, що в сполученні з іменником виступає як головна частина складного слова (2005 р.);
— невідмінюваний числівник зі значенням «половина», який з наступним іменником у формі родового відмінка однини пишемо окремо (2019 р.).
Очей позичили в Сірка, правило — у ляхів
Звідки ж ноги ростуть у тверджень, що то все числівники? Де витоки?
Відповідь і цього разу слід шукати в передмові до недолугого виплоду 2019 р.: «Сучасна редакція Українського правопису повертає до життя деякі особливості правопису 1928 р...»
Саме уложення того року (§ 48 «Дробові числівники») уперше містило припис: «Половина (1/2), третина (1/3), четвертина (або чвертка) відмінюються як звичайні іменники». Потім несосвітенність про дробові числівники «успішно» кочувала всіма подальшими правописами.
Помилку не виправили навіть у 1990 та 1993 рр. Тому марно було сподіватися, що це зробить збірна вельмишановних неуків у 2019-му.
Роз’яснення 1928 р. щодо іншої досліджуваної нами одиниці були куди складніші: «З іменниками пів пишеться разом, коли ввіходить у суцільне слово: південь, півпарубок, піваркуш, півкварта, півполукіпок, піврік і т. ін. (тобто коли можливі форми півднем, півпарубкові і т. ін.); в інших випадках пишеться окремо: пів Харкова, пів доповіді». Проте саме тут бачимо початки відрубності «пів».
А числівником його названо в Правописному словнику Григорія Голоскевича (1929). Це саме та книга, що відбивала вимоги 1928 р. щодо передавання мови на письмі.
Крім того, у словнику зазначалося: «Усі слова з пів пишемо разом, коли пів з наступним словом становить одно поняття, творить одно слово: півгодини, півроку, півтретя тощо, але пів Києва, тобто половина Києва; пів доповіді [я прослухав пів (половину) доповіді], пів крамниці [наймають пів (половину) крамниці]».
Таким чином, члени правописної комісії у 2019 р. (той самий сумнозвісний «новий склад») не надто мудрували й заморочувалися. Позичили очей в Сірка — і відновили бите міллю правило, яке не витримало випробування часом.
От тільки настанови 1928 р. недарма звинувачували в ганебному та незграбному мавпуванні польщизни. Не виняток — і написання «пів» окремо.
Для початку див. Польсько-український словник Лукії Гумецької (1958—1960): «pół, nieodm. (czego) пів (невідм.), половина».
Далі зіставляємо: піваркуша — pół arkusza {пув аркуша}; піввідра — pół wiadra {пув вядра}; півгодини — pół godziny {пув ґодзіни}. Залишилося пригадати, що містить примітка до пп. 7 п. 1 § 36 кривопису: «пів аркуша, пів відра, пів години...»
Понад те, навіть віднесення «пів» до розряду невідмінюваних дробових числівників — суто ляський підхід. Поляки про це пишуть так: «Znaczenia pół: liczebnik ułamkowy. Jedna z dwóch równych części całości».
Переклад на українську: «Значення пів: дробовий числівник. Одна з двох рівних частин цілого».
Тепер наступна заувага: є непоодинокі випадки, коли і в лядському «єнзику» pół подається разом. Порівняйте: піваркуш — półarkusz {пуваркуш}; півколо — półkołe {пувколе}; півкуля — półkula {пувкуля}... А це все приклади з того-таки кривопису.
Заплутана недоучками справа потребує роз’яснення
Невже це ті обставини, коли можна говорити, що «пів із наступним іменником у формі називного відмінка... не виражає значення половини»? Дуже сумнівно!
Словник української мови в 11 томах (1970—1980) дає таке тлумачення: «Піваркуш — шматок паперу, що має розмір половини аркуша»; «Пів-аркуша (написання згідно з вимогами 1960 р., яким підлягає СУМ-11. — В. Р.) — половина аркуша».
Як бачимо, ніякої засадничої різниці між значеннями іменників «піваркуш» і «піваркуша» немає. І перше, і друге зводяться до «половини аркуша».
Так можна назвати притомними людей, котрі наголосили, що «пів» у слові «піваркуш» нібито «не виражає значення половини»? Радше то все репані недоучки.
Після всього зазначеного хочеться поставити прості запитання: а кому потрібні позбавлені розумного змісту зміни заради змін? яка ставилася мета?
Хотіли відродити мертвонароджене дітище 1928 р.? Однак це спроба, невдатна за визначенням.
Прагнули віддалитися від правила московського язика? Так натомість досягли повного збігу з польською «реґулою».
Якщо в західних сусідів pół — дробовий числівник, то це їхня заплутана справа. Утім, хай вони зі своїм «єнзиком» розбираються самі.
А в нас нині інший клопіт — треба конче дати собі раду з усім тим, що наколобродили жалюгідні у своєму мавпуванні творителі кривопису. Ті викрутаси хибній у своїй основі, позаяк для української мови «пів» — ніякий не числівник.
Можливо, не все так просто й очевидно, адже «півтора» й «півтораста» — таки дробові числівники. Але «пів» до зазначеної частини мови все-таки віднести не можна.
Так само не належать до числівників слова «половина», «третина» та «чверть». Із цього приводу є роз’яснення, напрацювання відомих українських мовознавців.
Про все зазначене йтиметься в наступному моєму дописі.