«Північний потік – 2”, як геополітична поразка Заходу

Провідні американські аналітики впевнені в тому, що сучасна Росія лише претендує на регіональне лідерство, намагаючись повернути контроль над колись втраченою зоною впливу. З їхньої точки зору, Росія не має ані потенціалу, ані ресурсів для того щоб нанести геополітичну поразку США. Прикметно, що представники політичного істеблішменту в США та ЄС так і не усвідомили, що на відміну від Китаю, якого повністю влаштовує нинішня міжнародна система, Росія прагне взяти реванш у Заходу за поразку Радянського Союзу в “холодній війні”.

Кремль вміє грати в довгі шахові партії, направлені на дестабілізацію США та ЄС, в той час як західні політики дотепер не бажають визнавати, що Росія в Україні веде гібридну війну саме проти Заходу, метою якої є знищення міжнародного ліберального порядку.

Деякі відомі російські експерти вважають, що стратегія про домінування Росії в Європі була створена на початку 1980- х років. Заступник голови Ради міністрів та голова Держплану СРСР Микола Байбаков разом з міністром газової промисловості Віктором Черномирдіним були присутні на секретній нараді в Новому Уренгої у 1982 році. Під час цієї наради Микола Байбаков заявив, що ЦК КПРС ставить завдання збільшити видобуток газу і нафти для нових газогонів, за рахунок яких Радянський Союз зможе постачати до Західної Європи до 70% необхідного їй газу, наслідком чого стане повна залежність західноєвропейських країн від радянських енергоносіїв.

Микола Байбаков під час цієї секретної наради, зі слів людей які там були присутні, сказав: “ЦК КПРС та Леонід Брежнєв поставили завдання про будівництво газогонів, які повинні стати інструментом для економічного і політичного впливу на Європу. Головна ж мета цього плану полягає в тому, що збільшення енергетичної залежності Західної Європи від СРСР дозволить звести вплив США на європейські країни до мінімуму”.

Фактично, Кремль зараз завершує реалізацію цього плану за сприяння наших недалекоглядних західних партнерів. Запуск “Північного потоку – 2” дозволить Росії посилити розкол між “старою” та “новою Європою”, до того ж Кремль посилить свій вплив на німецький політичний істеблішмент і німецьке суспільство, посилюючи в ньому антиамериканізм. Кремлю важливо десакралізувати західні цінності руками політиків зі США та ЄС показавши, що всі ці демократичні цінності завершуються на питаннях які стосуються грошей.

У 2003 році в Російській Федерації було ухвалено Енергетичну стратегію Росії на період до 2020 року, в цій стратегії був взятий курс на створення “енергетичної держави”, яка повинна використовувати енергоресурси, як інструмент для посилення свого геополітичного впливу. В цьому документі також була задекларована необхідність по встановленню контролю над нафтогазовими трубопроводами сусідніх країн. Зараз під контролем “Газпрому” повним або частковим перебувають гозогінні системи Латвії, Естонії, Фінляндії, Молдови, Словаччини, Сербії, Болгарії та Білорусі. Для “Газпрому” було дуже важливо посилити своє домінантне становище на газовому ринку Європи, захоплюючи контроль над трубопроводами та підземними сховищами газу, за рахунок яких Кремль може в будь який момент створити штучний дефіцит газу в Європі.

Неодноразово відомі російські експерти з енергетичних питань казали, що будівництво “Блакитного потоку” по дну Чорного моря до Туреччини було направлено перш за все на недопущення постачання іранського газу до Європи. Побоювання Кремля пов’язано з тим, що в Ірані великі запаси газу, собівартість видобутку якого менше ніж російського, до того ж постачання іранського газу до Європи зруйнувало би монополію “Газпрому” на європейському газовому ринку. В Росії навіть деякі провладні журналісти вважають, що війна в Сирії потрібна була Кремлю для недопущення будівництва газогону з Близького Сходу до Європи.

Не можна не згадати про запаси газу у країнах Близького Сходу, постачання якого до Європи дозволило би покінчити з російським газовим диктатом та зменшити ціни на газ. На першому місці серед країн Близького Сходу по запасах газу знаходиться Іран – 27,8 трильйонів кубометрів, на другому місці Катар – 25,6, на третьому місці Саудівська Аравія – 7,17, далі йдуть Об’єднані Арабські Емірати – 6,09 та Ірак 3,18 трильйонів кубометрів. Але із – за нестабільності Близького Сходу газогони до Європи так і не були побудовані.

Надії ж представників адміністрації Байдена, що за рахунок скасування санкцій проти компанії – оператора російського газопроводу “Північний потік – 2” Nord Stream 2 AG, дозволить перетворити Німеччину на союзника по стримуванню Піднебесної, є абсолютно безпідставними, бо по даних останніх соціологічних опитувань більшість німців висловилися за те, щоб їхня країна займала нейтралітет під час геополітичного конфлікту між США та Китаєм. Також в геополітичному протистоянні з Китаєм не зацікавлений великий німецький бізнес, який є основним спонсором багатьох політичних партій в Німеччині.

Кремль за активного потурання наших західних партнерів знищує транзитний статус нашої держави, намагаючись економічно виснажити Україну, бо відсутність транзиту газу або його значне скорочення автоматично призведе до гігантських втрат для українського бюджету та різкого збільшення ціни газу.

Українцям варто зрозуміти, що збільшення ціни на газ призведе до збільшення цін буквально на все – наслідком чого стане великий удар по соціальній сфері. Тому Володимиру Путіну лише залишається чекати на соціальний вибух в Україні, який буде використаний Кремлем для виправдання агресії Росії проти України.

Без економічної модернізації та приведення до влади українським суспільством нової суб’єктної еліти, яка буде здатна самостійно діяти не озираючись на Вашингтон та Москву, Україна не зможе перемогти Росію. Надії ж українців пов’язані зі вступом України до НАТО та ЄС, де на нас ніхто не чекає, чимось нагадують цитату з книги “Собаче серце”: “Истину вам говорю, 4 мая 1925 года земля налетит на небесную ось!”

Поразка України буде одночасно і поразкою Заходу. По – перше, в разі повномасштабної агресії Росії наша країна стане джерелом гуманітарної кризи для всієї Європи, бо мільйони біженців опиняться на території європейських країн. По – друге, якщо Росія поглине Україну, то збройні сили РФ опиняться поблизу кордонів з Польщею, Угорщиною, Румунією, Словаччиною, наслідком чого стане дестабілізація всієї Центральної Європи. По – третє, поразка України призведе до великого репутаційного удару по США, чим неодмінно забажає скористатися Китай, який прагне поглинути Тайвань.

Тож нашим західним партнерам потрібно зрозуміти поки ще не пізно, що створення нового “плану Маршалла” для України відповідає їхнім національним інтересам, бо як блискуче написала Ліна Костенко: “Куди ж ви дивитесь народи?! Сьогодні ми, а завтра ви”.

English version of the article here