Утворившись після ганебної поразки у Першій світовій війні, Веймарська республіка була спробою встановити ліберальний порядок. І, зважаючи на жорсткий характер німців, досить вдалою. Та якщо розібратися, тут було багато «але».
По-перше не існувало компромісу, який міг би хоч візуально зблизити політичні сили. По-друге партії були не в змозі контролювати роботу уряду, бо захищали суто свої інтереси. По-третє, жодна з них не користувалась популярністю серед пересічних людей. І, в кінці кінців, майже весь апарат державних службовців складався з людей старого уряду. Завдяки працелюбності і впертості, німцям вдалося вилізти з післявоєнної лихоманки, та увійти в епоху «золотих двадцятих». Але казка була недовгою — прийшла світова економічна криза.
Під час розрухи і голоду гірстка фанатиків, які ніяк не могли вилізти з підпілля Баварії, почала набирати дуже швидку популярність. В них була чітка програма, ідея, ворог, вони ставили інтереси постраждалих та багато разів битих німців понад усе. Їх лідер – харизматична, істерична людина з феноменальною здібністю переконувати – спромігся легально, шляхом виборів, збити з ніг тих, хто ще кілька років тому був здатен придушити його як паршиву собаку.
Що ж маємо ми? Після важкої боротьби з пост-радянським спадком, та довгих років заангажованого режиму, ми зробили спробу встановити прозорий ліберально-демократичний порядок. І, зважаючи на лінивий характер українців, досить вдалий. Але тільки на перший погляд.
У наших політиків немає ні компромісу, ні конкретних дій, ні популярності серед мас. Якщо раніше різні сили мали хоча б підтримку окремих фінансових кіл, то зараз усі олігархи потрошку фінансують кожного з державних лідерів. Політика перетворилась на шоу-бізнес, у якому твій рейтинг є гарантом гарного фінансування. Гасла діячів – порожні і ні про що не говорять. «Я працюю», «Я врятую», «Я шаную». Як? Яким чином? Що саме?
Щоб якось забити ефір, починаються пустопорожні спроби викликати страх та ненависть. Бійтеся клятих москалів або злих НАТОвців! Ненавидьте нацистських прихвоснів або більшовистських катів (які всеодно вже давно повмирали і більшості людей на них начхати). А чи здатні ці розмови розворушити пересічного мешканця, скажімо, міста Житомир? Який продає будівельні суміші і думає якби віддати кредит. Та звісно ні!
А тепер представте собі просту людину з вулиці, яка під час тотальної кризи загляне вам у вічі і розповість: що конкретно потрібно робити, що є справжній ворог і як з ним боротися. Візьме і вигадає таку ідею, з якою однаково прокидатимуться вранці луганський Пєтя і тернопільський Остап? Поставить понад усе благополуччя житомирського будівельника і маріупольського рибака. В такій ситуації політики-клоуни та олігархічні кола будуть лише статистами, адже гроші не вирішують коли в мас виникає справжнє переконання.
Автор: Товарищ Unexpositive
