Чому звільнили Степанова та чому потрібно підтримати кандидатуру Ляшка на посаду міністра охорони здоров’я

Двісті дев’яносто два голоси за відставку Максима Степанова з посади міністра охорони здоров’я – це розплата за бездіяльність та не виразність. Степанов нагадував Леоніда Ілліча Брежнева. Тільки на Брежнева працював апарат і вся система, що дозволяло йому лише методично совати вставною щелепою читаючи промови з папірців. А ось на Максима Володимировича не працював навіть загін з десяти чоловік. Тому що у кар’єристів ніколи не буває команди.

Тому міністру довелося обрати самий перспективний для імітації діяльності напрямок роботи боротьбу з коронавірусом та зосередитися на виконанні прохань популярних в народі лідерів громадської думки в охороні здоров’я. Але ні щоденні брифінги про кількість тестів та кількість вакцинованих ні підтримка з боку частини медичної еліти йому не допомогли. В очах пересічних та політиків діяльність чиновника була непомітною, непереконливою та малозрозумілою.

Міністр Степанов потрапив до МОЗ в дуже перспективні для кар’єрного зростання часи і для того, аби втриматись на посаді йому не потрібні були акції на підтримку його персони. Зручними ці часи є тому, що повністю візуалізували нікчемність реформи охорони здоров’я, яку почав Микола Поліщук, а фіналізувала Уляна Супрун. До речі, публічна підтримка реформ Супрун з боку Поліщука та Князевича була не випадковою.

Для збереження себе в кріслі міністра Сепанову потрібно було зробити дуже просту річ – сказати, що всі реформаторські інновації напрацьовані від часів Миколи Поліщука не є інноваціями. Тим більше вони не є прогресивними інноваціями, тобто такими котрі забезпечать пацієнта якісною та безоплатною медичною допомогою при елементарних ургентних ситуаціях та призведуть фінансового благополуччя медиків. І потім почати методично перераховувати всі так звані інновації і розтлумачуючи що це таке і чому це лайно.

Починати треба було з «проривного» рішення оплати за надану послугу на первинному рівні. Гроші для сімейних лікарів з’явилися не тому, що пацієнти прийшли і підписали декларацію, а тому що ці гроші відібрали у вузьких спеціалістів, передавши разом з грошима функції, які сімейні лікарі не можуть і не хочуть виконувати. Це ведення фтизіатричних, психіатричних хворих, ведення фізіологічної вагітності тощо. Гроші сімейні лікарі взяли, але роботу не виконують. А замість роботи пишуть папери та дублюють їх в електронному варіанті. На це йде майже весь робочий час. Це вся інновація. А для того, щоб це якось прикрити подушне фінансування замінили на капітаційну ставку. Caput з латинської голова. Тобто з подушного фінансування перейшли на поголовне фінансування. Тому у на вторинному та третинному рівнях зарплати не підвищують – нема чим.

Підписання декларацій це банальний переоблік громадян, котрі збираються користуватися державною медицину з подальшим відсіченням від фінансуванням тих, хто обслуговується в приватному сегменті. Дуже нагадує пенсійну «реформу», яка поки ще планується: скасувати пенсії з пропозицією нужденним підтвердити необхідність в державній підтримці мінімальними коштами.

Далі. Ніякого вибору лікаря не було для більшості пересічних, а сам факт підписання декларацій не є волевиявленням і тим більше не є свідченням підтримки реформи, як нам про це розповідали з усіх прасок. Підписання декларацій з сімейним лікарем є обов’язковим. Якщо громадянин не уклав угоду добровільно, то його примусять це зробити в стаціонарі у стані клінічної смерті. Тому що НСЗУ не оплачує лікування пацієнта лікарні, який не має декларації з сімейним лікарем. Родичі, які починають шукати вільного сімейного лікаря, раді тому що їм дали.

Окремої уваги заслуговує інновація пов’язана з турботою про якість наданої допомоги. Для того аби закрити акушерські відділення в районних лікарнях встановили норму не менше 600 пологів на рік, бо тільки така кількість пологів є достатньою для підтримки належної професійної форми. Тому вагітних на пологи потрібно возити за сотню км в лікарні інтенсивного лікування, яких за планами мало стати менше у 3-4 рази в у порівнянні з районними. Цікаво, що на відміну від вагітностей пологи не отримали статусу фізіологічних і їх чомусь не передали травматологам чи кардіологам (недопрацювали). Але ще цікавіше, що турбота про пацієнтів почала з’являтися зі створенням національної служби здоров’я України (НСЗУ).

НСЗУ – це структура, яка самовільно визначає пріоритетні напрямки та визначає об’єми послуг, які вона закуповує на підставі готовності закладів до надання різних видів допомог. І якщо НСЗУ хоче вгробити, наприклад, інсультне відділення обласної лікарні, то вона приймає рішення про скорочення замовлення лікування інсультів з 150 до 30. Ви запитаєте – а куди подінуться 120? – а їх відправлять по інших лікарнях інтенсивного лікування по області. Всім буде по 30. І тут уже чомусь нікого не цікавить підтримання належної професійної форми і розпорошення випадків. Мабуть, тому, що на відміну від пологів інсульти можуть бути фізіологічними. І з такими «фізіологічними» інсультами справляться терапевти на районах. І оплатити їх можна бути відповідно меншими грошима.

Ці приклади чітко показують, що ніякого принципу гроші ходять за пацієнтом та права вибору пацієнтом лікувального закладу не існує. Хворого з села можуть привезти до обласної лікарні навіть власним транспортом, але якщо НСЗУ для нього замовило послугу в іншому місці, то туди він і повернеться, якщо виживе. Ситуація з НСЗУ уже давно досягнула абсурду – коли одні лікарні втрачають можливість традиційної профільної діяльності з-за відсутності пандусу, а інші лікарні отримують від НСЗУ дозвіл на надання допомоги, якою вони ніколи не займалися. Є випадки коли психіатричні лікарні підписують пакети на інфекційну допомогу і навіть на онкогематологію.

Так само не існує принципу – хто краще працює, той більше заробляє. В акушерських стаціонарах встановлена однакова оплата для фізіологічних пологів та для пологів з оперативним розродженням. Це зроблено для того, аби не створювати хибних стимулів – щоб не різати роділлям животи. Тому лікар вищої кваліфікації, який вміє оперувати отримує ту саму зарплату на рівні з лікарем, котрий не вміє і не хоче оперувати. Безперечно, це вірно. Але для чого медикам роками розповідали байки про стимулювання кращих та ганьбили зрівнялівку, плутаючи її з солідарним принципом оплати праці та робили вигляд, що не розуміють звідки беруться безініціативні та непрофесійні лікарі?

Про що свідчать перелічені приклади. Передусім, що ринку не може бути в сфері, яка виконує соціальну функцію та забезпечує гуманістичну місію. Вони також свідчать про те, що вибір – це опція ринку. В солідарній системі вибір суттєво обмежений. Ще більше він обмежений, коли лікарня не є суб’єктом ринку, а повністю залежна від бюджетних грошей. Конкуренція – це також опція ринку, як і диференційована оплати праці.

Перелік псевдоінновацій можна продовжувати. Можна просто брати будь-яку «інновацію» і демонструвати її як нісенітницю. Для цього не потрібно докладати інтелектуальних зусиль. Це може зробити будь-яка практикуюча медсестра, котра відчула на собі всі нововведення.

Тому виникає питання: чи мав знати про таке міністр? Звичайно, мав. І говорити він мав саме про це, а не розповідати з серйозним виглядом про кількість ПЛР-протестованих, яких давно уже не треба було тестувати. Лише з приводу діяльності НСЗУ міністр мав створити спеціальну слідчу комісію і давно оголосити НСЗУ терористичною організацією, яка тероризує медиків, пацієнтів, органи місцевого самоврядування. Але Степанов оголошував конкурси на голову НСЗУ. Цілком очікувано, що НСЗУ як структура сформована Супрун оголосила конкурс на нового міністра.

Наступним чим мав би зайнятися Сепанов, так це формуванням нового переліку інновацій. Головною у переліку мала б стати інновація про примус державного сегменту до самоврядування задля створення професійних асоціацій, які б виступили замовниками медичної допомоги для пацієнтів та нормальних зарплат для себе. Це повна інфантильність – чекати від НСЗУ, яка, де-факто, є структурним підрозділом Мінфіну та заощаджує для нього гроші, задоволення потреб пацієнтів та лікарів. Далі Степанову треба було втручатись у призначення головних лікарів, які мали б обиратися колективами лікарень з обов’язковою участю медсестер і санітарок. Всіх керівників лікарень потрібно звільнити без права балотування на посади на три терміни тривалістю по два роки, тобто шість років головні лікарі не мали б права займати керівні посади взагалі. Ось це інновація. Запевняю, медсестри і санітарки на інтуїції оберуть для країни кращих керівників лікарень з числа лікарів, ніж нам на конкурсах обирають комісії з фриків.

Тепер про претендента на посаду міністра Віктора Ляшка. Всі звинувачення у тому, що Ляшко з команди Супрун і пулу гранітоїдів, які гробили СЕС та систему охорони здоров’я – не є аргументами. Ляшко насправді це все робив, тобто гробив і розвалював. Але у нас у будь-якій сфері на керівні посади призначаються особи, котрі завдали найбільше шкоди державним інтересам та суспільству. Це норма нашого життя. Нагадаю, що Віктор Ляшко це не лише людина, котра вгробила СЕС, а потім її очолила, а державний діяч, який чесно сказав рік тому, що заборона гуляти парками не мала жодного відношення до протиепідемічних заходів. Заборона була введена для того, аби залякати людей. Тому є великі сподівання на те, що наступний міністр не лише доведе до логічного завершення реформу як член команди Супрун, а й через півроку коли все завалиться зі щиром поглядом скаже: «А реформа не мала на меті підвищення заробітних плат лікарям та зменшення фінансових витрат для пацієнтів. Мета реформи – надурити людей. Може це якось нам допоможе».

Вірю в мудрість українського народу. Детальніше про Степанова та Ляшка у відео.