Який ЄС, який НАТО мариться українцям, коли очільник держави поводиться як типовий генеральний секретар ЦК КПРС, а РНБОУ – як Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу?!
Конституція України чітко і недвозначно забороняє позбавлення українського громадянства: "Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство". Західна цивілізація, до якої ми так показово-галасливо рвемося останніми роками, ґрунтується на ідеї невідчужуваних прав, які кожна людина отримує від народження і яких особу не може позбавити будь-який посадовець чи державна інституція.
Майже 250 років тому Джефферсон у другому абзаці Декларації незалежності США написав: "Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідчужуваними (unalienable мовою оригіналу) правами...". Декларація прав людини та громадянина – інший засадничий документ сучасної західної цивілізації – підтверджує цю віру в права людини, "природні, невідчужувані і священні" (les droits naturels, inaliénables et sacrés de l’Homme).
Вітчизняна Конституція у ст. 22 наче повторює це фундаментальне положення західного символу віри: "Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані". Але, на жаль, ця урочиста декларація радше нагадує сталінську конституцію, а не засадничі акти США чи Французької Республіки.
Продовжуючи огидну практику Петра Порошенка щодо позбавлення громадян України українського громадянства, Володимир Зеленський тільки підтверджує сумну тезу: назви вулиць та міст ми декомунізували, а мізки наших керманичів – ні. Бо позбавлення громадянства – це практика пізнього СРСР, коли сталінська м'ясорубка налякала самих різників, а нормалізація взаємин із Заходом вимагала дотримання певних правил пристойності.
От лише деякі з тих, кого СРСР позбавив громадянства:
– Лев Троцький (діяч міжнародного комуністичного руху). Був позбавлений громадянства 1932 року.
– Валерій Тарсіс (письменник). Позбавлений громадянства 1966 року.
– Валерій Чалідзе (вчений, правозахисник). Позбавлений громадянства 1973 року.
– Олександр Солженіцин (письменник). Позбавлений громадянства 1974 року.
– Михайло Восленський (історик, соціолог). Позбавлений громадянства 1976 року.
– Подружжя Галина Вишневська (співачка) та Мстислав Ростропович (віолончеліст, диригент). Позбавлені громадянства 1978 року.
– Віктор Корчной (шахіст). Позбавлений громадянства 1978 року.
Зміни у встановленні інвалідності: чий статус перевірятимуть
NYT: Американська розвідка змінила оцінку перебігу війни в Україні
Обережно, шахраї: українців попередили про аферу з "тисячою Зеленського"
В Україні знизилися ціни на рибу: свіжа вартість коропа, оселедця та скумбрії
– Олександр Зинов'єв (письменник, філософ). Позбавлений громадянства 1978 року.
– Оскар Рабин (художник). Позбавлений громадянства 1978 року.
– Василь Аксьонов (письменник). Позбавлений громадянства 1980 року.
– Володимир Войнович (письменник). Позбавлений громадянства 1981 року.
– Подружжя Лев Копелєв (літературознавець, германіст) та Раїса Орлова (письменниця). Позбавлені громадянства 1981 року.
– Георгій Владимов (письменник). Позбавлений громадянства 1983 року.
– Юрій Любимов (актор, режисер). Позбавлений громадянства 1984 року. Відновлений у громадянстві 1989 року.
– Юрій Орлов (вчений, правозахисник). Позбавлений громадянства 1986 року.
– Ірина Ратушинська (поетеса). Позбавлена громадянства 1987 року.
Здавалося б зі смертю СРСР ця ганебна практика мала б відійти у минуле. Аж ні – Зеленський (як і його попередник на посаді) вирішив удати з себе українського генсека , а РНБОУ перетворити на ЦК КПРС (напевно зла карма будівлі на Банковій).
До речі, в РФ "відкликають громадянство" тільки за звинуваченнями у тероризмі. Хоча "відкликання громадянства" таке ж фарисейське намагання обійти пряму і однозначну конституційну заборону "позбавлення громадянства", як і примусова "втрата" громадянства України, прописана в ст. 19 Закону України "Про громадянство України".
Використання неконституційного інституту позбавлення громадянства як різновиду репресій проти ворогів чи то режиму чи то держави (в автократіях ці речі, на жаль, стають сіамськими близнюками) – сумне свідчення того, що попри радикально прозахідну риторику ми досі живемо у ментальних координатах "русского мира". Бо декомунізувати треба насамперед мізки, а вже потім – топоніми. А не навпаки...
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook
