Про корупцію серйозно

Я давно хотів написати текст про корупцію та боротьбу з нею. З цифрами та фактами. Які свідчать про небезпеку антикорупційної одержимості. І нагадуванням про те, що метою будь-якої держави має бути насамперед створення передумов для безпеки та добробуту власних громадян. І саме під цим кутом і в цій перспективі належить оцінювати ефективність та пріоритет будь-яких антикорупційних заходів. Нарешті дійшли руки.

Але насамперед зазначу, що етично і естетично корупція мені глибоко огидна. Я її вважаю однозначним соціальним злом, що спотворює принцип справедливості та підважує віру в право. Як людина, яка всього досягала у своєму житті важкою працею, ніколи не купувала ані дипломів, ані посад, ані привілеїв, я особисто однозначний лузер від корумпованості України. Якщо б доброчесність тут була правилом, певен, я б жив набагато заможніше та щасливіше. Але...

Чи заважає корупція економічному зростанню? Історія переконливо свідчить: як мінімум, далеко не завжди. Великобританія розцвіла і стала світовою імперією, коли міністерськими посадами відверто торгували. Коли парламент 1730 року звинуватив першого прем'єр-міністра Великобританії Роберта Волпола в корупції, він з готовністю визнав, що нажив на посаді великі статки та запитав: "Займаючи впродовж майже 20 років урядові посади, невже ж хтось очікував, що я не збільшу мої активи?" Після цього розслідування сер Волпол ще 11 років працював прем'єр-міністром Його Величності.

США стала світовою економічною потугою наприкінці 19 століття, коли "барони-розбійники" (вони ж індустріалісти) купували політиків та суддів гуртом і вроздріб. І тільки згодом, коли Америка стала одною з найбагатших держав світу, корупцію вдалося приборкати, але не перемогти остаточно. Історики США наводять навіть розцінки на голоси конгресменів з обох партій з групи Black Horse Cavalry: $1000 за голос за законопроекти, що стосувались залізниць, і до $5000 за особливо важливі законопроекти. Саме в цей час темпи економічного зростання в США були одними з найвищих у світі…

Індонезія за 30 років правління вкрай корумпованого Мохамеда Сухарто (який за різними оцінками привласнив від 15 до 35 млрд. доларів) ВВП на душу населення (в постійних цінах) виріс утричі. "Азійські тигри" другої половини 20 століття (напевно окрім Сінгапуру) ніколи не були серед найменш корумпованих країн.

Китай, Туреччина, та Індія, що за темпами економічного зростання значно перевершують ЄС – найменш корумпований регіон світу, далеко не лідери у боротьбі з корупцією. Радше типові середнячки. Казахстан та Азербайджан – поруч з Україною у другій сотні, хоча набагато багатші за нашу країну. Ізраїль та Південна Корея, глобальні лідери технологічно розвитку, що краще за інших дають раду боротьбі з пандемією, аж в четвертому десятку Індексу сприйняття корупції.

Всі наведені приклади аж ніяк не є виправданням корупції як такої. Вони лише доводять правильність тези, що між рівнем корупції та темпами економічного зростання немає прямої кореляції. І в пріоритетах бідної країни зростання добробуту громадян має завжди стояти вище боротьби з корупцією. Як слушно стверджує Кембриджський професор економіки Ха-Джун Чанґ, "історія свідчить, що на ранніх стадіях економічного розвитку корупцію важко контролювати. Той факт, що сьогодні серед дуже бідних країн немає жодної некорумпованої, спонукає до висновку, що спочатку країна має піднятись над абсолютною бідністю і лише потім вона може суттєво зменшити корумпованість системи".

У своїй чудовій книжці "Bad Samaritans: The Myth of Free Trade and the Secret History of Capitalism" (яку видавництво Наш Формат обіцяє перекласти і видати українською) Ха-Джун Чанґ, який не тільки з книжок знає, як Південна Корея проривалась з третього світу в перший, переконливо доводить, що боротьба з корупцією не є рецептом економічного зростання. Радше навпаки: спочатку країні слід накачати свої економічні м'язи, суттєво збільшити рівень добробуту власних громадян - і тоді в неї з'явиться достатньо можливостей та інструментів для боротьби з корупцією.

Саме цієї істини не розуміють наші антикорупційні зелоти. І тому вони прагнуть перетворити Україну не на Південну Корею, а на європейський аналог Перу, де минулого року чинному президенту (Мартіну Віскаррі), який прийшов до влади під гаслами боротьби з корупцією, оголошують імпічмент за обвинуваченнями в корупційних діяннях; де екс-президент (Алан Гарсія) пускає собі кулю в лоба, коли поліція приходить арештовувати його за отримання хабарів; де ще один екс-президент (Ольянта Умала) – чекає у в'язниці на судовий вирок за корупційними звинуваченнями; де інший екс-президент Алехандро Толедо був 2019-го арештований в США на запит перуанського суду, який визнав його винним в отриманні хабарів; а ще один екс-очільник держави Альберто Фухіморі вже більше 10 років відбуває покарання за злочини проти людяності та корупційні злочини. От тільки перуанці від такої ефективної боротьби з корупцією (про яку можуть тільки мріяти у найсміливіших снах вітчизняні антикорупціонери) не стали ані заможнішими, ані щасливішими. Хіба що прославились минулого року на весь світ, коли за тиждень поміняли трьох очільників держави…

Корупція – це зло. Але одержимість боротьбою з нею може стати ще більшим злом. Напевно можна перетворити Україну на державу, в якій гучні посадки та переслідування топ-корупціонерів стануть буденною реальністю. От тільки від цих посадок українці навряд чи стануть жити краще. І мимоволі пригадуються слова одного з героїв чудової стрічки Ельдара Рязанова "Небеса обетованные": "Вот так всю жизнь, всю жизнь кричат: "Бей жидов, спасай Россию!" Всех перебили, а Россию так и не спасли..."