«Батіг та пряник» у відносинах Китаю із країнами Центральної Європи

Країни Центральної Європи зараз проявляють все більше бажання налагодити відносини із Піднебесною. У деяких відносини змінювалися, ставали надзвичайно близькими або сильно зіпсованими не без проблемних питань зі сторони Китаю. Які відносини вибудували 3 країни Центральної Європи – Польща, Угорщина та Словаччина – по відношенню до Китаю і як вони розвиватимуться далі. У цій статті не буде аналізу Чехії як однієї з країн Центральної Європи, оскільки про цю державу варто написати окремо, адже інформації про двосторонні відносини набагато більше.

КНР – Польща

До 2008 року Китай залишався на периферії міжнародного порядку денного Польщі. З 1989 року у Варшаві уряди в основному були зайняті розвитком своїх зв'язків з ЄС та США. В той же час, Китай або був проігнорований, або сприйнятий через нормативну лінзу як «авторитарний режим», який не міг демократизувати, тоді як Польща сприймала себе як першопрохідця демократизації.

Протягом перших двох десятиліть після падіння комуністичного режиму в Польщі, представники уряду багато разів зустрічалися з Далай-ламою на польській території, підтримка тибетського питання серед широкої громадськості була високою, а такі організації, як Польсько-Тибетська асоціація дружби, працювали на політичному рівні. Крім того, Парламентська група Тибету та Польсько-тайваньська парламентська команда були створені і викликали негативну реакцію з боку посольства Китаю. Цей вид підтримки як для Тибету, так і для Тайваню Пекін вважав нелегітимним, і він часто-густо натрапляв на китайську критику.

Світова фінансова криза стала поворотним моментом у зміні настрою Варшави до Пекіна. Хоча Польща пережила кризу відносно стабільно, ця подія призвела до усвідомлення того, що необхідна диверсифікація економічних партнерів і що так звані ринки, що розвиваються, були життєздатним варіантом. У той час Китай протягом декількох десятиліть вже зазнавав швидкого економічного розвитку, але для польських парламентарів, що приймають рішення, поняття «китайського дива» здавалося протилежним. 2008 рік відзначився останньою відвертою критикою поведінки Китаю польськими представниками. Тодішній президент Польщі Лех Качинський, а також прем'єр-міністр країни Дональд Туск приєдналися до міжнародного бойкоту церемонії відкриття Олімпіади в Пекіні, щоб вказати на порушення прав людини в Китаї, особливо в Тибеті. У той час Польща була однією з країн ЄС, яка займала рішучу позицію щодо цього питання, і Дональд Туск був першим в ЄС главою уряду, що оголосив запланований бойкот. У тому ж році обидва, Лех Качинський та Дональд Туск, неофіційно зустрілися з Далай-ламою, в результаті чого різка реакція китайської сторони та побоювання економічних санкцій змусили поляків трохи охолонути.

Дипломатичні відносини на деякий час були заморожені. Але потім настав радикальний поворот політики, що втілювався в більш широкі спроби пошуків нових міжнародних партнерів за межами ЄС. Варшава почала підтримувати порядок денний, спрямований на залучення китайських інвестицій. Кінцева мета – сприяння економічному розвитку – була підкріплена дипломатичними зусиллями та політичними жестами. На політичному рівні «пряник» матеріалізувався у Договір про стратегічне партнерство (2011) та візит Вень Цзябао до Варшави (2012), який з польської точки зору став інавгурацією саміту 16/17 + 1 для співробітництва між Китаєм та країнами Центральної та Східної Європи (ЦСЄ).

Обидві події відбулися за час правління ліберальної «Громадянської платформи» (Platforma Obywatelska). Співпраця між урядами активізувалася ще більше після того, як консервативна партія «Право та справедливість» (Prawo i Sprawiedliwość) прийшла до влади у 2015 році. Через рік президент Китаю Сі Цзіньпін відвідав Польщу та розвинув двосторонні зв'язки між двома країнами до стратегічного всебічного партнерства. Великий перелік угод про співпрацю, підписаний під час візиту Сi (всього їх 13), був символічним виграшем, який сприяв підвищенню іміджу безпрограшної співпраці з Пекіном. Проголошення Ініціативи «Поясу та шляху» та галас навколо нього були швидко підхоплені польськими ЗМІ та деякими чиновниками, які почали пропагувати, що Польща – це «ворота Китаю до Європи». Варшава підтримала проект, підписавши Меморандум про співтовариство з ІПШ під час саміту «16 + 1» в Сучжоу у 2015 році. Беата Шидло взяла участь у першому Форумі міжнародного співробітництва Ініціативи. Того самого року Варшава також була свідком візиту на вищому рівні Чжан Децзяна, Голови Ради Національного народного з'їзду, під час якого обидві країни підписали Меморандум про співпрацю між КНР та нижньою палатою польського парламенту (сеймом) .

Китай тривалий час не використовував «батіг», оскільки Польща утримувалася від критики. У Китаї питання прав людини або відстоювання будь-якого порядку денного, Пекін міг сприйняти як загрозу. По мірі того, як зростала зацікавленість, такі випадки змушували і Пекін критикувати зовнішню політику Варшави. Польща, яка користувалася тісними стосунками з США після 1989 року, змушена була тепер вибирати між двома державами. Якщо покращувалися відносини із США, то погіршувалися з КНР, і навпаки. Налагоджуючи нові зв’язки з Пекіном, Варшава дала змогу зростати китайській присутності на польському ринку. Найстарший приклад того, як Польща намагається збалансувати свої інтереси з інтересами міжнародних партнерів, стосується участі Huawei у польському секторі телекомунікацій. Оскільки китайський технологічний гігант Huawei зміцнився на польському ринку, останніми роками він також став об'єктом жорстокої міжнародної критики, пов'язуючи його нібито з китайським партійно-державним апаратом та військовими. Одночасно Адміністрація США під керівництвом Дональда Трампа зосередилась на обмеженні розширення Китаю в сфері технологій. Huawei став центром дебатів щодо китайсько-американського стратегічного суперництва та його наслідків для третіх країн, в тому числі Польщі. Арешт підозрюваного китайського шпигуна, який працював у Варшавському офісі Huawei, показав прихильність Польщі до США з точки зору зростання міжнародної китайської присутності у вирішальних секторах. Це вилилося офіційною американською похвалою на адресу Польщі, що відображена в промові віце-президента США Майка Пенса, в якій він подякував Польщі за «захист телекомунікаційного сектору від Китаю».

Коли Варшава та Вашингтон у вересні 2019 року підписали Польсько-американську спільну декларацію щодо 5G, Посольство Китаю негайно відреагувало. Хоча китайська сторона визнала, що документ не націлений на якусь конкретну організацію, вона інтерпретувала його як частину великого наступу США, спрямованого на «підбурювання засобів масової інформації до наклепів, підриву та маніпулювання кібербезпекою, порушення приватності та особистої свободи громадян».

На відміну від в Чехії, Китай ніколи не погрожував розірвати зв'язки як покарання за сприйняття антикитайських дій польських політиків. Загальна мобільність поляків, які їдуть до Китаю також збільшилася, оскільки Китай запровадив безвізові перекази (для всіх громадян ЄС) до певних регіонів Китаю, тривалістю до 144 годин. «Пряником» китайського уряду стала епідемія COVID-19, яка почала розгортатися на міжнародному рівні на початку 2020 року. Після стримання першої фази епідемії в середині березня Пекін приступив до зміцнення м'якої сили Китаю в усьому світі шляхом сприяння допомоги країнам, які все ще борються з кризою. Ці зусилля почали називатися «масковою дипломатією» Пекіна, оскільки вони покладаються в основному на китайські поставки медичного обладнання, таких як маски, набори для тестування та ПРЛ-тести. Китай представив ці поставки як допомогу, хоча більшість обладнання насправді було у нього відповідними державами. Якщо мова йде про Польщу, то в середині березня 2020 року Китай зобов’язався безкоштовно надати 10 000 тестових наборів, 20 000 масок N-95, 5000 захисних костюмів, 5000 медичних окулярів, 10 000 одноразових медичних рукавичок, а також 10 000 взуттєвих чохлів. Перші три літаки, що перевозили частину товарів з Китаю, прибули до Польщі 26 березня 2020 року.

За час пандемії коронавірусу дипломатичні зусилля Китаю не стояли на місці: Пекін намагався активізувати деякі канали зв'язку (наприклад, через відеоконференції «17 + 1» з медичними працівниками регіону та з Китаєм), просувати власний імідж як відповідального партнера, не зважаючи на критику та звинувачення у неефективеності, що дало змогу вірусу поширитися.

КНР – Угорщина

Міжурядові біржі є найбільш напруженим місцем відносин між Китаєм та Угорщиною. Основні форми офіційної взаємодії між країнами – візити на високому рівні, зустрічі та візити китайських державних чиновників, міжнародні угоди та спільні проекти між двома державами.

Було безліч зустрічей між китайськими та угорськими політичними лідерами у 2010-х в рамках того, що Будапешт приймав першу зустріч «Китай – Центрально-Східна Європа» у 2011 році. Тоді китайська делегація відвідала Угорщину, а угорські державні лідери вирушили до Китаю, щоб провести зустріч з колегами там. Прем'єр-міністр Китаю зустрів прем'єр-міністра Віктора Орбана у своїй резиденції. Китайські прем’єри також часто відвідували Будапешт: у 2011 році тодішній прем'єр-міністр Вень Цзябао прибув до Будапешту, згодом його наступник Лі Кецян у 2012 та у 2017 році прибули на Будапештський саміт групи «17 + 1». Сам Орбан неодноразово їздив до Китаю, в тому числі і на саміт «Поясу та шляху». І все-таки, в той час як президент Сі і прем'єр-міністр Орбан зустрічалися кілька разів за останні роки, і Сі відвідував Угорщину на посаді віце-президента у 2009 році, офіційного державного візиту Сі Цзіньпіна до Угорщини досі не відбулося.

Стосунки Орбана з Китаєм прагматичні, він кілька разів згадував Китай як хороший приклад успішного «суспільства, заснованого на праці», і назвав це альтернативою західним економікам. Сторони підписали угоду про Всебічне стратегічне партнерство у 2017 році, хоча Угорщина була однією з останніх найбільших країн ЦСЄ, що піднялася до цього рівня. Обидва уряди люблять називати високий рівень китайських інвестицій в Угорщину як явну ознаку відмінних відносин між двома країнами. Це правда, що Угорщина приймає найбільше прямих іноземних інвестицій з Китаю в регіоні Центральної та Східної Європи, хоча конкретні числа невизначені. За даними угорського уряду, китайські інвестиції досягли в країні 4,5 мільярда доларів, але реальна кількість ймовірно, ближча до 2,5 млрд. дол.. Джерелом розбіжності може бути те, що уряд включає компанії, які зараз перебувають у китайських руках, як їх материнські компанії, але були куплені китайцями, хоч це й не передбачає активних інвестицій для Угорщини. Найбільшими інвесторами є Wanhua Yantai, Huawei та ZTE.

Тим часом багато китайських планів та обіцянок не вдалося здійснити за останнє десятиліття, незважаючи на високий рівень очікувань. Не вдалося придбати компанію Hainan MALÉV Hungarian Airlines, жоден із запропонованих двох заводів лимонної кислоти поки що не побудований, Shanghai Construction Group не вдалося побудувати вантажний аеропорт на південному заході Угорщини, а список невдалих проектів містить ще кілька пропозицій.

У риториці угорського міністра закордонних справ Петера Сійарто починає формуватися нова мета зовнішньої політики щодо КНР. Крім того, він стверджує, що варто підтримувати добрі стосунки з країною в інтересах Угорщини. А щодо Заходу, то він частіше починає говорити про «подвійні стандарти» західних демократичних країн. Сійарто стверджує, що, хоча американські та європейські держави політично засуджують КНР, вони торгують та вносять прибуткові інвестиції в країну, і намагаються не допустити до співробітництва з Китаєм багато європейських держав.

Окремий спільний інфраструктурний проект привернув багато уваги. Це масштабний проект залізниці Будапешт – Белград, який став спірним питанням, але мова про нього практично відсутня у національному політичному дискурсі. Подробиці угоди не розголошуються, але відповідно до заяв ЗМІ модернізація існуючого зв’язку між Будапештом та Белградом буде найдорожчим проектом залізничної інфраструктури в Угорщині. Угорська ділянка довжиною 160 км коштуватиме щонайменше 2,1 – 2,5 млрд. дол. США, а 85% витрат планується фінансувати позиками Банку Китаю. ЄС розпочав процедуру порушення законодавства ЄС, але угорський уряд знайшов спосіб врегулювати юридичний спір. Публічний тендер був присуджений консорціуму RM International ZRT – компанії, яка контролюється мільярдером та другом дитинства прем'єр-міністра Орбана, який підтримується державою – разом з China Tiejiuju Engineering & Construction and China Railway Electrification Engineering Group. Те, що робить Угорщина, яка зацікавлена ​​в проекті, зараз обговорюють експерти, оскільки угорський уряд не визнав переваг проекту. Урядові чиновники стверджують, що транспортний коридор регіону Північ – Південь повинен бути оновлено, але переговори, щодо розвитку проекту між Белградом та Будапештом не ведуться.

Не викликає сумнівів, що уряди Угорщини та КНР переживають медовий місяць у своїх стосунках. Це може дивувати, як обидві сторони можуть бути такими близькими: колись поміркований національно-ліберальний антикомуністичний хрестоносець, нині правий християнсько-демократичний прем'єр-міністр центральноєвропейської країна і президент найбільшої, комуністичної держави.

У багатьох випадках угорські органи державного управління дотримуються політики сприяння громадянам Китаю, компаніям та інвесторам, навіть якщо їх діяльність може негативно впливати на деякі угорські інтереси.

Публічно та відкрито партія Орбана «Фідес» вітає китайські інвестиції в Угорщину. Однак у міжнародному масштабі політичні рішення, сприятливі для КНР, є ще більш значущими. Мало того, що уряд Орбана не звертає уваги на права людини, порушення та переслідування етнічних та релігійних меншин у Китаї, він також активно блокує багатосторонні механізми, які змогли б змусити режим у Пекіні припинити переслідування. Угорщина також захищає інші аспекти міжнародної політики КНР. Принаймні чотири рази уряд прем'єр-міністра Орбана накладав вето або загрожував використати вето щодо рішення ЄС, спрямовані проти суперечливих заходів КНР між 2016 та 2018 роками (окремо або спільно, у випадках конфлікту у Південно-Китайському морі, катування затриманих, підтримки Японії в морській безпеці та правах людини).

В Угорщині абсолютно відсутній «батіг» КНР. Такого майже монополістичного політичного середовища ніде не існує в ЄС. Навіть якщо національний уряд домінує, він завжди стикається з опозицією, місцевими політиками, судовою владою або державними установами, які можуть критикувати політичний підхід до Китаю.

Виникає питання: чи змінить Угорщина свої погляди щодо КНР найближчим часом? Швидше за все, ні. По-перше, положення прем'єр-міністра Орбана надзвичайно стабільне. Взявши під контроль кожну грань політико-економічної влади в країні він може комфортно продовжувати свою політику щодо КНР. Однак з останніми змінами в місцевій політиці – опозиційні національні партії, що виграли мажоритарні вибори в більшості ключових муніципалітетів, в першу чергу у Будапешті – це може зазнати деяких зміни. По-друге, варто зазначити, що національна коаліція наразі має внутрішні проблеми і її ефективність сама по собі сумнівна. По-третє, попередники Орбана, колишні прем'єр-міністри Дюрчані та Медгесі з Угорської соціалістичної партії дуже підтримують фундаментальну політику щодо Китаю. Крім того, здається, жодна з опозиційних партій не є суворим критиком Китаю.

З усіх цих причин стає зрозуміло, що уряд Угорщини не змінить політику щодо Пекіна в найближчому майбутньому. Отже, Китаю просто немає необхідності використовувати будь-які «батоги» у відносинах з Угорщиною, коли нинішнє політичне середовище ініціативно підтримує Пекін у багатьох випадках.

КНР - Словаччина

Враховуючи географічну відстань, а також іншу політичну історію, Словаччина тривалий час не приділяла особливої уваги Китаю, крім досить частих (порівняно з іншими азіатськими країнами) зустрічей з китайськими чиновниками. За період 1993-2008 рр. у Словаччини було вісім офіційних візитів до Китаю, а колишній прем'єр-міністр Роберт Фіцо сам тричі відвідував Піднебесну. У цей період словацькі чиновники зазвичай уникали розпалювання будь-яких суперечок стосовно китайського поводження та прав людини. Крім того, деякі експерти стверджують, що обережний підхід до питань, чутливих для Китаю, був одним із особливостей словацьких ініціатив, спрямованих на покращення економічних відносин з Китаєм. Після 2009 року дві важливі умови змінили уявлення країн одна про одну і підняли їх на наступну сходинку відносин. Спочатку Словаччина стала членом Європейського Союзу, що підвищило її привабливість як потенційного місця призначення для китайських інвестицій. Це відбулося за умови словацької економічної лібералізації та подальшого економічного буму після вступу до ЄС. По-друге, глобальна фінансова криза та поява альтернативних ринків зробила Китай набагато важливішим в очах словацьких політиків, особливо враховуючи внесок Китаю у світовий ВВП. Насправді після світової фінансової кризи словацький експорт до Китаю зазнав зростання за рахунок словацької автомобільної промисловості. Це дало зрозуміти, що Китай може стати ближчим і надійнішим партнером. Тим не менш, зовнішня політика Словаччини щодо Китаю практично не змінилася на практиці. Хоча були невеликі відмінності у тому, як різні уряди Словаччини зверталися до Китаю через порушення прав людини, все ж уряди Словаччини поділяють однаковий, обережний підхід із зосередженням уваги на економічних відносинах.

Важливим проривом був візит Ху Цзінтао до Словаччини 2009 року, що супроводжувався різними зустрічами між Ху та високими представниками словацької влади. Цей візит був першим з часу незалежності (1993 року), коли президент Китаю відвідав Словаччину та відзначив 60-ту річницю заснування дипломатичних зв’язків між двома країнами.

Однак у 2009 році суспільство Словаччини пішло проти традиційно обережного підходу уряду до проблем із правами людини у Китаї. Незважаючи на небажання словацьких чиновників обговорювати будь-яке з чутливих питань публічно, місцеві правозахисники організували протест перед Президентським палацом і це все закінчилося зіткненням із прихильниками китайського президента. Ряд активістів заарештували, а сутичку широко прокоментували словацькі ЗМІ, підтримуючи сторону саме антипекінських протестувальників.

Створення платформи «17 + 1» та включення Словаччини до неї посилили китайсько-словацькі контакти. 10-е та 11-е засідання словацько-китайської комісії економічного співробітництва супроводжувалося візитами тодішнього віце-прем'єра Китаю Хуї Лянью в Братиславу у 2013 та 2015 рр.

Одним із останніх рушіїв співробітництва стало Міністерство сільського господарства та Міністерства транспорту, які зосередили свою увагу на сприянні міждержавної співпраці з питань зв'язку, сільського та лісового господарств. З 2012 року Міністерство економіки приймало низку делегацій китайського сільськогосподарського бізнесу. Колишній посол Китаю в Словаччині Пан Вейфан зустрівся з Державним секретарем Міністерства сільського господарства Магдаленою Лачко-Бартошовою, щоб обговорити словацький експорт до Китаю у 2013 та 2015 роках. Міністерство сільського господарства очолило ініціативу щодо сертифікації експорту словацької молочної продукції і м'яса свинини в Китай.

Інший випадок, що вказує на готовність Китаю використовувати «батіг» у своїх відносинах зі Словаччиною, стосується його основних інтересів (Тибет, Тайвань, Сіньцзян тощо). Головний виняток із китайського доброзичливого підходу до Словаччини з'явився після того як Президент Словаччини Андрій Кіска зустрівся з Далай-ламою у 2016 році. Міністерство закордонних справ Китаю спочатку погрожувало помстою Словаччині, інтерпретуючи зустріч такою, яка порушує «політичну основу китайсько-словацьких відносин». Після цього в словацько-китайські відносинах надовго запала мовчанка. Стосунки почали повертатися до норми лише в кінці 2017 року після 6-го саміту «17 + 1», відзначеного оновленим інтересом Китаю до Словаччини та співпрацею в залізнично-вантажних перевезеннях та митних органах. Важливо зазначити, що під час цього дипломатичного заморожування Словаччина не відчувала негативного впливу на її економіку і, навпаки, двостороння економічна співпраця навіть трохи зросла. За даними Світового банку, експорт Словаччини до Китаю зріс з 1,13 млрд. дол. США у 2015 р. до 1,26 млрд. у 2016 р. Ця тенденція продовжувались у 2017 та 2018 роках.

Після зустрічі 2016 року з Далай-ламою словацькі урядовці зробили досить обережну спробу відкрити канали для спілкування з Китаєм. Андрій Данко, спікер Національної ради, неодноразово відвідував свого китайського колегу по Словаччині під час євразійських самітів у 2018 та під час зустрічі з послом Китаю у Словаччині у 2019 році. Китайська сторона, однак, поки що вирішила не звертати уваги на запрошення.

Однак останнім часом Словаччина вкотре стала критичнішою до Китаю. І знову через права людини. У липні 2019 року відбулася зустріч президента Словаччини Зузани Чапутової з державним радником і міністром закордонних справ Ван Йі у Братиславі. Під час зустрічі президентка Словаччини висловила занепокоєння щодо прав людини в Китаї. Хоча ця позиція відповідає офіційній позиції Європейського Союзу, позиція Чапутової була представлена ​​як проблемна. Габріела Матечна, міністерка сільського господарства, хвилювалася за наслідки, оскільки від цього залежав експорт словацьких молочних продуктів до Китаю. Незважаючи на занепокоєння, Китай ефективно знищив будь-яку потенційну критику і зауваження, тому поки це ніяк не вплинуло на словацько-китайські відносини. Відсутність відповіді китайців можна пояснити тим, що Чапутова не вийшла за рамки офіційного консенсусу ЄС і викликала критику на закритій зустрічі з Ваном Йi, а не брала участь у символічній публічній заяві чи зустрічі з Далай-ламою, як це було за президента Кіски.

У рамках співпраці «17 + 1» Китай також підтримує відносини з політичними партіями. Із Словаччини активним членом цієї співпраці є партія SMER-SD. У вересні 2019 року в Китаї відбулася зустріч керівних партій з Китаю та країн Центрально-Східної Європи в Пекіні. Зі Словаччини у зустрічі взяв участь заступник голови Джурай Бланар.

У серпні 2019 року група під керівництвом депутата Любоша Блаха вирушила з візитом до Пекіна та Тибету. Відверті пости Блаха у Facebook, що перегукуються з лініями китайської пропаганди, призвели до суперечливих моментів, що викликали громадські потрясіння в Словаччині. Однак замість того, щоб припускати зв’язки між Блахом та посольством Китаю в Словаччині, його спорідненість до Китаю слід розглядати через призму внутрішньої політики, де він використовує цю тему як спосіб атаки на «ліберальну опозицію». Тим не менш, важливо зазначити, що депутат Блах став одним із найбільших голосів, що пропагують Китай та його відносини зі Словаччиною.

Криза, викликана епідемією COVID-19, призвела до масштабної національної кампанії в Словаччині, з метою покращення іміджу. Китай нині не є серед основних словацьких інтересів, що стосуються зовнішньої політики. Проте існує словацька стратегія уряду щодо Китаю на 2017-2020 роки та план розвитку економічних відносин між Китаєм та Словаччиною. Сам план показує, що словацька стратегія поки що виділилася більше економічно, ніж політичним діалогом, який би мав на увазі врахувати політичні та безпекові наслідки.

Висновок. З усього вищесказаного зрозуміло – Китай намагається чинити вплив на ці держави, але не завжди йому це вдається. Країни Центральної Європи продовжують просувати власні інтереси у відносинах з Китаєм, але не завжди виходить так, як їм вигідно. Пандемія коронавірусу зробила свій внесок у дипломатію. І вона стала плюсом для Китаю, який на хвилі піднесення вважає себе першопрохідцем у боротьбі з вірусом. Але вона може і все змінити. Критика на адресу Китаю через нездатність втримати вірус у своїх кордонах, заклики розслідувати причини виникнення та поширення коронавірусу становлять для Китаю додаткові труднощі у міжнародній політиці. Як розвиватиметься ситуація далі, сказати важко. Прогнозована на осінь друга хвиля пандемія може кардинально змінити баланс сил у дипломатії не на користь Китаю. А для того щоб втримати за собою місце лідера, хоча б регіонального, йому варто йти на серйозні жертви.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Хвилі в Instagram