«Червоні лінії» і донбаський вузол після пандемії

У Володимира Зеленського зробили хід конем у переговорах з ОРДЛО та Російською Федерацією, ввівши до тристоронньої контактної групи проукраїнських представників Донецької та Луганської областей.

Під час локдауну та карантину в інформаційному просторі з’явилося дві публікації, які, на мою думку, є важливими для аналізу, адже посилають цікаві сигнали зі сторони західних партнерів.

Завдання України – виробити поступову стратегію реінтеграції Донбасу, з огляду на контекст і історичний досвід Грузії.

Еліти Канади та США мають різні погляди на вихід України з війни

Під час карантину в ЗМІ з’явилося дві статті, які можна вважати сигналами США та Канади Україні.

Головні посили двох статей наштовхнули мене на думку: у західному суспільстві існує дві різні позиції щодо ситуації на Сході. І мета політичного моменту – створити коаліцію з тими групами впливу, які зацікавлені у тому, щоб Росія була визнана агресором, а пандемія не стала причиною вибачити Кремлю все.

6 квітня у виданні National Public Radio вийшла стаття авторства Вільяма Тейлора, Стівена Пайфера і Вільяма Перрі. Усі троє - колишні посли США в Україні. Основний меседж статті: «криза через коронавірусну пандемію може надати неочікувану можливість завершити війну на сході України».

Можна звести розшифровку цього меседжу до трьох пунктів. Перший пункт: за допомогою тісної співпраці з лідерами Німеччини, Франції й України президент США Дональд Трамп має наполягти на тому, щоб​ президент Росії Володимир Путін припинив бойові дії, повернув Донбас і міжнародний кордон під суверенітет України. Другий пункт говорить про те, що це дало б можливість скасувати санкції, запроваджені через вторгнення Росії на Донбас. Третє: кремлівську агресію потрібно зупинити, адже зараз усі країни повинні зосередитися на боротьбі з коронавірусом.

Чого не вистачає?

Правильно. Грошей на відновлення Донбасу. І чіткого посилу щодо того як буде відбуватися повернення контролю над кордоном.

Ідемо далі. Що ж нам надійшло з Канади?

7 квітня KyivPost опублікував статтю Оксани Башук-Гепберн «Мирний наступ проти Росії». Авторка довгий час була політичним радником уряду Канади.

Позиція Башук-Гепберн фактично застерігає від тез зі статті Тейлора-Пфайфера-Перрі, прямо на них не посилаючись. Основний меседж канадської оглядачки: Росія сповнена рішучості скористатися тим, що увагу світу прикуто до COVID-19.

Башук-Гепберн говорить про те, що «мінські угоди» були порушені Росією та не ратифіковані українським парламентом. Отже, Україна не має їх виконувати. Рішення: новий мирний план під патронатом нейтральної країни (наприклад, Канада).

В Україні вже розроблялися плани деокупації Донбасу

У часи президентства Петра Порошенка було висунуто декілька планів з деокупації Донбасу.

Плани Віктора Януковича (про референдум на Донбасі), Костянтина Килимника, радника Пола Манафорта (про те, що Янукович міг би очолити ОРДЛО), екс-нардепа Андрія Артеменка (про передачу Криму в оренду Росії) згадаємо просто для картинки. Занадто екзотичні були вони.

У грудні 2016 року було оприлюднено план Пінчука. Публікація наробила багато шуму, адже у ній йшлося про відмову від ідеї співпраці з НАТО та ЄС у близькій і середній перспективі. Також у статті, яка була опублікована в «The Wall Street Journal» висловлювалася ідея про відмову Києва від ідеї встановлення контролю над Донбасом до проведення там місцевих виборів. Матеріал був резонансним і навіть призначалася експертиза щодо висловлювань Пінчука.

«Фішкою» Петра Порошенка можна назвати ідею про необхідність миротворчої місії ООН на Донбасі. У відповідь на цю ідею Арсен Аваков у червні 2018 року презентував «Механізм малих кроків». Міністр внутрішніх справ ще тоді не приховував свого скепсису щодо контингенту кількістю у 20-40 тисяч чоловік, які потрібні були би для втілення ідеї про «блакитні шоломи». Логіка «малих кроків» була такою: приймається закон про колаборантів і амністію, щоб чітко показати, хто з жителів ОРДЛО підпадатиме під кримінальну відповідальність. Далі – взяття під контроль окремих міст, встановлення там своєї адміністрації і покращення життя населення.

Таким чином, план Арсена Авакова міг гарно сприйматися так званими «голубиними», мирними елітами, адже передбачав взаємодію Києва та Москви. Суб’єктами цього сценарію були би Нацполіція і прикордонники (в Україні це частина МВС, на відміну від більш авторитарних Білорусі чи Росії, де кордон охороняють війська КДБ і ФСБ відповідно), а не Збройні сили, що також могло би більш м’якіше сприйматися місцевим проросійським населенням.

На жаль, з літа 2018 року Президент Порошенко почав вести свою кампанію на наступні вибори. Тема Донбасу та Криму політизувалася і перетворилася на частину боротьби за виборців.

Здається, на Банковій почали геополітичний маневр

Володимир Зеленський не озвучував чіткого плану щодо визволення Донбасу. А його заяви про спроби «домовитися з Путіним» викликали справедливий страх у багатьох аналітиків-міжнародників.

Втім, у грудні 2019 року в Парижі Володимир Зеленський показав, що підписувати «будь-що» не вдасться. Присутність разом з ним Руслана Хомчака, Івана Баканова та Арсена Авакова вказували на те, що балансувати в перемовинах він може.

Також було враховано реакцію громадськості на інформацію про створення Консультаційної ради в рамках «мінського формату». У вівторок, 9 червня стало відомо про створення нової тристоронньої контактної (ТКГ) групи. Туди увійшли представники окупованих Російською Федерацією Луганської та Донецької областей. У новій тристоронній групі Донецьку область представляють Денис Казанський і Сергій Гармаш, а Луганщину – Вадим Горан, голова Міжнародної громадської організації «Луганське земляцтво». Казанський і Гармаш відомі своєю проукраїнською позицією, вони покинули ОРДЛО у 2014 році. Переконаний, поки вони входять у ТКГ, то ідеї про особливий статус ОРДЛО будуть блокуватися. І це приємно.

Такий геополітичний маневр зі сторони Банкової, на мою думку, відправляє у минуле ідею консультаційної ради з представниками терористичних організацій ДНР і ЛНР. І це добре.

Важливо при цьому, не дати «заговорити» реальні цілі України – реінтеграцію Донбасу на умовах України. Для цього потрібно виробити стратегію, затвердити її і створити інституцію, яка би втілювала її незалежно від політичних утворень. Україні потрібно окремо вивчити досвід Грузії, яка має великий досвід і знає наперед ходи, які Росія розставлятиме для України.

Негативна реакція Сергія Сивохи на призначення Казанського та Гармаша – це прекрасно. І саме це вимагається у публічному полі.

Наступний крок – знайти таких же «Казанського» та «Гармаша», які є фахівцями у юриспруденції та міжнародному праву.

Таким чином, разом із представниками громадськості, Київ отримав би постійно діючий орган – «бек-офіс», який займається проблемою повернення окупованих територій і Криму постійно. Така собі відповіддю російській «таємній циркулярії» Дмитра Козака.

Таким чином, у інформаційному порядку денному постійно би звучала позиція по ОРДЛО та Криму (через активістів і блогерів у ТКГ), а «бек-офіс» відгадував би юридичні капкани з російської сторони. У тому числі, через вивчення досвіду Грузії.

«Червоні лінії» має окреслити Київ

Проблема Донбасу сама собою не розсмокчеться.

Відповідно, в основу стратегії Володимира Зеленського має лягти розуміння «червоних ліній», інтересів геополітичних гравців і усвідомлення ризиків помилкових рішень.

«Червоною лінією» номер 1 є будь-яка легітимізація так званих ЛНР і ДНР. Наразі виглядає так, що помилка з консультаційною радою врахована. Додатковим маневром може бути залучення у формат переговорів Канади. Про інтерес Оттави може свідчити матеріал пані Башук-Гепберн.

«Червона лінія» номер 2 – взяття на себе фінансових зобов’язань перед ОРДЛО лише Києвом. Анексія Криму та окупація Донбасу показала неефективність Будапештського меморандуму. Проте ніхто не забороняє Києву взяти активну роль у просуванні ідеї екс-посла США в Україні Вільяма Тейлора про створення Міжнародного фонду для відновлення Донбасу за участі МВФ, ЄБРР і США.

«Червона лінія номер 3» - винесення Російської Федерації за межі списку учасників конфлікту. Москва зацікавлена у таких рішень, щоб вийти з-під санкцій. Швидш за все, цього хочуть «реалісти» у США та деяких європейських країн. Для України ж такий хід подій означатиме лише програш і поглиблення розколу між умовним «прозахідним» і «проросійським» електоратом.

І давайте пам’ятати: найкраща передумова повернення Донбасу та Криму – економічне зростання України і підвищення національного престижу.