… пережите, усвідомлене та висловлене це завжди вагоміше, ніж прочитане, вивчене (нехай навіть прийняте) та переказане.
Тобі 15 років. Ти стоїш в куті рингу з пульсом 200 уд на хвилину, за одну секунду встигаєш вдихнути і видихнути, розуміючи, що той, хто навпроти: сильніше б’є, більше наносить ударів, швидше рухається на ногах, краще технічно підготовлений. Суперник старший, нахабніший, має психологічну перевагу. Твій тренер стоїть перед тобою, махає рушником і не просто дає поради, а вимагає віри… у свої сили.
Якої віри? У які сили?
Уже тоді, учневі радянської школи, який ще нічого не знав про мовні пастки, категоріальні помилки та контекстуальне значення слів приходило інтуїтивне відчуття, що від тебе вимагали не вірити у те, чого у тебе нема, або у чому у ту мить сумнівався. І тебе не просили ризикнути та «кинутись на амбразуру». З тебе вимагали бути красивим. Воля робить чоловіка красивим. Але неможливо проявити волю, попередньо не створивши об’єкт любові. Новий об’єкт, тому що той, з яким ти виходив на бій уже розбитий.
У єдиноборствах об’єкт любові це не твій суперник, а твій задум і краса його виконання. Навіть, якщо цим задумом є просто вбити суперника на профірингу. Ну, як у Майка Тайсона, у нього був один задум – вбити. Великий Майк вважав, що це красиво.
Володимир Кличко свого часу чесно зізнався, що після поразки він відмовився від реваншу з Ентоні Джошуа уже під час підготовки до повторного бою. Кличко-молодший сказав, що для великих справ має бути екстремальна форма любові. Насправді, чи може мені так здається, він просто не зміг створити нової краси на заміну своїм нескінченним джебам, які він з любов’ю виконував у ринзі. Відсутність екстремальної форми любові назовні проявляється безволлям. Так закінчилася спортивна кар’єра відомого спортсмена. Принаймні станом на зараз.
Віра – це щось близьке до здатності мозку, використовуючи енергію любові, творити образ краси, який перетворюється в енергію волі людини. Тобто почуття через образ переходить в дію. Любов – краса – воля. Енергія. Якось так. Фактично можна говорити про нероздільність любові та волі. Люди волі сильно люблять, а люди, які можуть любити – мають сильну волю. Єдине про що треба пам’ятати, що природа любові у першій половині життя людини підкріплена інстинктами, наприклад, інстинктом батьківства. Ця любов переважно «біохімічна» і менше «квантова». Це не та сама любов, до якої людина приходить через зусилля волі та рефлексії.
Не будемо ставити під сумнів повноцінність всіх слов’ян, але у людей, серед яких ми з вами живемо, чомусь віра ніяк не пов’язана з любов’ю, волею та красою. Вона не спонукає до дії, творчості, ризику, жертовності. Віра не мобілізує волю. Віра в українців служить надійною опорою для самообману, пасивного існування, безучасності, самоусунення від вирішення проблем. Не дивно, що наші віруючі схильні до обережності, розрахунку та технократичної моделі поведінки. Такою є наша духовність. Я більше схильний пояснювати цей феномен не первинним дефектом мови, а умовним дефектом геному, який формує категоріальні помилки та мовні пастки. І ні Людвіг Вітгенштайн, ні Гілберт Райл нам не лікарі.
Духовність переконливо продовжує залишатися артефактом епох атеїзму та агностицизму, модерну та постмодерну. Це природно, логічно та зрозуміло. Але що цікаво. Як би ми не намагалися замінити попів коучами чи гештальт-терапевтами, а церковні проповіді під дим кадила офісною демагогією під каву про особистісне зростання та розвиток самосвідомості контури духовності все одно проступають. Наприклад, ніхто не може уникнути слова «любов».
Американський гуру психіатрії Девід Хокінс спробував обійти заплутане і мало кому зрозуміле тисячолітнє релігійне трактування духовності теорією рівнів свідомості. Єдина проблема, що сама свідомість є не менш заплутаною категорією і, як каже пітерська професорка Тетяна Чернігівська, станом на сьогодні ніхто толком не знає що воно таке – свідомість, а люди, котрі пробують про неї говорити ведуть мову про різне. Цікаво, що найбільшими редукціоністами свідомості, як це не дивно, виступають лікарі, особливо українські, які спираючись на науку та фізикалізм все дуже примітивізують. У ескулапів свідомість або ясна, або затуманена (обнубіляція), або її нема (ступор та кома), ну або галюцинації з маячними ідеями (делірій).
Вчення Хокінса будується на сміливій теорії свідомості, яка народилася на Заході. Свідомість – це не лише біохімія, гормони, нейрони, зв’язки між ними, синапси та медіатори. Свідомість це не просто атомно-молекулярні структури мозку. Свідомість – це поле, причім не електормагнітне, а квантове.
Активність мозку розглядається як квантовий процес. Впорядкована структура білкових мікротрубочок мозку наділяє їх здатністю зберігати квантові стани тривалий час, тобто фактично ці компоненти цитоскелетів нейронів виступають в ролі квантових комп’ютерів. Свідомість відбувається від квантових коливань в мікротрубочках білкових полімерів, які керуються нейоронами та синапсами та реорганізують процеси головного мозку. Ну, так кажуть. Американські вчені. Тобто не все з нейронів, аксонів та дендритів. В нервовій тканині є ще багато чого. Хоча б таж нейроглія, клітин якої у рази більше ніж нейронів.
Тому свідомість це не просто зранку продерти очі, впізнати себе в дзеркало, згадати який сьогодні день і піти на кухню ставити чайник, тобто усвідомити себе і свої потреби. Свідомість – це енергія поля, яка визначає масштаби людини та масштаби її потреб.
Олександр Усик вдруге переміг Тайсона Ф'юрі: подробиці бою
"Велика угода": Трамп зустрінеться з Путіним, у США розкрили цілі
МВФ спрогнозував, коли закінчиться війна в Україні
Пенсіонери отримають доплати: кому автоматично нарахують надбавки
Хтось усвідомлює та відчуває себе щасливим батьком двох дітей та асистентом кафедри дієтології. Підлити вазони та підгодовувати акваріумних рибок на роботі буде для нього актом громадської активності, а може й громадянським вчинком. А хтось відчуває себе покровителем мільйонів людей та імператором. Комусь треба з’їсти п’ять курячих яєць, щоб отриманий холестерин пішов на продукцію чоловічих стероїдних гормонів, і отримавши вночі енергію від ендорфінів скрутити для дружини новий кухонний стіл з польської МДФ-плити. А комусь треба послухати музику Ріхарда Вагнера та розпочати нову світову війну для встановлення нової справедливості. Кажуть, Адольфу секс заміняв кількагодинний виступ перед багатотисячним натовпом.
У асистента кафедри дієтології задіяні звичайні атомно-молекулярні структури мозку, нейрони, гормони, синапси, медіатори, тобто біохімія. І цього абсолютно достатньо, аби досягнути рівень «125» – бажання (хотілки). А імператор це як мінімум рівень «400» – розум. Рівень свідомості «розум» за Хокінсом це рівень духовної реальності. І це не біохімія, і ніякими амфетамінами, «кокаїнами» та ЛСД його досягнути неможливо. Це уже кванти та інші структури мозку. Для того щоб потрапити на рівень «розум» чи «любов» потрібний умовний Вагнер.
Висока музика, мистецтво, література за допомогою квантового поля дійсно можуть колись вивести людину на рівень «500» – любов. Йдеться про безумовну любов, тобто постійне розуміння свого зв’язку з усім що існує. Продукує поле нового рівня свідомості сам мозок! В результаті зусиль! З неба нічого не приходить. З залоз внутрішньої секреції також. Але музика та спів – це для індивідуальної свідомості/духовності.
Для досягнення колективної свідомості/духовності потрібно щоб чийсь один мозок або кілька мізків створили красу. Але не «біохімічну» красу Майка Тайсона і не «квантову» мистецьку красу Вагнера. Потрібна також «квантова», але політична краса. У політиці такою красою є справедливість. Вона виходить з «квантової» любові, з емпатії, ще можливо з чогось високого. Тестостероном, естрогенами, ацетилхоліном, серотоніном, пристрастю справедливості не створиш.
Політична краса створюється не режисерами, сценаристами чи ще там кимось, і не демонструється ввечері на сцені чи на екрані. Краса створюється в дійсності – на робочому місці. Наприклад, нею можуть бути профспілки. Так, для мозку людини немає різниці як пережити красу: в ілюзії чи в дійсності. Але для результату на рівні країни недостатньо індивідуально переживати ілюзію справедливості в театрі чи кінотеатрі. Це не завжди дозволяє навіть індивідуально піднятися до рівня «любов». Справедливість має бути реальною в дійсному житті. В дійсному, це навіть не на Майдані.
Ми знаємо, що в реальній політиці політики нав’язують свою волю. І це правильно. Але нав’язати свою волю це закохати у красу ідеї. Для початку. Потім отримати легітимну владу, а уже потім дотиснути опонентів. У нас нема ні краси, ні волі.
Ну, й щоб закрити якось питання свідомості. Думаю, ніяких доказів по свідомості ми не отримаємо, причім ніколи. Свідомість не стане наукою, а залишиться філософією. Всі сходяться на думці, що свідомість багаторівнева та, як ми бачимо, має двоїсту природу: біохімічну та квантову. Квантовий рівень – зовнішній контур. Він має вихід «в космос». Але інколи та при певних обставинах. Медики працюють з «біохімічною» свідомістю, філософи – з «квантовою».
З віком «біохімічна» складова свідомості поступово зменшується та зрештою загасає – людина помирає. «Квантова» складова навпаки – збільшується. Принаймні мали би збільшуватись. Зустріч людини зі смертю різко активізує процеси свідомості. Багато «макроорганізмів» починають свідоме життя і переходять на духовний рівень лише після «зустрічі» зі смертю. Якщо ще якийсь час, звичайно, проживуть. Тут Хайдегер правий. Але питання евтаназії не таке просте як може видатись. Для більшості людей передсмертний стан часто є єдиним у житті періодом, коли людина просувається у своєму розвитку.
Дискусійним залишається питання сенсу життя, існування загальної свідомості, її впливу на нас. Схоже, що все позитивне і потрібне, що людина напрацювала за життя – не пропадає. На рівні віри (образу красивого) це визнають вчені. Через зовнішній контур потрібне потрапляє «нагору» і там зберігається. І за певних обставин, коли наміри (вібрації поля) нової людини співпадають з намірами творця контур відкривається і ми отримуємо енергію з загального поля свідомості і переходимо на новий рівень, з якого нам відкриваються нові горизонти. Нехай це будуть етапи до великого просвітлення. Головне розуміти, що Бог не чує наші слова, можна не молитися і не просити у нього нічого. Бог відчуває наші наміри. Якщо ви розмовляли з Богом і він вас почув, а особливо допоміг вам матеріально, то, мабуть, ви спілкувалися з кимось іншим.
Православні люди в метаннях між ганьбою та гордістю часто шукають розуміння духовності «на стороні». Найбільшою популярністю користуються східні духовні практики. У православних! Не те щоб виключно під впливом буддистів, але у більшості шукачів духовного духовне життя – це життя у стані душевної рівноваги чи душевного спокою. Все це добре, тільки розвиток людини не корелює зі спокоєм та «уміротворєнієм». Людина починають свій духовний шлях по щаблях свідомості з рівнів «его» (ганьба, апатія, відчуття провини, бажання, гордість, сміливість). Тому духовністю буде зусилля та постійний стан психічної напруги, оскільки любов на цьому рівні створює дуже сумнівну красу (життєві цілі). Наприклад, вийти у ринг і вбити суперника. І нормальна людина постійно сумнівається у своїх образах, орієнтирах та цілях. Вона намагається відчути наскільки її наміри співпадають з глобальними намірами Творця. Відчуття душевної рівноваги настає на високих рівнях свідомості (любов, радість, гармонія). Саме з цих рівнів людина перестає всіх підозрювати і починає вірити, у сенсі довіряти.
У віруючих, набожних та «воцерквльонних» все перевернуто з ніг на голову. Вони намагаються досягти душевної рівноваги при постановці дуже сумнівних цілей в період психологічної незрілості та інфантильної невизначеності, наприклад, на етапі отримання візи в американському посольстві, щоб виїхати і там (в США) «зачепитись».
Розмови навколо свідомості та духовності мають абсолютно прикладне значення. Популярний ізраїльський військовий історик Юваль Ной Харарі, підтримуючи наукову теорію свідомості, можливо дещо приховано, але сповістив, що мозок людини розкрили. Ну, або хакнули. Як кому зручно. Виявляється у нас в голові суцільна біохімія, яка є джерелом або точних утилітарних дій або випадковостей. Все що ми робимо це або технократичні розрахунки, або непорозуміння. Мозок людини, на думку хакерів, зовсім не для того, щоб з’єднуватися з космосом чи богом, переходити на якісь квантові рівні, отримувати енергію, творити красу, розширяти горизонти, розвивати особистість тощо.
Підтвердженням цього є факт добровільного переходу людини від церковних попів до менеджерів великих корпорацій. Корпорації тепер будуть змагатися між собою за біоматеріал, прямо або опосередковано впливаючи на біохімічні процеси мозку. Треба розуміти, що ейчари будуть зменшувати частку випадковостей на користь потрібних для них дій. Цікаво, що з’ясувати ставлення самого Харарі до подібного роду хакерства просто неможливо. Ще більш цікаво, якщо не сказати тривожно, спостерігати за зростаючою кількістю прихильників цієї «сенсації». Складається враження, що світ в захоплені від того, що людина виявилася звичайним лайном.
Концепція «руского міра», яку ми дуже довго засуджували, тримається на фізикалізмі атомно-молекулярної структури мозку, яка розглядає Homo sapiens як біоматеріал, залежний від різного роду медіаторів страху та задоволення. Біоматеріал, який готовий нескінченно брехати та покірно мовчати для матеріального благополуччя, або нескінченно страждати для отримання задоволення від гордості за приниження гідних чи обдурення чесних та щирих. Саме в цьому діапазоні від відчуття вини до гордині суркови та глазьєви створюють для російської людини політичну красу: всі люди є лайном. Це базова річ «руского міра». Формула «людина – лайно» це краса в яку закохана більш як ста мільйонна політична нація. Якщо хтось хоче сказати, що даний висновок є банальністю, то спішу розчарувати. Він є абсолютно неочевидним для ста відсотків борців з «рускім міром», проти яких може виступити один Медведчук і сказати, що Захід – це боротьба за ресурси, а Росія – це духовний розвиток. І жоден з професійних патріотів, які перебували на ефірі не зміг навести переконливих аргументів, що це не так.
Винесемо за дужки питання наскільки «український світ» відрізняється від «руского міра», хоча воно є не другорядним, але якщо ми хочемо перемогти «рускій мір», то маємо протиставити щось значно серйозніше, ніж краса мелодики української пісні чи краса відтворюваного звуку української мови. Це не те, що може закохати і повести у бій навіть етнічних українців. А головне це не політичний продукт, це не справедливість. Ніхто не каже, що мова не потрібна. Але це рівень «175» – гордість. Для сержанта морської піхоти. Сподівання, що справедливість та емпатія виникають природно на базі етнічної спорідненості є неспроможними. Ми це бачили не раз. Україні протистоїть дуже потужний інтелектуально розвинений ворог, якого не можна перемогти танцями та піснями.
Наш мозок має творити красу! Ми маємо стати красивими. Сенс життя – бути потрібним красі. За 28 років ми не створили нічого, на чому хотілося б затримати погляд. Не кажучи уже про бажання з чимось ототожнитися. Ми навіть цього не помічаємо, що нами цікавиться виключно гімно, від гімна ми отримуємо пропозиції і навіть йдемо служити лайну.
Колись великий Василь Симоненко написав таке:
Візьми всього! І мозок мій, і вроду,
І мрій дитинних плеса голубі.
Для мене найсвятіша нагорода —
Потрібним буть, красо моя, тобі.
Дуже б не хотілося перефразовувати його останній рядок та міняти «красо» на «лайно».
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Хвилі в Instagram