США одна з небагатьох західних демократій, в якій не проводять національні референдуми. В Україні цей прецедент, наряду з Німеччиною, часто наводять як аргумент на користь небезпеки давати народу право не тільки обирати владу, а й самому бути владою. Насправді в Америці пряма демократія квіте буйним цвітом, але на рівні штатів, а не федерації. Майже половина штатів (24 з 50) мають у своїх конституціях положення не тільки про референдум, а й про народну ініціативу, яка уповноважує громадян бути не тільки законодавцями, а й законотворцями. За минуле століття (1904-2008) у цих штатах було ухвалено 919 законів за народною ініціативою. Причому саме народ, а не легіслатури визначав такі фундаментальні принципи як виборчі права жінок, одностатеві шлюби, запровадження професійної держслужби, регулювання лобізму, голосування поштою і… податки!
Пряма демократія прийшла в Штати на межі 19 та 20 століть. Коли влада стала розростатись, бюрократизуватись, корумпувалась і зав’язала взаємовигідний романс з, як би ми зараз сказали, ФПГ. Якщо перекласти найбільш яскраві виспути американської ери прогресивізму (1890 — 1920 роки) українською, ми будемо переконані, що це про сучасну українську владу, а не про американську століття тому. Саме тоді нові штати, які конституювались на Заході, і вдались до народовладдя. Першою інструмент народної ініціативи та референдуму закріпила у своїй конституції Південна Дакота (1898). 1918 вже 20 штатів запровадили у своїх основних законах інструменти прямої демократії. В абсолютній більшості це були західні та північні штати, які заселяли найбільш підприємливі та волелюбні шукачі кращого життя.
Частота використання інструментів прямої демократії дуже чітко корелюється з рівнем довіри до уряду. Після буму 1910-х — початку 1930-х від часів президенства вкрай популярного Франкліна Делано Рузвельта через ситі та сповнені оптимізму повоєнні роки аж до початку 1970-х кількість референдумів та народних ініціатив помітно пішла на спад. Але в 1960-70-ті американська демократія та економіка почали пробуксовувати. І саме тоді пряма демократія повертається на політичну сцену. Її тріумфальне повернення пов’язують з т.зв. «Пропозицією № 13», яка кардинально змінила фіскальну політику Каліфорнії, а згодом і інших штатів.
Інфляція тоді сягала двозначних цифр, на заправках стояли черги, уряд Каліфорнії постійно запроваджував нові та збільшував існуючі податки, народ втрачав довіру до уряду. Переконаний консерватор, прихильник радикального зменшення державного апарату, уродженець Юти і каліфорнійський підприємець Говард Джарвіс перейнявся ідеєю обмежити податкову владу уряду через народну ініціативу. Разом із консервативним активістом Полом Ганном вони підготували конституційну поправку — пропозицію № 13, яка мала радикально змінити податкову політику Каліфорнії. Попри те, що впродовж останнього десятиліття каліфорнійці двічі відкидали на референдумі подібні пропозиції, 1978 Джарвісу і Ганну вдалося радикально обмежити фіскальні апетити уряду. Вони не тільки зібрали потрібну кількість підписів на підтримку ініціативи – вони розгромили уряд, який співав знайому нам пісню про безвідповідальних популістів і некомпетентний народ, під час голосування: каліфорнійці віддали 65% голосів за внесення змін до конституції штату.
Пропозицію № 13 недаремно назвали «податковим повстанням». Вона:
— встановила «стелю» податку на нерухомість у розмірі 1%;
— зафіксувала базу оподаткування нерухомого майна на рівні його вартості під час купівлі;
— встановила що оціночна вартість цієї бази для цілей оподаткування не може зростати більш як на 2% на рік;
— запровадила вимогу супербільшості у 2/3 обох палат легіслатури штату для будь-якого збільшення чи запровадження нових податків, які збирає штат, і таку ж саму вимогу для місцевих рад – для збільшення чи запровадження локальних податків.
Невдовзі після Каліфорнії аналогічні заходи, які обмежували податкову владу уряду, шляхом народної ініціативи ухвалили Массачусетс, Міссурі та Монтана. Трохи згодом – Небраска, Колорадо, Орегон та Вашингтон.
Небо не впало. Уряд не збанкрутував. Каліфорнія, в якій пропозиція № 13 діє досі, стала найбільш інноваційним штатом США. Деякі науковці стверджують, що рейганоміка почалась саме з «податкового повстання» Пропозиції № 13 ще до обрання Рональда Рейгана президентом. Сороковий президент США лише підхопив тренд, який народився у штаті, в якому він був 33-м губернатором. Народився через народну ініціативу.
Американці, насамперед каліфорнійці, досі сперечаються про наслідки ухвалення пропозиції № 13. Податки зменшились. Власники нерухомості стали багатшими. Уряд скромнішим. Публічні школи біднішими. Більшість каліфорнійців її підтримують. Конституційна поправка досі чинна. Втім і прихильники і опоненти «податкового повстання» визнають: боротьба була чесною, перемога заслуженою, нарікати можна лише на самих себе.
Історія про пропозицію № 13 ще раз переконує, наскільки важливий правильний конституційний дизайн – правила боротьби, які перетворюють енергію незгоди в рушійну силу прогресу. Конституція України прямо забороняє проведення референдуму з питань податків. І тому бізнесу не залишається нічого іншого як «оптимізувати» їх через офшори та ФОПів, купувати депутатів, підгодовувати податкову чи емігрувати. А була б наша Конституція більше схожа на конституцію Каліфорнії (чи Орегону), ми б з вами вже збирали голоси під українською Пропозицією № 13, а бізнес спонсорував би кампанію на її підтримку. Причому це не обов’язково про зниження податків (хоча Україні давно слід запровадити конституційне обмеження на відсоток ВВП, який влада має право перерозподіляти через бюджет) — можна, як Аризона чи Північна Дакота у кризовому 1932 році, обмежити витрати на утримання владних органів та прив’язати розмір зарплати урядовців до зростання економіки. Можна обмежити владу уряду створювати піраміду ОВГЗ. Багато чого можна. Головне прищеплювати українцям відчуття відповідальності за країну. Депутати скурвились, уряд робить не те — збирай підписи під народною ініціативою!
Там де політичні еліти не виконують свою місію, народу залишається або пряма демократія або повстання. Як сказала лідерка кампанії за запровадження «податкової стелі» в Массачусетсі Барбара Андерсон: «Наша головна боротьба не за гроші. Вона за контроль. Уряд має раз і назавжди затямити, що влада це ми, а не вони».
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Хвилі в Instagram
