Вчора була неділя, вихідний день. Я зайшов у фейсбук і побачив, що топ темою є шаурма. Вдумайтесь, головною вчорашньою новиною була заява Коломойського про необхідність дефолту, але всі хотіли висловити своє «фе» про шаурму. Я надзвичайно засмутився рівнем цього снобізму, жовчі, але що більше – дріб’язковістю. До якого ж все таки рівня треба впасти, щоб коментувати, чим пахне Київ Зеленському? Хіба немає різниці? Кожному Київ пахне по-різному, але перетворити шаурму на символ, боротися проти того, що Зеленському Київ пахне шаурмою? Ви серйозно? Де ваш рівень падіння?

Оскільки я все-таки вважав, дефолт головною темою, а вона нікого не зацікавила, то я вирішив сьогодні вранці запостити наше дослідження дворічної давності по ризикам дефолту, де в тому числі було описано як його уникнути. Але я раптом подумав, що це дослідження нікому не буде цікавим. Бо як же так, де ж тут Зеленський, Порошенко, 25% вищої раси? То ж я вирішив викласти один слайд і подивитись, скільки людей захоче фахово обговорити цю тему.

Я ніде не написав, що підтримую дефолт. Я написав «Що скажете?». Більше того, інститут послідовно в особі Анатолія Амеліна виступає проти дефолту. В десятках коментарів і інтерв’ю.

Отже, я просто виклав один слайд, на якому зображені рівні ВВП, до і після дефолту.

Цей слайд вирваний з контекста. І нормальна думаюча людина догадалася б про це відразу. Але не людина, яка бачить своєю ціллю плюнути тобі в лице, бо бачиш ти не так голосував на виборах як їй хотілось. Я був переконаний, що персональне ставлення до мене, яке помножене на травму поразки Порошенка, для більшості з вас буде важливіше, за суть поста, за тему дефолту, за будь-що. Більшість з вас просто хотіла плюнути, і не вагалась це робити. Практично ніхто не захотів вступити у фахову дискусію. Навести інші графіки, іншу аргументацію. Все зводилось до «ой Боже, вони за Беню», « ми це давно знали», «Зе готує країну до здачі». Гадити і кричати було набагато важливіше, ніж навіть просто подивитись все дослідження. Таке бажання не виникло майже ні у кого.

Експеримент вийшов невдалим. Його провал в тому, що я навіть уявити не міг, яка глибина падіння самопроголошеної інтелігенції в країні. Я думав, що такі люди як Павлюк, Глібовицький, Боярчук, Федорін, Кошман, ніколи не дозволять опускатись до рівня якихось порохоботів. Я не думав, що бажання образити мене чи вилити лайно на інститут, настільки пересилять здоровий глузд, що у людей навіть не виникне бажання розібратись, що це за слайд, що за аргументи. Я навіть не думав, що представники інтелектуального середовища не захочуть опублікувати альтернативну думку. Це все катастрофа національного масштабу.

Проблема не в Інституті майбутнього. Ми повністю виправдовуємо свою назву, оскільки ризики дефолту ми опублікували 2 роки назад і виписали шляхи уникнення. Проблема, шановні у вас, в вашому комплексі «інтелектуального хама». Ресентимент поразки Порошенка зовсім виїдає у вас здоровий глузд. Ви втратили бажання мислити, дискутувати, вміння поважати. Ви самі себе припідняли, і самі себе опустили перемогою Зеленського, вважаючи його в 10 разів гіршим за себе, чи за Пороха. Ця образа настільки сильно вас пече, що аналітична спроможність зовсім вихолостилась. І так, ви стаєте легкими об’єктами маніпуляцій. Самостійно роблячи цей вибір. Ви вирішили, що принижуючи мене, Інститут, — ви можете відчути свою кращість. Ви із інтелектуалів перетворюєтесь на «інтелектуальних хамів». Коли для аргументації вашої позиції ви вважаєте достатнім зневажити опонента.

Я б хотів, щоб це стало для вас уроком. Що бажання ненавидіти немає виходити за рамки здорового глузду. Я б хотів, щоб ви перестали писати про шаурму, а вернулись до коментування викликів країни, реформ, рішень тощо. Я б хотів, щоб ви викликали нас на інтелектуальну битву. Де ми і ви викладали б дані, графіки і фахово доводили свої позиції. Але сьогодні я зрозумів, що цього вже не буде. Ви будете і далі ганятись за шаурмою, і будь-якою помилкою Зеленського, тільки щоб виправдати свої прогнози про його провал. І інтелектуальне хамство стане вважатись частиною вашої аналітичної роботи.

А Інститут майбутнього буде святкувати завтра 3 роки. Ми налиємо собі вина і випємо за 3 роки непростої роботи. За те, що досягнули серйозного аналітичного рівня, який визнається і за кордоном. Ми всі в інституті голосували за різних кандидатів. При чому всі можуть вільно топити за будь-якого кандидата без жодних ризиків для себе. Бо Інститут – не підтримував жодного кандидата. А кожен експерт, як громадянин і людина, визначався для себе сам. Ми відсвяткуємо, що в нас є плюралізм думок, і табу на однодумство. Зрештою, ми багато речей передбачили, і ще більше передбачимо. Від самого початку нашою ціллю була успішна Україна, і ми продовжимо цю роботу.