Розділяй, сортуй, зневажай

Нарешті ці вибори позаду – так і хочеться видихнути оце «нарешті». І вкласти в це слово надію на стабілізацію суспільного клімату, повернення до спокійної неконфліктної комунікації. Нормальній людині витримувати конфронтацію тривалий час складно: це забирає ресурси уваги, дезорієнтує, виснажує, руйнує суспільні зв’язки. Тим більшу ціну платить за електоральну конфронтацію не окремий індивід, а країна, яка поляризується у виборчих перегонах.

Здавалося б, переконлива перевага одного з кандидатів є фундаментом для громадянського порозуміння. Солідарне волевиявлення 73% виборців не має лишити  простору для довільних інтерпретацій. Так було у 2014 році, коли склався суспільний консенсус щодо потреби здійснити вибори в один тур. Але наразі до консенсусу не так близько, як у 2014 році. Конфронтація зайшла надто далеко, і запустила такі механізми фрагментації суспільства, які потребують негайної фіксації та корекції.

Маркером цих процесів в Україні знов виступає поділ на різні сорти громадян.

Колись цей мем запустив в обіг штаб кандидата на президентський пост В. Януковича.  Його метою було поглибити недовіру між українцями, і тим самим забезпечити собі електоральну підтримку за принципом «розділяй і владарюй». Мешканці Сходу та Півдня України мали повірити в те, що на Заході і в Центрі їх не вважають повноцінними громадянами, не цінують і не дослухаються до них. Тоді «помаранчевий» табір доклав чимало зусиль, щоб подолати цю недовіру, роздмухувану «біло-блакитними». Якоюсь мірою це вдалося, хоч і не вповні.

Обурення і образа – негативний спосіб мобілізації, але ж дієвий, оскільки негатив спрямовується проти опонента. Не менш ефективним є позитивний спосіб мобілізації, коли своїх виборців проголошують найбільш патріотичними й відповідальними, і більше того – єдиними носіями громадянських чеснот.   Саме до такої технології вдався Петро Порошенко задля мобілізації виборців на президентській виборчій кампанії. І це розділення на сорти диктує та сама, що колись у Януковича, політиканська прагматика «розділяй і владарюй».

Але багато виборців П. Порошенка таки утвердилися в думці, що тільки вони й люблять Україну по-справжньому, а відтак – лише вони будують «справжню Україну», а їхній вибір – і є вибір України. Що лише вони і є громадянами, на відміну від «вати» або «населення».

Однак для правлячої верстви вони лишаються таким самим «населенням», як і всі інші. Бо всім жителям України піднімають ціни у платіжках, не питаючи їхньої згоди, і навіть не пропонуючи альтернатив. В цьому рівні небагаті люди по обидва боки виборчих барикад. Всі вони позбавлені можливостей захищати свої споживчі права, і вже тому навряд чи є громадянами у повному сенсі цього слова. Адже громадяни – це ті, хто мають права.

В специфічних умовах України зарано розводитись про повноту прав – радше про готовність боротися за них. І противники Порошенка засвідчили таку готовність: не дарма ці вибори охрестили «електоральним майданом». Адже так само, як і на зимовому Майдані п’ять років тому, протестні настрої об’єднали критичну кількість українців, що заявили про свої громадянські права. Чому ж дехто вважає «той» Майдан справжнім, а «оцей» – не справжнім?

За право представляти «справжню» Україну і століття тому точилися запеклі суперечки. Модою часу було визнавати українським лише соціалістичне. Відома фраза В.Винниченка «Україна буде або соціалістична, або ніяка!». Водночас спроби «приватизації» України генерувалися не лише з лівого табору – вони були загалом характерні для тих верств, які просували цінності національно-культурного розвитку.

Обмеженість цього підходу була осмислена за результатами поразки визвольних змагань, у 1920-х рр. в державницькій школі історіографії – В.Липинським, а також Д.Дорошенком. Вони, кожен у свій спосіб, наголошували, що від появи на карті світу Української держави варто перевизначити українство – уже не як етнографічну спільноту, а як спільноту громадян держави, поєднану спільною долею в єдиних державних кордонах. Солідаризація цих громадян, попри етнонаціональні особливості, мала би стати запорукою міцності державного організму.

Але на заваді стояли амбіції українських революціонерів, які готові були боротися проти будь-якої України, якщо вона не відповідала їхньому ідеалу «справжньої». Результатом такої безкомпромісної конкуренції проектів стала неможливість побудувати один-єдиний незалежний від Росії проект.

Ця безкомпромісність знов постає на порядку денному в Україні. І вона так само небезпечна, як і 100 років тому. Бо це і нині – джерело розколу країни та суспільства. Аби не бути звинуваченими у цьому гріху, хитрі політики застосовують витончено-єзуїтську риторику: цьому вони добре навчилися. Але їхні виборці прямодушні. Від них знов і знов чуєш про непримиренну готовність будувати лише «справжню» Україну, про нестачу «справжнього» патріотизму в опонентів, про обмеженість їхніх розумових здібностей та моральних чеснот.

У фундаменті такої прискіпливості до співгромадян – новий розподіл українців на сорти. Тільки тепер, на відміну від часів Януковича, опонентами не залякують; їх зневажають. Вибори не поставили крапку на цьому; розпочався новий етап роз’єднання країни. Тепер з цією метою насаджується переконання щодо виключних прав на Україну певної групи громадян, яка самовизначилась як «25%».

Це переконання не взялося нізвідки. Воно латентно присутнє в українській політичній культурі. Але тепер його актуалізували і взяли на озброєння політики президентського табору. І зробили вони це не заради позитивної перспективи країни, а заради власних інтересів. Бо саме вони намірилися отримати з того зиск – на найближчих парламентських виборах, чи на наступних президентських.

Не дозволимо нікому скористатись з гасла «розділяй і владарюй». Висловлюймо довіру лише тим, хто визнає рівноправ’я громадян, не розділює українців на сорти, не плекає недовіри, не шукає собі політичних дивідендів від конфронтації в суспільстві. Ті, хто вважає таку ціну політичної кар’єри прийнятною, мають нести відповідальність. І не лише політичну.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» вYoutube, страницу «Хвилі» в Facebook