Як любов США до Ізраїлю грає на руку Китаю

У понеділок 19 червня Держсекретар США Майк Помпео та представник США в ООН Ніккі Гейлі, після довготривалих погроз, таки оголосили про вихід США зі складу UNHRC(United Nations Human Rights Council — Рада з прав людини ООН). Амбасадор Гейлі критикувала у своєму UNHRC за бездіяльність, відсутність змін та упереджене ставлення членів до проблем Держави Ізраїль, яке ще раніше визначалось як “хронічна антиізраїльська тенденційність”.

UNHRC – міжнародний правозахисний орган ООН, заснований в 2006 році. 47 членів Ради збираються три рази на рік, щоб обговорити системні порушення прав людини у світі. 47 місць в UNHRC поділені за регіонами світу за таким принципом: Азія – 13, Африка – 13, Латинська Америка та Карибський басейн – 8, Західна Європа та інші – 7 (WEOG – West Europe and Other Group ) куди входить ще США та Австралія та Східна Європа – 6 країн-членів.  Рада здійснює моніторинг ситуації в Сирії, М’янмі, Південному Судані та Північній Кореї та надає дозвіл на незалежні розслідування щодо порушення прав людини. По-суті UNHRC є майданчиком, який сприяє дотриманню та забезпеченню прав людини в світі. США стане першою країною, яка вийде зі складу Ради. Парадоксально, але країна, яка позиціонує себе як “представник Західного світу”, локомотив демократії та ліберальних цінностей виходить з однієї з інституцій ООН, організації, яка є гарантом мирного розвитку повоєнного світу.

Цей крок не є випадковістю або різким необдуманим рішенням, це продовження загальної тенденції зовнішньополітичного курсу президента США Дональда Трампа у рамках його програми “America first”. У сучасному світі, в якому США з останніх сил намагається зберегти світову гегемонію, вибирати ізоляціонізм, як це робить Містер Трамп – зовсім не вихід. З початку своєї каденції Трамп оголосив вихід з Транс-тихоокеанського партнерства (TPP) , Паризької кліматичної угоди, Іранської ядерної угоди (JCPOA — Joint Comprehensive Plan of Actions)  та тепер з Ради з прав людини ООН. Трамп демонструє повну зневагу та небажання США діяти в рамках міжнародних організації та договорів. Своїми діями США, змінюючи розстановки на міжнародно-політичному просторі, загрожує існуванню сучасній системі міжнародних відносин. В нинішніх реаліях ніколи не можна бути впевненим, яке рішення стане наступним втіленням доктрини Трампа.

Незважаючи на загальну тенденцію, президент США кожним своїм рішенням, на його думку, робить Америку знову великою. Він хоче більше престижу, більше влади, більше захищеності та прагне задовольняти інтереси США та своїх геополітичних союзників. Одним з союзників “Америки Трампа” не тільки на Близькому Сході, а й у світі, зважаючи на останній саміт Великої Сімки та погіршення відносин США з країнами ЄС та Канадою, є держава Ізраїль. Більшість експертів зазначають про нездорову “алергію на Іран” Дональда Трампа. На мою думку, має місце ще нездорова “любов до Ізраїлю”. Факт, що держава Ізраїль –єдина демократії Близького Сходу зовсім не виправдовує кроків Трампа. Вихід США з уже згаданої іранської ядерної угоди  – є безперечним провалом зовнішньої політики США. Це рішення вже посприяло загостренню відносин між Іраном та Ізраїлем та ситуації в секторі Газа, а в довгостроковій перспективі сприятиме розповсюдженню ядерної зброї, гонки озброєнь між Іраном та Саудівською Аравією з ОАЕ та може зруйнувати біполярний порядок міжнародних відносин на Близькому Сході.

Бажання “догодити Ізраїлю” перетворюється ледь не на орієнтир зовнішньополітичних рішень Трампа: США визнає Єрусалим столицею Ізраїлю, виходить з  JCPOA та  UNHRC. Нетаньяху радіє та публічно виражає схвалення кроків США. 23 червня Ізраїль також оголосив про вихід з Ради з Прав людини ООН.

Трамп демонструє протест ООН, організації яка не поділяє американських “проізраїльських симпатій”. ООН ,керуючись міжнародними договорами, дотримується принципу “дві держави для двох народів” та визнає Єрусалим , на відміну від США, столицею двох країн. У своїй промові амбасадор Гейлі відзначила, що «нескінченна ворожнеча до Ізраїлю є явним доказом того, що Рада мотивована політичними упередженнями, а не правами людини».

За тисячі кілометрів від Єрусалиму крокам Трампа радіє ще один світовий геополітичний гравець – Китай. Сі Цзіньпінь раз за разом заходить на позиції, добровільно вивільнені США. Поки США вибирає ізоляціонізм, Китай показує світові “китайську інтеграцію” та “глобалізацію по-китайськи” у формі програми “Один пояс, один шлях”, яка передбачає створення інфраструктурних проектів в рамках “Економічного та морського шовкових шляхів”. Вихід США з UNHRC також є частиною загальної тенденції, але цього разу він дозволяє Китаю змінювати систему, а не підлаштовуватися під неї.

Загальновідомим є факт, що дотримання прав людини не входить у плани партії, а тим більше Сі Цзіньпіня. Незважаючи на реформи Ден Сяопіна в 70-тих роках стосовно економічної модернізації, ідеологічно Китай залишається авторитарною країною з однопартійною системою та тепер уже довічним правителем. Містер Сі, як його називають на Заході, розпочав “партійні чистки” та приборкання непокірних активістів, опозиціонерів, артистів, акторів, журналістів та правозахисників. В китайських ЗМІ ослабла або зовсім зникла критика кроків “наступного Великого Керманича”. Містер Сі заборонив Вінні Пуха, бо він може викликати схожість та асоціації у пересічних китайців з очільником Піднебесної – цей випадок, на мою думку, найбільш яскраво демонструє права та свободи в Китаї.

Незважаючи на всі дії авторитарного характеру, зневагу до прав людини та норм міжнародного права, Захід продовжував та продовжує закривати очі на те, що відбувається. КНР будує авторитарний режим на кшталт Радянського Союзу і Захід обирає той самий спосіб для розбудови відносин. Сваритись з Містером Сі в умовах погіршення відносин з головним геополітичним союзником – це зовсім не вихід для західних демократій. Краще вже закрити очі на порушення прав людини.

Така модель могла б працювати і в майбутньому, але містер Сі отримав кращий шанс з виходом США: переробити модель на китайський лад. Китай ніколи не був задоволений намаганнями Заходу нав’язати свої світоглядні погляди. Тому “права людини на західний лад” в очах партії не враховують “китайської специфіки”: патерналізму, конфуціанських принципів та минулого східної деспотії. Зараз Китай має можливість це виправити. Як сказав Річард Гован експерт ООН у інтерв’ю виданню The National: ”Це, зрештою, перемога для Китаю та інших країн, які хотіли б уповільнити роботу ООН в галузі прав людини».

Ще в червні 2017 року Китай своєю запропонованою резолюцією поставив під сумнів основні принципи щодо прав людини, викладені в Декларації прав людини від 10 грудня 1948 року. В березні 2018 Китай запропонував ще одну резолюцію, яка стосувалась вже державного суверенітету. Резолюція, через спротив США та традиційних західних демократій, була відхилена. Але тепер з виходом США з Ради, коли місце гегемона звільнилось, Китай зможе втілювати “Китайську модель” прав людини, тобто концепцію “прав людини з китайськими характеристиками”. Китайський дипломат раніше в цьому році сказав, що китайські зусилля в Раді з прав людини були напрямлені на те , щоб “розбити Західну монополію на права людини”. Китай втілює у життя концепцію “Азійських цінностей”. Сі Цзіньпінь, який хоче об’єднати під “китайським крилом” Азію апелює до пан-азійської ідентичності та спільних принципів, таких як наприклад принцип колективізму та принцип комунітаризму, які йдуть в розріз до західних цінностей.

Недосконалість функціонування UNHRC допоможе Китаю втілити свій задум у життя. Не треба забувати, що зараз до UNHRC входять країни, які нехтують правами людини такі як Венесуела, ДРК, Саудівська Аравія, Куба та Єгипет. Такі країни не зацікавлені в погіршенні іміджу своєї країни на міжнародній арені, якому можуть зашкодити розслідування в області порушення прав людини. Тому вони скорше за все підтримують стратегію Китаю.

Генеральний Секретар ООН Антоніу Гутерреш написав у своєму твіттері: “Сумна, якщо не дуже дивовижна новина. З огляду на те, в якому стані зараз знаходяться права людини в світі, США повинні нарощувати свою участь (в UNHRC), а не йти». Вихід США з Ради де-факто розв’язує Китаю руки. Тепер демократичним країнам в UNHRC, недосконалому, але єдиному органу, який на міжнародній арені займається порушенням прав людини, треба прикласти неабияких зусиль, щоб не допустити втілення авторитарних китайських намірів в життя та розпочати негайне реформування принципів функціонування Ради з прав людини ООН.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.