Про парадокси війни у прийнятому законі про реінтеграцію Донбасу

Верховна Рада 18 січня прийняла у другому читанні і в цілому закон про реінтеграцію Донбасу. За відповідне рішення проголосували 280 народних депутатів.

Утім, на мою думку, особливого прогресу в плані деокупації і реінтеграції окупованих територій України після ухвалення відповідного закону не буде. Реінтеграція не може відбуватися без деокупації – звільнення самих територій, а такий механізм не прописаний.

До того ж, у законі є кілька суперечностей. По-перше, про те, що Росія – окупант, мова йде тільки в преамбулі, посилаючись на Звернення ВР до ООН від 27 січня 2015 року, а також на Заяв ВР «Про відсіч збройній агресії РФ і подоланні її наслідків».

По-друге, в законі прописано, що Росія несе відповідальність за збитки, заподіяні нею внаслідок війни проти України. Водночас посол США в Україні Марі Йованович заявила, що український уряд повинен платити пенсії людям, що проживають на окупованих територіях. На думку посла, таким рішенням укранська влада зможе показати свою підтримку тим громадянами, які проживають на окупованих територіях. Доволі дивна логіка у пані Йованович.

Хотів би звернути увагу на заяву Порошенка про те, що звільнення окупованих територій буде відбуватися мирним дипломатичним шляхом. Натомість у документі прописані збільшення повноважень президента саме в силовому секторі.

Зокрема, проведення обшуків, проникнення в житло, затримання і вилучення особистого транспорту. Де-факто це може привести до переслідування політичних опонентів. Всі ці додаткові заходи можуть бути задіяні як інструмент поборення внутрішньої опозиції.

Згідно закону про деокупацію, президент залишає за собою право на одноосібне прийняття рішень. Без узгодження з парламентом глава держави може вводити надзвичайний стан, використовувати ЗСУ по всій території України. Силовикам надані безпрецедентні права. Це порушення основних конституційних норм.

Крім того, у законі, хоча й завуальовано, але є прив’язка до мінських угод, проти чого виступала низка народних депутатів. Про мінський процес з посиланням на резолюцію Генасамблеї ООН згадується в преамбулі. У преамбулі є згадка про Заяву ВР «Про відсічі збройній агресії Російської Федерації і подоланні її наслідків», в якій і є згадка про «мінські угоди». Але, мінські угоди не є міждержавною угодою, і ніким не імплементовані.

Тому не була проголосована пропозиція про розірвання дипломатичних стосунків з РФ і визнання «Д/ЛНР» терористичними організаціями. Цей закон спочатку був прив’язаний до зустрічей Волкера і Суркова. Хоча перемовини не мали суттєвих результатів, але в них є один спільний знаменник – політична частина мінських угод повинна бути імплементована. Тобто врегулювання конфлікту має відбуватися виключно у рамках «мінських домовленостей».

До того ж, Росію не визначили насправді окупантом, тому що товарообіг між нашими державами за останній рік дивним чином не зменшився, а збільшився.

Збільшення товарообігу між Україною і РФ – загадка. Іде війна, а товарообіг з країною-окупантом збільшується. Це відповідь, чому Росію не визнали країною-окупантом.

До речі, основним постачальником вугілля в Україну є якраз Росія, яка виступає транзитером. Напередодні прийняття закону про реінтеграцію, з»явилося повідомлення, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України скасувало санкції відносно російської компанії «Южтранс», яка є одним з найбільших постачальників антрациту в Україну. Про це йдеться в наказі міністерства №1905 від 29 грудня 2017 року. Причиною скасування санкцій вказано «матеріали Служби безпеки України від 26 грудня».

Такі парадокси війни.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.