Битва за Білий палац Тегерана. Хто бореться за посаду президента Ірану

Вже за два тижні – 19 травня – відбудуться чергові президентські вибори в Ірані. З понад 1600 кандидатів, які зареєструвалися для участі у президентських перегонах, Наглядова рада допустила лише шістьох. І саме ці шестеро позмагаються за те, щоб стати другим після аятоли. Наслідки від цих виборів важко переоцінити. В умовах скасування санкцій проти Ірану та його поступового виходу на світовий ринок, те, хто очолить найвищу адміністративну посаду в країні матиме важливе значення для розуміння того, який курс візьме Тегеран найближчим часом. Оскільки Іран є одним з претендентів на регіональне лідерство на Близькому Сході та стає дедалі більш впливовим гравцем у світі, вибори глави держави будуть надзвичайно важливим. Адже вони стануть індикатором не лише внутрішньополітичних настроїв населення, але й того, в якому напрямку прямуватиме Іран у контексті виконання положень так званої «ядерної угоди», протистояння Ізраїлю та Саудівській Аравії, війни в Ємені, Іраку та Сирії та загострення відносин із новою адміністрацією Дональда Трампа у США. Для належного розгляду ситуації, необхідно проаналізувати основних кандидатів на посаду президента – тих шістьох «обраних», які будуть битися за місце у помпезному, білому палаці Саадабад.

Як проходять вибори в Ірані?

Вирішив, що не зайвим буде прояснити для читачів, як взагалі обирають главу держави в Ірані, і чому з понад 1600 кандидатів (!) обрали лише шістьох. Загалом, президента Ірану обирають кожні 4 роки на загальних прямих голосуваннях. Право голосу мають усі громадяни, які досягли 18 років. Для того, щоб стати кандидатом на посаду Ірану необхідно відповідати певним критеріям. Вони наступні:

• Бути громадянином Ірану та мати іранське походження;
• Бути мусульманином шиїтського спрямування;
• Мати визу освіту або аналогічну богословську освіту;
• Бути старше 21 року.

Реєстрація кандидатів триває два тижні. Після цього, їх усіх перевіряє спеціальний орган, який і затверджує остаточний список кандидатів. Орган цей називається «Рада вартових Конституції», до якого входять 12 членів. Шестеро з них – представники духовенства, яких призначає верховний аятола Ірану. Ще шістьох – юристів – призначає Меджліс Ісламської республіки. Втім, голову Меджлісу призначає та затверджує той-таки верховний аятола, а тому в принципі, можна стверджувати, що практично весь склад Ради підконтрольний саме верховному аятолі.

Після затвердження остаточного списку, відібрані кандидати проводять свою агітаційну кампанію до дня виборів. Конституцією також передбачений другий тур виборів. На інавгурації, новий глава держави присягає на Корані та перед верховним аятолою.

Взагалі, варто відзначити, що президент – друга людина в країні. Найбільший вплив має верховний керівник, який має титули «аятола» (представник вищого духовенства) та «рахбар» (головнокомандувач Збройних сил). Зараз цю посаду займає Алі Хаменеї. Саме верховний аятола затверджує ключові рішення, призначає кандидатів на головні посади, може видавати фетви з різних питань мусульманського права, призначає членів Ради вартових Конституції (головний регулюючий орган країни, здатний блокувати всі рішення будь-якої з гілок влади) та визначає політику країни разом із президентом. Верховного керівника обирає Рада експертів та богословів, яку в свою чергу обирає народ кожні 8 років.

Сам глава держави очолює виконавчу владу та опікується питаннями взаємодії з парламентом, координації роботи уряду, призначення міністрів оборони та розвідки тощо. Також він приймає участь у формуванні зовнішньополітичного курсу в країні та може впливати на політичне життя Ірану, якщо його партія, приміром, має більшість у парламенті. Власне, саме через це, нерідко відбувається внутрішньополітична боротьба між «двома вежами» — Президентом та Верховним керівником.

Отже, на цьогорічних виборах зареєструвалися 1636 (!) кандидатів – безпрецедентна кількість людей. З них Рада вартових Конституції обрала лише шістьох. Серед тих, кого дискваліфікували, був й екс-президент Ірану Махмуд Ахмадінеджад, який, попри запевнення, що він не буде балотуватися, все одно висунув свою кандидатуру, та ще й всупереч застережень з боку Верховного керівника Алі Хаменеї. Тому, його дискваліфікація не була несподіванкою. Але повернімося до шістьох кандидатів в президенти, їх бекграундів та політичних програм.

№1. Хасан Роухані

Чинний президент Хасан Роухані є одним з головних фаворитів перегонів. Чимало людей вважають, що саме він переможе на виборах. Якщо не у першому, то в другому турі. Роухані очолює помірковане реформаторське крило іранських політиків. Його «Партія поміркованості та розвитку» має міцні позиції у парламенті та у місцевих радах ключових регіонів. Серед його основних козирів – репутація реформатора та людини, яка добилася скасування західних санкцій проти Ірану, м’який стиль правління, боротьба з інфляцією (вона зараз складає 7,5%, а не 25% у 2013 році) та дружнє ставлення до Західних країн, в тому числі й у питаннях торгівлі та інвестицій. Власне, саме тому, електоральною базою для Роухані є технократи, бізнес та частина духовенства. Серед негативних факторів, які можуть позначитися на рейтингу Роухані – рівень безробіття (12%), критика з боку консерваторів та частини духовенства, частина положень «ядерної угоди» із Заходом, загострення стосунків із новою адміністрацією США.

Для Хасана Роухані все залежатиме від результатів теледебатів (перший раунд вже відбувся), подальшого розвитку відносин із США та Заходом, особливо навколо Сирії, Іраку та Ємену, та від виконання положень «ядерної угоди». Роухані дійсно має найкращі шанси на переобрання. Починаючи з 2013 року, йому вдалося здійснити неймовірні успіхи в економіці та фінансах, почати використовувати наслідки «ядерної угоди» на користь країни та подолати «жахливі 8 років», як їх називають деякі іранці, правління екс-президента Махмуда Ахмадінеджада, який вирізнявся скандальними заявами, переслідуванням опозиції, знищенням суперників та «закручування гайок» на шкоду економічним інтересам Ірану. Саме образ реформатора, який «відродив» стабільність в Ірані після Ахмадінеджада зіграла вирішальну роль у становленні позитивного іміджу Роухані. А «ядерна угода» із Заходом зацементувала його політичні позиції, дарма що частина опозиціонерів з консервативного табору його за це критикує. Врешті-решт, такою собі «репетицією президентських виборів» стали вибори парламентські у лютому 2016 року, коли помірковані сили із величезним успіхом перемогли в усіх ключових регіонах. В одному лише Тегерані підтримувана Роухані партія «Список надії» тримав усі 30 місць. Його противники з консервативних кіл традиційно зберегли позиції лише у сільських місцевостях та у невеликих містах.

У своїх поглядах Роухані дотримується поміркованою центристською позиції. Він виступає у захист «ядерної угоди» та виконання усіх її положень. Також він продовжує підтримувати курс на «відкритість» західним компаніям, який прагнуть інвестувати в Іран та укладати торгівельні та інвестиційні угоди. У своїй регіональній політиці, очевидно, Роухані не має багато варіантів, оскільки цей напрямок все одно контролює Верховний керівник. Втім, за переобрання Роухані, нинішня політика Ірану триватиме. Це підтримка уряду Башара Асада в Сирії (обмежена військова підтримка), шиїтських «Сил народної мобілізації» в Іраку (але без фанатизму), шиїтів-хуситів в Ємені (обмежена економічна та збройна підтримка).

№2. Ібрагім Раїсі

Ультраконсерватор, представник «яструбів» в іранській політиці, Раїсі очолює партію під красномовною назвою «Асоціація войовничого духовенства». Його вважають другим головним фаворитом у перегонах. Саме між ним та Роухані має розгорнутися основна боротьба. І саме ці два кандидати можуть вийти в другий тур. Протягом свого життя, Ібрагім Раїсі два роки був генеральний прокурором (2014-2016) та з 2016 року очолює священну для іранців посаду Хранителя мавзолею імама Резиу Тегерані. Його чорний тюрбан на голові викликає повагу у багатьох віруючих в Ірані та в усьому регіоні. Справа в тому, що такий колір тюрбану свідчить, що людина є нащадком пророка Мухаммеда. Власне, духовна освіта Раїсі передбачає, що колись він може стати наступником нинішнього Верховного керівника, аятоли Алі Хаменеї.

Релігійний бекграунд, підтримка консервативного крила та армії і особисто верховного аятоли Алі Хаменеї, войовничий запал, походження та нищівна популістська критика своїх суперників – головні переваги Ібрагіма Раїсі. За деякими даними, свою кар’єру він побудував повністю на «релігійному ліфті», починаючи з 1979 року. Його широкі зв’язки з духовенством (у 1980-х роках він виконував особисті доручення тодішнього Верховного керівника Рухолли Хомейні) дали йому змогу впливати на маси віруючих, в тому числі через проповіді імамів у мечетях. Його вплив в армії завдяки його риториці також має неабияке значення. Втім, цього впливу недостатньо, оскільки він ніколи не працював безпосередньо з військом. Ключовим у його кампанії стала посада Хранителя гробниці імама Рези, яку він отримав 2016 року. Окрім того, що ця гробниця має сакральне значення для іранців, здобута посада має й інший бік. Благодійна організація, яка опікується гробницею від імені держави, і очолити яку доручили Раїсі, насправді є багатомільярдним напів-автономним конгломератом, що користується популярністю та повагою у другому за величиною іранському місті – Мешхеді. До речі, це місто є рідним для самого Раїсі. Така позиція дозволила Раїсі отримати доступ до величезних фінансових та адміністративних ресурсів.

Втім, відсутність підтримки серед реформаторських та поміркованих кіл, частини бізнесу та духовенства, та також фактична відсутність якого-небудь політичного досвіду грає не на користь Раїсі. Також його агресивна та надмірно радикальна риторика, яку так полюбляє частина електорату, одночасно є і його слабким місцем, адже напряму залежить від зовнішньополітичної ситуації. Найбільш позитивним вплинув на його рейтинг конфлікт Ірану з новою адміністрацією Дональда Трампа у США. В умовах, коли новий американський лідер намагається знову відродити «вісь зла» та називає Іран «загрозою безпеки світу», погрожуючи скасувати «ядерну угоду», Ібрагім Раїсі стає найбільш бажаним кандидатом на посаду нового президента. Його войовничий характер та здатність «відповісти клятим американцям» подобається виборцям, а невизначеність навколо «ядерної угоди» штовхає людей на пошуки більш «рішучого та сильного лідера».

Та головною проблемою для Раїсі є те, що він не дуже відомий широкому загалу. Відповідно до опитування, проведеного 14 квітня соціологічною групою «IranPoll», 46% респондентів навіть не знають, хто такий Ібрагім Раїсі. Наприклад, про Хасана Роухані «не знають» лише 3%. Все через те, що Раїсі не займав публічних посад та завжди тримався тіні. Тому, основним викликом для нього стане те, як він зможе сподобатися людям протягом наступних двох тижнів. Саме з цією метою він активно використовує зовнішньополітичну тему, щоб зайвий раз «відповісти» чи то американцям, чи то саудитам, чи то європейцям.

№3. Мухаммед Багер Галібаф

Чинний мер Тегерана з 2005 року та лідер партії «Справедливий та прогресивний народ ісламського Ірану» є другим з фаворитів президентських перегонів. Він вже має досвід участі у виборах. У 2013 році він програв президентську кампанію Хасану Роухані. Тому, для нього це такий собі реванш. Галібаф представляє консервативне крило іранської політики та всіляко критикує чинного президента та його уряд. Він має підтримку духовенства, а також силовиків – військових та поліцейських. У минулому, Галібаф обіймав впливові посади начальника поліції Ірану (2000-2005) та командувача ВПС елітного Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). Непогана репутація як військового та менеджера силових структур дає йому те, чого немає в нинішнього президента Хасана Роухані – поваги серед військових, образу «воїна» та досвідченого чиновника. Також через зв’язки з консерваторами він може розраховувати і на часткову підтримку сільських регіонів.

Втім, чимало факторів вказують на те, що Галібаф йде у парі з іншим кандидатом від консерваторів – Ібрагімом Раїсі. А оскільки останнього вважають головним кандидатом від консерваторів, то в Ірані припускають, що Галібаф може зняти свою кандидатуру в останній момент та закликати своїх прихильників голосувати за Раїсі. У такий спосіб, він може закрити проблему для Раїсі, пов’язану із тим, що клірик невідомий виборцю, про яку я згадував вище. Також, завдяки Галібафу, Раїсі може компенсувати собі відсутність зв’язків з військовими. З іншого боку, за даними групи «IranPoll», Галібаф має високий рейтинг та набагато більш позитивний образ серед людей, аніж Раїсі, а тому він також може позмагатися у другому турі з президентом Хасаном Роухані.

№4. Есхак Джахангірі

Есхак Джахангірі займає посаду віце-президента Ірану. Він є першим заступником президента Хасана Роухані. Відтак, він також виступає у парі з Роухані від реформаторського крила. Його політична програма майже нічим не відрізняється від програми Роухані. Чимало факторів вказують на те, що він є класичним «другим номером» — технічним кандидатом, який зніме свою кандидатуру на користь Роухані незадовго до дня голосування.

Джахангірі п’ять років був міністром промисловості та шахт і має непогані зв’язки з поміркованим реформаторським крилом іранської політики. Також його перебування на посаді губернатора третього за величиною міста в Ірані – Ісфахана – пам’ятають там добре, а електоральні настрої відносно нього – позитивні. Джахангірі родом з регіону Керман на півдні Ірану, де проживає значна громада етнічних белуджів. Хоча віце-президент і заявляв в інтерв’ю одному іранському телеканалу, що, мовляв, він «сам хоче стати президентом», ймовірність зняття ним своєї кандидатури лишається вкрай високою. Щоб перемогти на виборах, йому не вистачає ані харизми, ані ораторського мистецтва, ані політичної легітимності серед однопартійців та однодумців, ані достатньої електоральної підтримки. Зате у разі, якщо він підтримає свого соратника Роухані, це забезпечить останньому:

• Підтримку серед етнічної меншості белуджів на півдні;
• Мобілізацію частини електорату міста Ісфахан;
• Посилення підтримки бізнесу та реформаторів і технократів.

№5 та №6. Мустафа Ага Мірсалім та Мустафа Хашемі Таба

Цих двох кандидатів сміливо можна називати аутсайдерами. Як екс-міністр культури та ісламської орієнтації Мустафа Ага Мірсалім, так і колишній міністр промисловості Мустафа Хашемі Таба були допущені на вибори для «розбавлення кандидатів». Один – зосереджує увагу на питаннях родини, соціального розвитку та освіти. Інший – адепт «зелених технологій». Власне, перші теледебати в Ірані засвідчили, що ці двоє – отримають мінімальну підтримку. Втім, вони все ще можуть зняти свої кандидатури на користь одного з фаворитів. Хоча, з огляду на їхній мінімальний рейтинг, це матиме скоріше психологічний ефект.

Що буде після виборів?

В залежності від того, кого оберуть, існує три сценарії розвитку Ірану найближчим роками, які я спробую змоделювати.

Сценарій 1. Перемагає Хасан Роухані. У цьому випадку, Роухані отримає величезний мандат довіри та ще більше посилить свій авторитет та владу. Також він матиме можливість безперешкодно ще 4 роки проводити свої реформи в економічній та фінансовій сферах. Ймовірно, посилиться протистояння з Верховним керівником, аятолою Алі Хаменеї. Але до кризи ситуація не дійде. Врешті-решт, у Хаменеї всі важелі впливу на руках, тому «на крайняк» — він просто позбудеться Роухані. Однак, після перемоги останнього на президентських виборах, такий крок не пройде без наслідків. Посилення ліберального реформаторського крила в Ірані ще більше відкриє країну світу, призведе до зміцнення іранської економіки та пожвавлення зовнішньої торгівлі та залишить «ядерну угоду» 2015 року в силі. Втім, очікувати на якісь кардинальні зміни у сфері захисту прав людини не варто. Для Роухані, як і для більшості виборців, пріоритетом є економіка, а внутрішньополітичні питання так само залишатимуться на другому плані.

У зовнішній політиці Іран продовжить підтримку уряду Башара Асада в Сирії, шиїтським «Силам народної мобілізації» в Іраку, шиїтам-хуситам в Ємені та посилюватиме співпрацю з Китаєм. З Росією в Ірану розвиватимуться позитивні стосунки в межах «обережної співпраці» в Сирії та Ємені. Втім, великим союзниками вони навряд чи стануть – через занадто протилежні інтереси в регіоні. Також продовжиться протистояння з Саудівською Аравією та Ізраїлем (але не дуже агресивне). Стосунки з Туреччиною залишатимуться прохолодними, але простір для переговорів буде відкритий. Єдиним викликом будуть відносини із новою адміністрацією президента Трампа у США. Роухані, скоріше за все, поводитиметься обережно та не дозволить провокацій, які б розв’язали Вашингтону руки.

Сценарій 2. Перемагає Ібрагім Раїсі. Для Близького Сходу настануть складні часи. Перемога ультраконсерватора мобілізує деморалізований після серії поразок останніми роками електорат духовенства. Також, перемога кандидата від консерваторів нарешті об’єднає їхній табір, який багато років лишається роздробленим з цілої низки питань, а також через стосунки з Верховним керівником, аятолою Алі Хаменеї. У внутрішній політиці, Раїсі ще дужче «закрутить гайки» та почне згортання поміркованих реформаторських програм Роухані, пропонуючи більш просту жорстку ісламську модель. Пріоритетом залишатиметься боротьба з інфляцією та безробіттям.

У зовнішній політиці, Раїсі очевидно вестиме агресивну наступальну кампанію. Посилюватиметься військова підтримка уряду Башара Асада в Сирії (відправка нових підрозділів іранських військ та загонів КВІР) та шиїтських хуситів в Ємені (також можлива відправка військових радників). В Іраку спостерігатиметься радикалізація шиїтських «Сил народної мобілізації» та зростання напруженості в їхніх відносинах з американцями та європейцями, які є союзниками у війні проти терористів «Ісламської держави». Агресивна боротьба Ірану за регіональне лідерство може принести як різке посилення позицій країни в регіоні, так і його ізоляцію на міжнародній арені. Поглиблення конфлікту із адміністрацією Трампа в США та скептично ставлення Раїсі до «ядерної угоди» може призвести до порушень Іраном положень договору або навіть скасування усієї угоди. Зростання радикалізму Ірану та посилення його анти-західної риторики може погіршити відносини із ЄС та частково знову закрити країну від західних компаній. На цьому тлі збільшиться вітчизняне виробництво, але знову настане криза у нафтовій галузі. Правління Ібрагіма Раїсі буде неоднозначне, а його стосунки з регіональними та міжнародними гравцями стануть непередбачуваними.

Сценарій 3. Перемагає Мухаммед Багер Галібаф. Я слабо в це вірю. Але навіть якщо так станеться, можна очікувати певної мобілізації консервативного табору, який останніми роками був деморалізований електоральними поразками. Однак, під великим питанням лишається ймовірність єднання консерваторів під керівництвом Галібафа. Його рейтинг всередині табору не є високим, а радикальне крило «яструбів» на чолі з Раїсі може й не підтримати його. Це призведе до певної нестабільності в роботі уряду. Втім, якщо Ібрагім Раїсі раптом таки стане новим Верховним керівником, тоді Галібаф гармонійно впишеться в якості його «кишенькового президента». А там дивися «Сценарій 2».

Якщо розглядати Галібафа як окремого гравця, то його здатність до радикальних та рішучих дій не така велика, як у Раїсі. Крім того, на відміну від свого «патрона», Галібаф позитивно сприймає «ядерну угоду» та зовсім не проти політики відкритості щодо західних компаній. Втім, якщо погіршаться відносини із Трампом та регіональними союзниками США, він виявиться неефективним та віддасть все це в руки Верховного керівника. По суті, Галібаф займатиметься посиленням армії та вирішенням внутрішньополітичних проблем в Ірані.

Сценарій 4. Чорний лебідь. Я не знаю, що це може бути. Але я ніколи не відкидаю варіанту «чорного лебедя». Банально, може трапитися, що завгодно. Смерть одного з кандидатів, скандал, блискучий виступ на ТБ, зміна міжнародної чи регіональної ситуації – все це впливає на перебіг подій. Хоча я особисто вважаю найбільш імовірним Сценарій 1 та перемогу Хасана Роухані, відкидати інші варіанти не варто точно.