Козаки-розбійники, або гетьман усієї України Янукович

Вони звикли гратись між собою в дурників, декламувати свою унікальність, кидатись епохальними словами, образами, одним словом, грати вар’ята між собою. А тут приходить якийсь дивак, який сприймає їхні інфантильні, фантасмагоричні балачки за чисту монету і псує їм усю національну ідилію. Українці ображаються, як малі діти, коли до яких виставляються дорослі вимоги: « Ні і ще раз ні! До нас не можна так жорстоко відноситись, нас треба жаліти, ласкати, давати преференції, пільги та понижені вимоги. Ми «семимісячні», в нас тяжка історія, до нас повинен застосовуватись особливий підхід, як до неповносправних». Одним словом, культ власної слабкості формує весь наш національний світогляд. Нам потрібно постійно допомагати, нас потрібно вести за ручку, бо ми маленькі, нерозумні, недовчені, недоумчені, недосвідчені.

{advert=1}

Я все розумію: і сльози, і «охи», і «ахи», я розумію, що у нас купа історичних причин, чому український народ такий бідний та нещасний. Я не розумію одного: чому, коли історія подарувала вам державну незалежність, чому українська національна еліта не почала напружено працювати і надолужувати пропущене, а полізла наввипередки почивати на лаврах, полізла тішити своє «нице» его?

Український «соціальний бутерброд» має чотири шари:

-знизу знаходиться шар посполитих, покірних виконавців, власне рабсили;

-далі йде поліцайство, українські наглядачі та попихачі, які контролюють роботу та громадську поведінку посполитих;

-ще вище йде українська сервіс-еліта, яка обслуговує вищий шар, керівну верству загарбників, колонізаторів, асимільованих керівників;

-верхний, панівний шар від епохи до епохи змінює своїх квартирантів: це колонізатори-цивілізатори то з півночі, то з заходу, то зі сходу, так сказати, окупаційна еліта. Головне, шо нижні шари, власне українські, не змінюються. Відмічу, що без цього верхнього шару «український бутерброд» не завершений, «несъедобный».

Як бачимо, попри всі лежності-незалежності ця соціальна структура відтворюється у нас з точністю, достойною кращого застосування.

Знамениті три гетьмани, які ведуть за собою двох українців – це гетьман низовий, гетьман поліційний та гетьман елітний, це три порухи, три вектори української мотивації, кожен з яких має свої інтереси та свої побажання.

Треба розуміти, що якщо і будуть у нас народні протести, то вони в своїй основі зразу ж будуть складатись з українського взаємопоборення, коли проти посполитих та їх ватажків буде виступати своя ж еліта разом з поліціянтами. А загарбники зверху будуть тільки підкеровувати цією внутрішньоукраїнською гризнею. Подивіться на картинку святкування 20-ліття незалежності: діти української незалежності в скафандрах і з гумовими кийками( верства поліцаїв) протистоять своїм батькам, які «боролись» за цю незалежність (верства посполитих). Прекрасний український «междусобойчик», «чужі тут не ходять».

Намальований «український бутерброд» не враховує одного важливого історичного феномену, без якого українська нація неповна – феномену українського козацтва. Козаки – це, в перекладі на сучасну мову, такі собі безпривязні рятівники-захисники-розбійники-грабіжники нації, вони за межами цієї соціальної структури, такі собі вільні радикали, але вони завжди поруч. Без козацької стихії українська натура не повна. Козаки – це ватага розбишак-розбійників, котрі в більшій мірі самі по собі і їм байдуже до проблем посполитих. Згадаймо, що козаки спокійно продавали своїх посполитих одноплемінників в турецьке, мусульманське рабство – і нічого! Посполитим в значній мірі був закритий вхід до козацтва, це також треба враховувати. Козацтво – це середовище волі, а не свободи, це, в перекладі на сучасну мову, середовище «понятій» для своїх та «беспредела» для чужих. Козацтво – це згуртована асоціальна сила. Чи не тому у нас таке настирне традиційне тяжіння до волі, а не до свободи, такі архаїчні поняття до демократії? Наше козацтво –це не чисто українське явище. Яка там закваска на «дикому полі»: половецька, степна, тюркська?

Історична ідеалізація козацтва пройшла по тих же правилах, що і для фронтовиків Другої світової війни. Зразу ж після війни поняття «фронтовик» для нашого мирного населення був синонімом поняття «потенційний гвалтівник», «беспредельщик», «хуліган», такий був стиль поведінки наших фронтовиків. Це вже через 20 років Брєжнєв вирішив зліпити з них образ «воїна-визволителя» – і пішла ідеологічна компанія відбілювання образу «фронтовика». Подібна історична містифікація була проведена і з козаками: голодранці-розбійники-гуляки перетворились в благородних лицарів, в символ волелюбності народу. Чи я проти такої ідеалізації – абсолютно ні, народу потрібні символи і абсолютно виправдано, коли лицарські прояви окремих козаків перенесені на весь козацький рід. Ідеалізація потрібна, але не треба самих себе дурити цією ідеалізацією, потрібно пам’ятати і другу, історичну правду. Одним словом, — міфологізація – для простонароддя, історична правда – для фахівців всіх соціальних наук.

Вислів козаки-розбійники – це не випадковість, це реальність фактів історії. Як то кажуть, «вопрос на засыпку»: яким був основний рід занять козаків? – Відповідь: бойові походи, розбій, грабунки, між походами – гулянки та пияцтво . У шахтах козаки ніколи не працювали і на плуг дивились з презирством. І мажорство – це також чисто козацька розвага!

{advert=2}

Відомо, що Т.Шевченко ідеалізував українське козацтво, так як не бачив іншої опори для формування національної ідеології, міфології. Завдяки міфології волелюбності українського козацтва українська нація два останніх віки тримала себе в корсеті пристойної національної ідеології, тобто це вдалий приклад благородного обману, вірніше, напівобману. Але коли справа дійшла до державної незалежності та повної самостійності, то закономірно, що цих міфів та символів виявилось замало, потрібно було терміново розбудовувати в десять раз більше національну ідеологію як в ширину, так і в глибину. Ця робота не була проведена, наша лінива еліта просто махнула народу рукою: дивіться на нашу історію, там все є і всього досхочу!

Бездумна, некритична ідеалізація українського козацтва привела до того, що нашому народу, після майже двох десятиліть поневірянь з керівництвом недолугих українських сервіс-еліт, захотілось попробувати керівництва ще й наших «сучасних козаків» — «донецького козацтва». Отож, «донецьке козацтво» було поставлено наверх «українського бутерброду», як його верхній шар. Власне, «донбаські козаки» нами керують, посполитими всія України. Ось дивіться: козаки при владі –жодної баби в уряді – все правильно! Донецькій банді віддали всю владу в Україні тому, що стилістика їх поведінки була підсвідомо сприйнята народом, як поведінка сучасних українських розбишак-козаків, які можуть захистити та повести народ вперед.

Розвиток суспільного базису українського народу проходив у нас більш-менш природньо до середини 17-го століття. Після Переяславської ради процес розвитку суспільного базису зупинився, розвиток підмінили поводирством, помиканням. Після одержання державної незалежності ми звернулись до свого суспільного базису і виявилось, що він 350 років не розвивався, як самостійний організм, а лише мімікрував вліво-вправо, вверх-вниз під забганки північно-східних та інших хазяїв. Власне і тому зараз наша влада у своїй соціальній політиці повертається до манер 17-го століття: вся ця кастрація народу( розбиття на касти і стани), утвердження неофеодальної економіки, винищення демократичних засад життя спільноти. Оце як українська влада зараз чинить зі своїм народом, приблизно так же чинили козаки при своїх вилазках в світ з навколишніми народами, в т.ч. з посполитими українцями. «Дике поле» наступає на декорації сучасних європейських пейзажів.

Не просто так потягнуло Януковича у Межигір»я, адже Межигір’я – це козацьке місце, це місце останнього пристанища козаків «на пенсії», а Янукович, як не чудернацько це звучить, – вибраний гетьман сучасного українського «козацтва». Тільки не розцініть це за комплімент, я кажу про національні ролі, про політичне акторство, а не про оселедці та вишиванки.

Ну і що, що серед сучасної «козацької старшини» практично немає представників української нації, козацтво завжди було сумішшю етносів, та і національне питання для них було такою собі абстракцією на фоні їх базових «понять» про розбійне товариство. Отож, український народ, роздратований неміччю та нерішучістю лакейських, сервісних українських еліт, запросив до влади українських козаків. У донецьких козаків з рішучістю все в порядку, тільки сучасне мислення у них в головах і не ночувало. Отже, козацький розмах загребущості тепер каталізує перспективу швидкої і тотальної руїни. Одним словом, козацькому уроду нема переводу. Козакам традиційно байдуже, кого грабувати: чужих чи своїх, аби лише злато в долонях блищало, вони вже тоді знали, що гроші не пахнуть! Розгул козацтва буде гучний, але не тривалий, країну «славні рицарі» рознесуть на кусочки. Питання одне: а що далі, коли всі старі суспільні активи проявили свою неспроможність, а новим активам не дали нарости? Знову запрошувати варягів, чи знову моститись під яку переяславську раду? — Всі варіанти паршиві, тому що потрібно не голову блискучу до народу пришивати, а націю лікувати, народ приводити до норми, а не безкінечно дурити йому голову. Ну не можуть в сучасному світі бути успішними технології трьохсотлітньої давнини.

Чому сучасна українська влада дивиться так гармонійно і впевнено на вітчизняному тлі? – Та тому, що ця влада, стилістика її дій –це плоть від плоті української натури, українських традицій. Друге питання, що після такого козацького свавілля зазвичай наступала руїна, але руїна -це також природня фаза для української історії. Руїна, так руїна, нам не звикати! Ще й гордитися будемо, що у нас справжня українська руїна, а не якесь там європейсське загнивання! Чому ніяк не виходять протести проти нинішньої влади? –Та тому, що не буде народ протестувати проти власних національних традицій. Ну хай погарцюють собі на славу наші “козаки», хай зруйнують все, що ще можна зруйнувати, а потім заберуться в свою «задунайську січ», головне, щоб все було по традиції, такий ми щедрий народ! А посполиті, як терпіли вічно, так і далі будуть терпіти, нічого з ними не станеться, як були бидлом, так бидлом і зостануться, слава українській історії!

Як бачимо, гетьман Янукович другу переяславську раду поки що не підписав, але це ще нічого не значить,тому що і Б.Хмельницький підписав унію з Московією не з доброго дива, а під тиском неспроможності українського народу до організації самостійного життя, несприйняття старшинами та простонароддям формату самостійної держави з усіма супутніми зобов’язаннями. Власне, всі причини, які схилили Хмельницького до капітуляції перед Московією, всі вони наявні і зараз, а диктатура Януковича не відповідає ні на один з цих клятих викликів. Тому, після банкротства діючої влади, привид унії з Московією знову забовваніє у нас на порозі. Цілком очевидно, що ця нова унія не має в собі жодного конструктивного, сучасного змісту, але що ми поробимо, коли вміємо лише бігати по граблях, виложених в коло: пора робити нове історичне коло дурниць та нісенітниць!

Кремль намагається відновити Радянський Союз в м’якій, в міні-формі , без стрижневої ідеології. Це так діють фантомні болі від втраченої великої імперії. Думаєте, він знає , навіщо йому та нова напів-імперія? -Та аністілечки, це чистий великороський бзік. Ірраціональна імперська душа просто бажає, щоб в кишені «мелочь разная звенела», типу Малоросія, Білоросія… Якщо уявно, то таку міні-імперію варто було б зліпити для однієї цілі: щоб всі «совки» по-новому на неї подивились і остаточно зрозуміли, що вона і даром нікому не потрібна, і спокійно розбіглись кожен зі своїм. Хлопята-кремлята не розуміють, що стулюючи нову імперію, вони ризикують втратити набагато більше, аніж виграти від нового союзування. Уявімо саме фантастичне: що Київ, Мінськ пішов в новий союз з Москвою. Так от, після недовгого борсання в братерстві, цей союз буде тріщати по всіх швах, але шви підуть вже зовсім по інших лініях, а не лише по тих, по яких йшло зшивання. При новому розпаду союзу Україна вже буде відходити не як єдина держава, а як декілька держав, мінімум, що їх буде дві. Росія також не втримається, як єдина держава, скільки там утвориться самостійних держав, то цього ніхто «умом Россию не проймет».

{advert=3}

Резюме.Нинішня влада не є конструктивною для цивілізаційного розвитку України, навпаки, але вона є природньою для української натури, в української натури немає антидоту проти дій такої влади, тому і такі незначні протести проти всіх волюнтаристських порухів цієї влади. Залишається лише надіятись, що панування Межигірського козацтва не закінчиться летальним фіналом для України. Тут же повторюю, що основною проблемою України є не Янукович та його диктатура, а наші традиції ірраціонального, примітивного життя в суспільній сфері, які формують всю проблематику нашого існування.

Така несподівана версія причин запанування донецьких виникла у мене. Я сам з великою підозрою до неї відношусь, але що поробиш: все логічно. Буду радий вашим запереченням.