Дональд Трамп прийшов до влади, заповідаючи суттєву зміну зовнішньополітичних підходів США. Він зробив ставку на ізоляціонізм, антиінтервенціонізм, зосередження на американських інтересах, відмову від активного втручання в світові справи, в тому числі від підтримки демократії та внутрішніх перетворень у віддалених країнах. Трамп прагне до зменшення зовнішньополітичної активності НАТО, зокрема в Європі та на Близькому Сході, та більш справедливого розподілу обов’язків щодо оборони з союзниками. Багатополярний світ, «зони впливу», прохолодне ставлення до міжнародного права, протекціонізм замість вільного розвитку міжнародної торгівлі, негативне ставлення до глобалізації, подальше зниження значущості міжнародних інституцій та міжнародного права, розширення сфери застосування ad hoc домовленостей ключових держав — ось світ очима Трампа, який до болю нагадує бачення деяких сусідів та окремих європейських політиків.
Позиції Трампа відповідають відповідають світовим тенденціям щодо наростання трьох -ізмів: популізму, ізоляціонізму, протекціонізму, а також мають підтримку значної частини населення США. Настільки значної, що навіть продукування апокаліптичних сценаріїв в разі перемоги Трампа, які поширювалися по основних американських і світових медіа останні півроку, не спрацювали. Як не спрацювали вони, зрештою, і у випадку основного зовнішньополітичного шоку літа – Брексіта. Трампа можна не любити і не сприймати, але всі спроби істеблішменту стримати переможне крокування ізоляціоністського популізму у 2016 році зазнали поразки. І не в одній країні. Постає закономірне питання: як з цим жити далі?
Розробляючи сценарії реагування, важливо також не вдаритися в самозаспокоєння, і не переоцінювати гальмуючий вплив славнозвісної американської системи стримувань і противаг: мовляв, президент сам по собі мало вирішує, а от структура… Звісно, хаотичні та ексцентричні заяви Дональда Трампа буде упорядковано і перехід від безвідповідальної передвиборчої риторики до більш обережної практичної політики починається прямо на наших очах. Однак проти духу часу вдіяти можна мало: мова йде не стільки про системне стримування випадкового кандидата, а про загальносвітові тенденції, які змушують ключові держави світу до коригування зовнішньої політики. Тому подальший прогноз – це песимістичний сценарій, який допускає, що Трамп буде втілювати свою політику в заявлених до цього часу рамках, без врахування стримуючих факторів Конгресу, де республіканцям вдалося закріпити свою перевагу, які можуть її пом’якшити.
По-перше, буде взято курс на суттєве послаблення безпекових зв’язків з Європою: зменшиться і навіть переформатується активність НАТО в регіоні. Посилиться тенденція до виокремлення європейської системи безпеки та в перспективі європейської армії, яка вже яскраво проявилася після Брексіту. Вибір, окреслений в Глобальній стратегії ЄС як «стратегічна автономія», отримає додатковий імпульс. Це в свою чергу несе серйозні безпекові ризики для країн Центральної і Східної Європи, адже зменшення тиску США щодо серйозної присутності НАТО в Східній Європі та ймовірне самоусунення США загрожують фінляндизацією усього регіону. У разі поступового замирення з Росією можливе посилення ОБСЄ як основної безпекової організації Європи та повернення до російської ідеї інклюзивної безпекової архітектури Європи. Це загрожує Україні закріпленням статусу сірої буферної безпекової зони.
Перемога Трампа, який скептично ставиться до єдності ЄС та позитивно сприйняв результати референдуму щодо Брексіту, вочевидь надихне та електорально підсилить авторитарні та відцентрові рухи в європейських країнах. Це у свою чергу сповільнить та послабить процеси європейської інтеграції і сприятиме утворенню в межах ЄС де-факто кластерів «Європи кількох швидкостей». В таких умовах важко сподіватися на встановлення пріоритетності політики сусідства ЄС і тим більше на визнання європейських перспектив, не кажучи вже про перспективи членства. Відтак, це вимагає повної переоцінки дотогочасної стратегії європейської та євроатлантичної інтеграції України.
У двосторонніх стосунках з Росією, на противагу обом партіям в Конгресі, Трамп відстоює курс на діалог, послаблення тиску, покращення двосторонніх відносин. Разом з небажанням втручатися в непріоритетних регіонах, це означатиме остаточне делегування прерогатив пошуку рішення конфлікту в Україні державам ЄС та послаблення санкційного тиску. Під загрозою може опинитися також підтримка програми реформ та допомоги Україні. Водночас, відсутність визначеної платформи по Україні разом з суттєвою перевагою республікаців у Конгресі дає Україні ряд можливостей, тож активна участь у формуванні такої політики є завданням №1 для української дипломатії в новій ситуації.
Після перемоги Трамп обіцяв розкрити деталі свого знаменитого таємного плану щодо знищення Ісламської держави, суть якого може полягати в негласному наданні Росії, Ірану, Туреччині карт-бланшу на врегулювання в регіоні. Скорочення американської військової присутності на непринципових для нової адміністрації театрах, подальше виведення американських військ та зменшення програми озброєння та тренувань місцевих сил призведе до подальшої дестабілізації та переформатування основних гравців на Близькому Сході. Важливим тут стане вибір, який Трамп зробить у своїй політиці щодо Ірану: з одного боку, він жорстко критикує ядерну угоду Обами з Іраном, виступає за нові переговори та пропонує подвоїти та потроїти санкції проти Ірану, аби схилити його до подальших поступок. З іншого, він допускав можливість провідної ролі Ірану у врегулюванні кризи в Ємені та навіть в Сирії.
Щодо Китаю, прогнозується доволі конфронтаційний курс. Протягом кампанії Китай був основною мішенню політичної критики Трампа. Розглядаючи Китай як основного економічного противника США, Трамп регулярно звинувачував його у крадіжці робочих місць у простих американців, маніпуляціях валютою та кібератаках. Трамп неодноразово погрожував переглянути імпортні тарифи, якщо Китай не погодиться переглянути торгівельні угоди чи не вплине, скажімо, на Північну Корею. Також у випадку Китаю Трамп частково відступає від ним же проголошеного ізоляціонізму та підтримує посилення американської військової присутності в Південно-Китайському морі. Торгівельні війни США з Китаєм в Азії здатні зменшити стабільність світової економіки, а відмова від Транстихоокеанського партнерства означатиме повне згортання політики «повороту до Азії», основного акценту зовнішньої політики Обами.
Водночас, погрози вивести американські війська з Південної Кореї та Японії, якщо умови їх розміщення не буде переглянуто, можуть спонукати відповідні держави до перегляду своїх союзницьких зобов’язань та безпекових розв’язань. Зрештою, фактично гарантованим виглядає подальше послаблення світової торгівлі через відмову від підписання великих трансрегіональних торгівельних угод та перегляд існуючих, який загрожує сповільненням глобалізації в частині вільного руху товарів та послуг. Загальмування глобальних ініціатив з кліматичної політики теж виглядає реальним.
Відтак, основні зусилля України в такій ситуації мають бути спрямовані на розвиток внутрішньої стійкості (те, що в стратегіях ЄС і НАТО останніх років позначаєтсья терміном resilience) та на розвиток регіональних безпекових ініціатив. Якщо ми самі не визначимо своє місце і стратегію у все більш ізоляціоністському і байдужому зовнішньому середовищі, то одного прекрасного дня опинимося у цілком реальній ізоляції.
Автор — є аналітиком Українського Інституту Майбутнього
