Бушмени в Африці можуть бути дуже щасливими людьми без президентів, економіки, політики та соціальних пільг. Але погодьтеся, що їхнє спокійне існування є не їхнім досягненням, а результатом нашої доброї волі. Коли така добра воля вичерпається, ми їх таки вдягнемо і заженемо на ринок.
Таким чином, проект країни має в першу чергу виходити із аналізу великою мірою середовища, а вже потім внутрішніх можливостей країни, та моделювання її майбутнього. Тому я розпочну опис своєї моделі саме з аналізу глобальної динаміки.
Моя вихідна теза в аналізі середовища полягає в тому, що ми живемо в глобальному суспільстві і глобалізація буде тільки поглиблюватись. Я не даю оцінок цьому явищу, я констатую його існування та динаміку. Очевидно, в кишені кожної людини лежить як мінімум один з доказів глобального світу – мобільний телефон, більш важливим питанням для нас є: чи буде глобалізація продовжуватись. Я вважаю, що найкраще дати відповідь на це питання можна з позиції абсолютно різних сучасних теорій.
Неолібералізм. Сама теорія, як і її ідеологічний продукт, сьогодні є в тому числі силами глобалізації. Неолібералізм виходить із логіки максимально звільнення від держави, кордонів та регуляторів. Теорія виходить із того, що в основі будь-якої взаємодії можна отримати вигоду, а тому потрібно симулювати економічно-вигідні взаємодії. Звідси випливає, що потрібно утворити один глобальний ринок, в рамках якого може відбуватись вільне переміщення капіталів, товарів, послуг та людей. Неолібералізм наголошує на інтеграції держави у світове виробництво, ринок, як важливу умову її розвитку. Фактично, ця теорія наполягає на поглибленні глобалізації економік та держав. Продовження глобальної динаміки неолібералізм бачить в зростанні ролі міжнародних організацій та торжество ліберальної демократії
Неомарксизм. Неомарксисти в особі Валлерстайна відразу розглядають світ як глобальну світ-систему. Треба сказати, що марксизм відразу мислився в глобальних умовах, оскільки розглядав капіталізм як глобальне явище, а відповідно і боротьбу з ним, та перемогу пролетаріата як світове явище, а не локальне. Сьогодні, неомарксисти активні учасники альтер і антиглобалізаційних рухів. Вони вважають, що глобалізація в цьому вигляді призведе до остаточного закріплення нерівності світу в його поділі на центр- напівпериферію та периферію. Одним із ключових шляхів виходу із ситуації вони бачать в зростанні знань, перерозподілі доходів, та ліквідації міжнародних фінансових інститутів. Сама конструкція глобального світу є дуже різною, але більшість все-таки виходить від рівності держав та спільному прийнятті рішень.
Соціальний конструктивізм. Коротко я назвав особливості цієї теорії. Більш відомою є теза « нації – це уявлені спільноти». Сьогодні весь світ стає уявленою спільнотою. Ми можемо навіть краще уявляти цей світ ніж наші попередники, які тим не менше вірили в те, що вони нація. Ми можемо з легкістю пройтись музея гугл, вулицями міст завдяки яндексу, подивитись фільм про любу точку планети, написати і подзвонити будь-кому. Згідно тої логіки, яку я запропонував на початку уявлення впливають на інтереси (наприклад, розвивати торгівлю чи туризм), ті на практику (відпочинок в Туреччині літом), практики на інститути (туристичний бізнес). Фактично, глобальне суспільство, в якому ми живемо, з позиції цієї теорії вже управляється в рамках конкретних інститутів. В даному випадку мова не йде про якісь теорії змов чи домінування, але розділені сфери глобального суспільства таки управляються в різні способи на глобальному рівні.
Як бачимо, з позиції різних сучасних теорій, які домінують в політичній та економічній думці, майбутнє тісно пов’язане саме з формування глобального суспільства і його архітектури. Це означає, що конструювати проект держави ми повинні з врахуванням цього аспекту.
Тепер треба детальніше зрозуміти, чим є глобальна динаміка? Оскільки, я вже визначив, що ми живемо в глобальному суспільстві, а сучасні теорії доводять поглиблення цього процесу, які ключові зміни будуть мати місце в майбутньому?
Моя наступна важлива теза полягає в тому, що весь світ рухатиметься в бік створення глобальної системи управління. Глобальне управління вже існує, хочемо ми цього чи ні, але поки воно носить секторальний і мережевий характер. Неминучість шляху в цьому напрямі є настільки ж неминучим як і виникнення держави в рамках «уявленого суспільстванації». Сьогодні дуже важко передбачити як буде виглядати це глобальне управління, оскільки його вигляд в першу чергу пов’язаний із шляхом виникнення. Я виділяю 4 можливих сценарії, які звісно абсолютно не вичерпні:
1. Глобальна війна. Ми завжди ближче до війни ніж нам здається, бо війна не завжди є наслідком розрахунків, а скоріше тим джином, якого випускають з пляшки, а потім вже не можуть загнати назад. Я оцінюю шанси цього сценарію як 5050. При чому, 50 ймовірних це скоріше не передбачені чи не прогнозовані розвитки подій. Якщо ж прогнозувати, то шанси на глобальну війну колосально низькі. Мої аргументи: різниця у військових технологіях вражаюча, низький інтерес до військового захоплення та утримання території, країни-лідери вразливі до позиції своїх громадян тощо. За умов існування одного полюсу, яким є США, глобальна війна практично неможлива. Інша справа локальні війни. Але вони не становлять загрози радикальної зміни глобального устрою.
2. Регіональні союзи або глокалізація. Фактично, це сценарій Європейського Союзу. Я дуже низько оцінюю можливості такого розвитку подій, оскільки в значній мірі, такий розвиток глобалізації себе не виправдав в 90. ЄС буде чи не єдиним успіхом. Розвиток НАФТА, АСЕАН, МЕРКОСУР завис на економічному рівні і ніколи не мав в своїй основі політичних інтересів, на відміну від ЄС. Крім того, в політичних сфері, в таких питання як безпека та міжнародний вплив, більшість країн або орієнтуються на США, або в опозиції, але як правило це не стосується регіонального розташування.
3. Глобальний крах. Це сценарій, якій може мати місце внаслідок катастроф, пандемій, інших викликів, з якими не справляться сучасні системи управління. Такий крах може навіть наступити за результатами сучасної економічної кризи. Нижче ми ще поговоримо про це. Важливо, що глобальний крах скоріше наступить тоді, коли глобальну проблему спробують розв’язувати локально.
ГУР підтвердив існування російського плану з окупації України та її розділу
ГУР розкрило деталі про нову балістику, якою Росія вдарила по Дніпру
Білий дім: Росія попередила США про запуск ракети по Україні через ядерні канали зв'язку
В Україні посилили правила броні від мобілізації: зарплата 20000 гривень і не тільки
4. Розчинення США. Наймовірніший сценарій на мою думку. Що я маю на увазі під розчиненням? Фактично, це доля Риму. Рим свого часу настільки перевершив в розвитку всіх інших, що саме його існування було потрібно всім, щоб розвиватись. Тобто індивідуально ніхто б не міг досягнути вищого рівня розвитку. Але глобальна відповідальність покладена на римлян в підсумку виснажила їх. Відбулася передача існуючого розвитку іншим центрам, які почали розвиватись не з нуля. Римське право, латинська мова, системи адміністрування тощо. Подібна ситуація складається із США. Щоб розділити глобальну відповідальність США мусять створювати успішні країни, які таким чином, будуть зменшувати частку американців. Однак, поки що, процес є негативним. Країни (Бразилія, Індія, Корея тощо) використовують можливості штатів для зростання, але не хочуть брати жодної відповідальності. У конкретний момент США будуть змушені створити міжнародну конструкцію, якій передадуть достатньо ресурсів та повноважень, щоб вона могла заміщати їх. Я думаю, що міжнародні організації є одним з наймовірніших отримувачів сучасної американської могутності, і в подальшому розвитку в світі. Але переходимо до інших пунктів.
Передача американської могутності до міжнародних організацій чи можливо інших форм глобального управління я розглядаю як сценарій в рамках якого слід починати конструювання власного проекту держави.
Власне, такий сценарій дає нам можливість визначити місце держави в міжнародному середовищі. Місце держави завжди визначалось двома факторами: загрозами та могутністю. Усвідомлення загороз впливає на визначення державою могутності. Раніше основною зовнішньою загрозою були головним чином інші держави. Подивимося тепер. Я виділяю такі сучасні загрози:
1. Перенаселення – зростання кількості людей. На мою думку, це загроза номер один. Людей стає все більше. Населення Землі збільшується на 1 млрд кожні 10 років. Проблема населення має декілька рівнів: а. Доступ до ресурсів, який нерівномірно розподілений у світі. Зростання потреб в ресурсах породжує нестабільність в стосунках держав. в. Продовольча криза та криза власності – є наслідками двох попередніх. Стабільна кількість площ обробітку землі та кількість власників приватної власності породжує соціальний конфлікт, і знову ж таки проблему розподілу ресурсів та доходів. г. Міграція. Ще жодні візи та контролі не стримали потоки іммігрантів. Боюсь, щоб послуговуючись термінами Валерстайна, напівпереферія і периферія не переселилися в ядро.
2. Екологія. Тут є наймасштабнішими проблемами є глобальне потепління та зростання викидів CO2. Окрім цього, є колосальна проблема екології і санітарії у містах в зв’язку з колосальною урбанізацією. Відсоток міського населення зростає на 8% кожні 10 років.
3. Економіка. Технологізація виробництва призводить до постійного зменшення кількості робітників. Загальна динаміка інноваційного розвитку з одного боку зменшує кількість стабільно зайнятих робочих місць, з іншого потребує постійно перекваліфікації робочої сили. Фактично, перекваліфікація потребує вже стільки ж часу як і робота. Щоб бути успішним програмістом вам треба витратити багато часу на відслідковування нових програм та тенденцій. Інформаційна доба множить інформацію в геометричній прогресії, тому час необхідний для вивчення скоро перевищить час необхідний для роботи. Проте головна проблема цієї динаміки – робочі місця. Зростання чисельності людей і постійне зменшення кількості робочих місць ведуть до безробіття або поняття «гнучка робоча сила» — люди, яким потрібно вигадувати якусь роботу. Проблема полягає в тому, що не існує іншого способу отримання грошей, крім роботи. Звідси виникає дилема – прибутки підприємств зростають від зростання обсягів споживання, а обсяги споживання зростають від рівня заробітних плат. Таким чином, самі підприємці стають зацікавлені в створені робочих місць або інших способів отримання коштів суспільством. Я бачу в цьому одну із проблем сучасної кризи та виходу з неї. Люди в більшості отримували кошти з кредитів та фінансових інструментів, що в підсумку призвело до ще більшого збагачення великих підприємств. Тепер необхідно вигадати нові способи передачі людям коштів. Недаремно, багато корпорацій вдарились в благодійність.
4. До інших загроз слід віднести: тероризм, поширення зброї масового знищення, кіберзлочинність, пандемії, ну і звісно ризик нападу іншої держави. Але остання загрозу вже важко назвати домінуючою.
Як бачимо, держава, як інститут покликаний гарантувати безпеку, уже сам по собі не може виконати ці функції. Тому частина держав вже делегувала свій суверенітет міжнародним організаціям в цих питаннях. Але це тільки одне з можливих рішень. Давайте сформулюємо критерії могутності, які могли б відповідати цим загрозам.
Очевидно, що армія в перелічених проблемах далеко не найпотрібніший інститут. На більшість загроз сьогодні взагалі не має жодних рішень. Важливо також, що в міру зростання глобального суспільства саме кількість глобальних проблемзагроз буде зростати і ставати пріоритетними. Очевидно, що відсутність відповідей на більшість проблем є наслідком відсутньої для цього інституційної структури в рамках держави. Тоді як таку структуру починають розбудовувати міжнародні організації. Зокрема, всі країни уважно слухають повідомлення експертів МАГАТЕ про стан на атомній станції Фукусіма, висновки ВООЗ підтверджують або спростовують початок пандемій, навіть в економіці саме висновки міжнародних організацій очікують інвестори та ТНК. Водночас, міжнародні організації так чи інакше залишаються продуктом держав. І держави здійснюючи той чи інший внесок забезпечують собі вплив. Це в тому числі стає елементом міжнародної гри, нової політичної гри – забезпечення впливу на глобальному рівні не танками і ракетами, а знаннями і людьми, в яких існує потреба всього світу.
В цьому полягає моя ключова теза щодо могутності, яка базується не на страху, а на потребі інших в можливостях суб’єкта. Уявімо собі, що хтось винайшов ліки від раку чи сніду, і це власність конкретної країни. Який буде ступінь залежності інших від цих ліків? Більший чи менший ніж залежність від російського газу?
На основі цих тез я спробував сформувати декілька головних критеріїв могутності в майбутньому:
1. Мобілізація ідейрішень. Очевидно, що інновації – це не обов’язково продукт дорогих інвестиційних вливань, не риса елітних університетів і точно не політика держави. Хоча це все важливі складові. Подивіться на Україну чимало інновацій тут здійснюють на колінах, в домашніх умовах. Ми суб’єктивно вважаємо себе не африканською країною, але подивіться на міжнародні рейтинги – деякі країни нас сильно переважають. Та якраз відмінність в можливості винаходити, в масштабах цих можливостей дійсно нас відрізняє. Тому в майбутньому суспільство здатне генерувати ідеї та інновації може претендувати на глобальний вплив
2. Системи імплементації – це шлях який повинна пройти ідея, щоб втілитись. Саме в цьому аспекті ми, українці повністю програємо. Багато наших співвітчизників успішно продають іншим свій інтелект, знання та ідеї. США взагалі являють собою унікальний приклад, коли вони спроможні швидше знайти і втілити ідею, ніж країна в якій ця ідея виникла. За цим критерієм ми можемо успішно сортувати чинні країни та аналізувати різницю між різними типами політичних систем. Адже США, Німеччина та Японія є країнами, де можливість втілення ідеї найбільш висока, що відповідно виправдовує розвиток цих країн.
3. Глобальність ідеї. Оскільки проблеми глобалізуються, то локальні ідеї не становлять такого інтересу, як глобальні. Глобальний вплив прямо залежить від генерованих глобальних рішень. Далі ми повернемося до цього.
Це всього лише критерії, які далеко не повні і поки не глибокі. Але постає наступне питання, щоб досягнути могутності, які ресурси потрібні державі для забезпечення цих критеріїв? Я виділив наступні:
1. Якість людей. Це поняття має абсолютно соціальний контекст. На відміну від індексу людського розвитку, я закладаю декілька складових в це поняття. Перше – це рівень інтелектуального розвитку, який включає розвиток інтелектуальних навиків та знань. Другий – це фізичний розвиток, оскільки спорт в будь-якому своєму прояві є інструментом самоуправління. І третє – це здатність до самоактуалізації, тільки самоактуалізовані люди здатні шукати глобальних рішень та здійснювати системну діяльність в само заданому напрямі.
2. Знання. Доступ до знань один з найважливіших для виникнення НТР, яка в свою чергу спричиняє перехід на новий технологічний уклад. Доступ до знань виражається не тільки в можливості отримати освіту (важливо не плутати доступ до знань і освіту), а й в тому числі доступ до глобальних знань, таких які створені іншими націями, світовими експертами.
3. Технології, які безперечно забезпечують формування якісних людей, реалізацію ідей, доступ до знань тощо.
4. Система управління, яка стимулює шукає та сприяє в реалізації створених ідейрішень. Я б навіть сказав, не система управління, управлінський уклад. Тут я не маю на увазі політичну систему, яка скоріше характеризує логіку організації, а більшою мірою саме здійснення загального управління.
На цьому я б хотів завершити свій вступ про глобальну динаміку, і спуститись на рівень держави. Що ми маємо тут? Сьогодні держава залишається «батьком» всіх і всього. Порівнюючи з іншими глобальними акторами – держава наймогутніша. Її могутність визначають – право на легітимне насилля, яке ніхто не в змозі оспорити. Але разом з цим, ми бачимо, що держави все частіше не справляються з поставленими перед ними завданнями, і навіть тими, які вони самі собі ставлять. Держава деградує. Бюрократія у всіх без винятку країн програє за креативом, амбітністю, азартом, не кажучи вже про відповідальність, всім іншим можливим суб’єктам: фірмам, громадським організаціям. Така держава повинна бути модернізована.
На найабстрактнішому рівні я виділяю два типи можливих модернізацій держави: культурний і цивілізаційний. Культура в моєму розумінні – це історично сформована система рішень, створена конкретною спільнотою. Ця система рішень, як правило, не може існувати і працювати в інших умовах та суспільствах, ніж те,в якому вони виникли. Мова, пісні, одяг – все це рішення, які були створені нашими предками, але які використовувати можемо тільки ми. Натомість цивілізація – це система рішень, які носять глобальний характер, можуть використовуватись в різних суспільствах та умовах. В цьому була важлива відмінність римлян від інших народів. Вони створювали дороги, канали, акведуки, фонтани, каналізації, системи ірригації тощо, і все це могло бути застосовано у всіх інших культурах. В деяких і по сьогоднішній день. Мої визначення волюнтаристські, але оскільки це розмірковування, то я залишаю собі право на це.
Мій попередній аналіз доводить, що сьогодні державі для нарощування глобальної могутності потрібна саме цивілізаційна модернізація,а не культурна. Якби там не було, ми все частіше користуємося глобальними рішеннями в сфері комунікацій, переміщення, одягу, стилю, і навіть поведінки, ніж культурними розробками. Ніхто з нас не вдягає чалму чи тюрбан на жару, хоча ці рішення призначені саме для цього. Скоріше ми вдягнемо бейсболку, кепку. Зрештою, ми все частіше вживаємо нові іноземні слова, ніж нові рідної мови.
Цивілізаційна модернізація покликана забезпечити основну мету могутності держави – зростання глобального впливу. В чому його суть? Вище я вже коротко торкнувся цього питання. Отже, в майбутньому глобальний вплив буде виражатися в ступені потреби багатьох акторів в існуванні іншого. Тобто коли існування певної країни чи суспільства є не в силу зброї, а в силу тих рішень, які воно генерує. Мабуть кожен з нас задумався як би виглядав світ без Японії, під час катастрофи з цунамі, і думаю не багато людей цьому зраділи ( не беремо до уваги багатьох китайців). Я б порівняв глобальний вплив з впливом зірки в суспільстві. Зірки впливають на суспільство через потребу останнього в їхніх талантах, а не через силу чи фінанси останніх.
Разом з цим, таке визначення глобального впливу не дає розуміння, яким чином держава його здійснює чи реалізує. В майбутньому роль держави поступово буде зменшуватись, що логічно випливає з її неспроможності відповідати на виклики. Це буде супроводжуватись зростанням нових глобальних акторів, які існують вже сьогодні. Ключовими акторами стануть: ТНК, громадські організації, міжнародні організації, університети, мережі, рухи тощо. Виникнення глобальної архітектури у вигляді конкретного інституту перетворить цих гравців на основних в боротьбі за вплив, і транснаціональна сутність нових акторів значно переважатиме державу, яка все ще зберігає монополію на міжнародну політику, однак програє в своїй ефективності.
Головним завданням держави в досягненні могутності є стимулювання збільшення впливу власних громадян всередині нових суб’єктів. Це не обов’язково конкуренція у всьому, що тільки можна, тобто створення ТНК, тому що в когось є потужні ТНК. Це можливо робити через внутрішньо конкурентну боротьбу всередині існуючих суб’єктів. Нові актори будуть виникати на тлі глобальних рішень, а тому фактично потребуватимуть ідеїрішення здатні генеруватися представниками конкретного суспільства. Щоб досягнути цього ми повинні сформувати відповідну управлінську модель держави.
Такою моделлю є держава-партнер.
Перше питання, яке виникає на тлі здійсненого аналізу – чому все – таки держава? Адже я багато говорив про виникнення нових акторів і нової міжнародної політики, про те, що держава втрачає ефективність тощо. Разом з цим, головна перевага держави в тому, що вона поки що залишається найбільшим комунікаційним та організаційним ресурсом. Держава поки що найбільше знає про суспільство, його можливості, вона концентрує найбільше ресурсів і саме вона все ще здатна дати поштовх до цивілізаційної модернізації.
Отже на виконання поставлених завдань держава в першу чергу повинна трансформувати себе. В даному контексті мова йде про переорієнтування ресурсів із розвитку армії та бюрократії на розвиток: якості людей, знань, технологій та систем управління. Для цього необхідно змінити характер взаємодії держави і суспільства із патерналістських та соціалістичних на партнерські. Держава не повинна фінансувати ініціативи громадян, їхні інтереси тощо. Держава повинна створювати умови, за яких необхідні ресурси знайдуться самими зацікавленими. Наприклад, для проведення спортивних змагань держава може просто дати всю суму. А може дати таку суму, за якої організатори зможуть знайти ще більші кошти в суспільстві. Паралельно з цим, держава повинна делегувати значну кількість функцій самому суспільству, таким чином спонукаючи його до пошуку рішень та ініціативи.
Я спробую коротко назвати головні риси держави-партнера:
1. Двостороння комунікація. В державі – партнері є чіткий інтерес знайти талант, ідеюрішення в суспільстві і сприяти її реалізації. Відповідно, держава має багато слухати, а не регулювати і диктувати, щоб знаходити ці ідеї.
2. Солідарність. Держава-партнер може бути ефективною тільки за умови наявності достатньої кількості довіри від суспільства, яке готове делегувати свої ідеї саме цій державі, а не іншій. Високий рівень довіри на міжнародному рівні також призведе до того, що інші суспільства делегуватимуть свої ідеї.
3. Децентралізація. Як я сказав, держава-партнер делегує функції суспільству. Однак,у випадку України – це делегування повинно бути застраховане. Громадяни не повинні отримати будинок, який впаде їм на голову через брак знань та досвіду управління. Страхування через залучення знань, досвіду, та необхідних ресурсів саме для підготовки ефективних управлінців — це спосіб в тому, числі сприяти зростанню якості людей.
4. Опосередкування інтересу. Фактично, це те, із чого держава-партнер зможе отримати потрібні ресурси для самотрансформації. В Україні є достатньо фінансових, інтелектуальних і сировинних ресурсів, але вони всі розкидані, і спільним є тільки те, що всі шукають допомоги в держави. Замість, проїдання бюджетів необхідно інвестувати державні кошти в створення горизонтальних зв’язків між ними. Держава-партнер повинна бути сервером між різними групами. Зводити їхні інтереси.
5. Останнє – глобальна відповідальність. Ми не можемо розвиватись для себе, будувати якусь міфічну Україну для українців. Якщо ми хочемо досягнути могутності в майбутньому, ми мусимо заявляти глобальні амбіції, ми мусимо поширювати свої рішення та ідеї як цивілізаційні, такі що можуть бути використані іншими. Таким чином, в держави будуть рости можливості рекрутингу своїх представників до нових акторів, створення таких акторів, та головне – стати потрібною всім іншим.
На цьому буду завершувати. Нажаль, окремі частини моєї концепції є дуже детально розвинуті і на дуже прикладних рівнях як наприклад: подолання безробіття, стимулювання інновацій, доктрина зовнішньої політики, організація влади тощо. Але без того про що я розповів – ці напрацювання не більше ніж ідеї інструментів, які ніхто не зможе використати не знаючи призначення. Але як я сказав на початку, про глобальні речі краще писати, ніж доповідати. Тому сподіваюсь ви ознайомитесь з ними і зможете самостійно оцінити.