Україна пройшла тривалий період власного геополітичного самовизначення та продовжує боротьбу за власне місце у багатоманітній європейській родині. За довгий шлях українці могли не одноразово відчути як змінюється крихка парадигма глобального світу та як двосторонні відносини з будь-якою країною можуть за короткий проміжок часу перейти від партнерських до конфліктних.
Сьогодні Україна почала писати нову сторінку власної історії та має чітко усвідомити свою роль у міжнародних процесах, визначити ключових союзників та країн, що можуть нести в собі загрозу. Зважаючи на необхідність України у пошуку стратегічних партнерів, спроможних сприяти реалізації наших національних інтересів, особливо несприятливою новиною стало загострення українсько-польських відносин в найбільш суперечливих питаннях історії.
Рішення польського Сейму стало для багатьох українських політиків неочікуваною новиною, яка одразу посилила сумніви щодо перспектив стратегічного зближення обох країн. Проте, давайте не піддаватись емоціям та не вступати в історичну полеміку, адже у принципових дискусіях історія у кожного своя. Мета цієї статті полягає у визначенні реальних передумов ескалації наявних протиріч та пошуку шляхів їх подолання з використанням неупередженого прагматичного підходу незалежного від національної ідентичності. Намагаючись максимально ухилятись від складних лабіринтів історії, ми спрогнозуємо можливі сценарії подальшого розвитку українсько-польських відносин, з урахуванням усіх проблемних аспектів та конструктивних можливостей.
Розпочнемо з тих негативних чинників, які здійснюють неоднозначний впливу на партнерські стосунки країн:
Ріст націоналізму в обох країнах
Події Майдану та «гібридна війна» ініційована проти України спричинили кумулятивний ефект для розвитку української громадськості. Окрім безпрецедентної консолідації громади проти політики Кремля, небувалих масштабів набула хвиля патріотичного піднесення, що спонукало українських політиків «йдучи в ногу з часом» відповідати електоральним інтересам. Якщо певні проекти, скажімо декомунізацію, можна вважати намаганням моделювати нову соціальну ідентичність (хоча застосований частиною українського політикуму підхід може навпаки інспірувати загрозливі суспільні протиріччя), то багато суперечливих рішень (в їх числі ідея Київської міської ради щодо перейменування Московського проспекту в проспект імені Бандери) не тільки провокують дещо конфліктні тенденції в українському суспільстві, але й вже відображаються на непорозумінні з польськими партнерами.
Нажаль зазначену причину не можна розглядати в односторонньому порядку, оскільки ми радше є свідками конфлікту національних ідей. Прийшовши до влади, новий президент Польщі А. Дуда, дав чітке розуміння свого бачення моделі політичного курсу, що полягає у становленні сильної впливової національної держави, яка вестиме діалог з ЄС на паритетних началах, відстоюватиме інтереси власної громади, докладатиме максимальних зусиль для закріплення у статусі регіонального лідера та найвпливовішого представника НАТО у Східній Європі. Не дивно, що така політична платформа стала сприятливим середовищем для зростання національної ідеї в Польщі. В країні все більшого розмаху набувають націоналістичні рухи, які є впливовою частиною електорату правлячої партії «Право і справедливість». Один з них «кресов’яки», що є етнічним вихідцями із Західної України були у першу чергу зацікавлені у рішенні Сейму. Складається враження, що амбіційний польський політик Міхаіл Дворчик та інші послідовники аналогічних поглядів повторюють помилку багатьох українських колег – намагаються використати теперішню політичну кон’юнктуру для збільшення електорату і зростання власних рейтингів, надаючи перевагу тактичним рішенням перед стратегічним мисленням, позиціонуючи індивідуальні інтереси вище від державних.
Деструктивна діяльність проросійських агентів впливу
Фактор націоналізму може успішно використовуватись зацікавленою у поглибленні розбрату третьою стороною. Хоча останнім часом не завжди успішно, проте не безпідставно, українські експерти намагаються у всіх суперечливих питаннях знайти російський слід, загострення українсько-польського протистояння безсумнівно знаходиться у сфері інтересів Кремля. Оскільки у Москві занепокоєні інтеграцією України у євроатлантичну систему координат і готові будь-що протидіяти даному процесу, можливість зближення України з Польщею також не допускається в оточенні В. Путіна. Ескалація історичного протистояння безсумнівно грає на руку Росії, оскільки радикально налаштовані політики обох країн дозволяють створювати масштабне інформаційне поле навколо зазначеної ситуації. Підливають масла у вогонь і одіозні польські експерти, зокрема Якуб Корейба, який нібито віртуозно виконує підготовлені йому ролі для формування образу «громадянина Польщі, що відстоює ідею домінування польської нації на українською» або своїми провокаційними заявами на російському телебаченні намагається створити ЄС і Польщі образ, що асоціюватиметься з расизмом і зневагою до українського народу. Значний резонанс викликало і затримання лідера політичної сили «Зміна» Матеуша Піскорського, якого навіть обвинувачують у шпигунстві на користь Росії.
Міграційне питання
Варто відзначити й можливість негативного впливу міграційної ситуації на динаміку розвитку «антиукраїнського націоналізму» у Польщі. Тимчасове працевлаштування українців у Польщі вже давно стало незмінною традицією. За даними Міністерства сім’ї, праці і соціальної політики у 2015 році агентства зайнятості пропонували українським заробітчанам 760 тисяч робочих місць, а 2016 році очікується збільшення офіційної кількості вакансій до 1 млн. Попри потребу польської економіки у доступних трудових ресурсах та позитивному впливу українських мігрантів на її зростання, у маргінальних представників польської спільноти факт системного збільшення заробітчан з України викликає побічні соціальні ефекти – невиправдану ксенофобію та загрозливе почуття власного національного превалювання.
Відсутність достатнього політичного діалогу
Одним з досягнень українського політичного істеблішменту є налагодження каналу комунікації з західними політичними елітами, що проявляється у частих візитах впливових лідерів західного світу в Україну та зустрічних візитів українських політиків в країни Європи і США. Проте здобувши, в силу численних обставин, дієвий інструмент, українська влада інколи не повністю використовує його суттєвий потенціал. Зазначена тенденція проявляється й у відносинах з Польщею. В оточенні А. Дуди помітно не задоволені дистанціюванням польської сторони від врегулювання конфлікту на Сході України, адже Польща відсутня на обох переговорних майданчиках та не має змоги демонструвати статус регіонального лідера завдяки участі у дипломатичних процесах пов’язаних з досягненням безпекового компромісу на території сусідньої держави. Більше того, у політичних колах «Права і справедливості» занепокоєні своєрідною «дипломатично монополією», яку отримали на переговорній платформі Німеччина і Франція.
При цьому, важко заперечити факт постійного лобіювання Польщею необхідності поглиблення двосторонніх політично-економічних відносин на рівні Україна — ЄС. За таких обставин, поляки відчували себе не тільки основними посередниками в міжнаціональному діалозі, але закріпляли за собою право підтримувати українські інтереси перед європейською спільнотою. Тому не дивно, що відмежування від Польщі у питаннях врегулювання бойових дій на Донбасі на користь поглиблення відносин з, у першу чергу, Німеччиною не сприяють порозумінню Польщі з Україною.
Бажає кращого й організація діалогу в рамках інших питань політично-економічного співробітництва, оскільки потенціал двостороннього партнерства. Причинами зазначеної тенденції можуть бути недостатня дипломатична активність українського політичного істеблішменту та тимчасова неготовність політичних кіл Польщі до активного спілкування з діючою українською владою, що стоїть на заваді реалізації масштабних проектів між обома країнами. Проте, навіть у таких обставинах полько-українські відносини досягли певних успіхів, про які мова йтиметься далі.
Перерахуємо конструктивні складові взаємодії України з Польщею, які можуть становити інтерес для обох країн у геополітичному розрізі, але й мати взаємовигідні перспективи.
Зеленський зустрівся з головою ЦРУ Бернсом: війна закінчиться
Абоненти "Київстар" та Vodafone масово біжать до lifecell: у чому причина
У ДПЕК підказали, як зрозуміти, що лічильник електроенергії несправний
"Київстар" змінює тарифи для пенсіонерів: що потрібно знати в грудні
Взаємозв’язок національних інтересів
Стратегічне зближення країн створює додаткові можливості для їх становлення на міжнародній арені. В оточенні А. Дуди мають розуміти, що закріплення Польщі в статусі регіонального лідера чи реалізація будь-яких масштабних геополітичних проектів фактично не можливі без належних відносин з Україною. Повноцінне залучення польської сторони до українських політичних процесів здатне надавати країні додаткові преференції та авторитет у рамках НАТО і ЄС, що був дещо втрачений через вже згадане відмежування від врегулювання ситуації в Україні та частковий провал європейської програми Східного партнерства. Польщі необхідно відновлювати власні позиції та ініціювати нову концепцію політики ЄС на Східному напрямі з урахування українського досвіду.
В свою чергу, Україна потребує залучення якомога більшої кількості впливових зарубіжних партнерів до власної підтримки. Більше того, варто враховувати, що закономірне бажання української влади досягти компромісу щодо вирішення конфлікту на власних умовах буде надзвичайно важко реалізувати у Нормандському форматі. За таких обставин Києву не зашкодить залучатись реальною підтримкою інших впливових гравців, в тому числі територіально межуючої Польщі.
Розвиток проекту «балтійсько-чорноморський» регіон
Останнім часом все більшого резонансу набуває ідея моделювання регіонального міжнаціонального об’єднання у вигляді балтійсько-чорноморського союзу, куди входитимуть країни Прибалтики, Польща, Україна (варіативні концепції поширюються на різні країни). Такий геополітичний проект міг би остаточно закріпити Польщу у статусі впливового регіонального актора та значно посилити її позиції на міжнародній арені, надавши додаткові інструменти впливу у діалозі з ЄС (зважаючи, що у Польщі відверто не задоволені діями європейських інстанцій та домінуючою роллю Німеччини у цих процесах). Окрім того, чітко спостерігається зацікавленість в практичному втіленні зазначеної ідеї з боку США. Можливий союз не тільки даватиме гарантії геополітичного відмежування Росії від країн Західної Європи, але й слугуватиме альтернативним інструментом відстоювання зовнішньополітичних інтересів США у Європі, оскільки численні проблеми всередині ЄС можуть сприяти досягненню компромісів між Євросоюзом і Росією в обхід інтересам Вашингтона. Навіть у разі маловірогідного, на даному етапі, сценарію розпаду ЄС, Балтійсько-Чорноморське об’єднання могло б слугувати своєрідною альтернативою, а регіональні політично-економічні об’єднання замінили б масштабний наднаціональний союз.
Хоча Україна досягла успіху у підписанні та практичній імплементації Угоди про асоціацію з ЄС, жорстка протидія з боку Росії та погіршення внутрішньополітичної ситуації в Євросоюзі пов’язані з референдумом у Британії і збільшенням протиріч між країнами учасниками, можуть негативно відображатись на процесі подальшої євроінтеграції, ставлять під сумнів короткострокову і середньострокову перспективу повноцінного членства України в ЄС та вже призвели до відтермінування рішення щодо безвізового режиму. Виходячи з реальної обстановки, Балтійсько-Чорноморський союз міг би стати не тільки можливістю поглиблення партнерства з країнами-членами ЄС, але й важливим етапом на шляху становлення України у міжнародному політично-економічному вимірі.
До речі, соціологічне дослідження Українського Інституту Майбутнього підтверджують думку, що багато українців бачать у Балто- Черноморському союзі альтернативу ЄС та Росії.
А ось показники в регіональному розподілі та за віком.
Військове співробітництво
Безсумнівно Польща занепокоєна в існуванні військового конфлікту у територіально суміжній країні та зацікавлена у як найшвидшій стабілізації ситуації. Зважаючи, що Україна продовжує грати роль своєрідної «буферної зони» здатної забезпечити комфортне дистанціювання Польщі від Росії, взаємодія у військовій сфері та підтримка боєздатності української армії має знаходитьсь серед пріоритетів польського керівництва. У зв’язку з цим спостерігаються певні зрушення, зокрема створення спільної бригади затверджене Литвою, Польщею та Україною, а також підписання міністром оборони Польщі Антоні Мацеревичем та головою міноборони України Степаном Полтораком в рамках Варшавського саміту НАТО договору про поставки озброєння і військової техніки. Таким чином, Польща може стати не тільки платформою для передачі Україні необхідного військового обладнання і оборонних засобів (не виключається й летальна зброя) у випадку ескалації ситуації на Донбасі, але й виступати ключовим посередником у діалозі НАТО – Україна, по аналогії з попереднім залученням країни у розвиток політичних відносин Україна – ЄС.
Україна ж має використовувати «польський фактор» для посилення переговорних позицій на каналі комунікації з НАТО. Оскільки результати Варшавського саміту, а саме рішення про створення чотирьох батальйонів у Польщі, Естонії, Латвії та Литві, чітко окреслюють умовну лінію оборони Альянсу, де Україні знову ж таки відведена роль територіального бар’єра. Тому українському керівництву конче необхідно поглиблювати співробітництво у військовій сфері з Польщею як окремим членом НАТО, якщо перспектива повноцінного членства в Альянсі поки є недосяжною.
Економічна складова міждержавного партнерства
Навіть якщо численні потоки заробітчан з України у Польщу можуть негативно відображатись у контексті зростання польського націоналізму, то в економічному плані це є надзвичайно вигідним для польських партнерів, оскільки дозволяє впроваджувати реалізацію інфраструктурних, виробничих та інших проектів із меншими витратами на трудові ресурси. Окрім того, між країнами є достатній потенціал для поглиблення торгівлі, інвестування у сферу інноваційних технологій, розвитку спільних туристичних проектів, модернізації аграрно-промислового комплексу, оптимізації використання транзитного потенціалу та виробничих потужностей, що разом з військово-політичної складовою може стати незамінною складовою реалізації проекту балтійсько-чорноморського союзу.
Враховуючи усі компоненти, які впливають на динаміку розвитку українсько-польських відносин ми можемо спрогнозувати приблизний сценарій розгортання подій. Антиукраїнські сили в Польщі, діяльність яких викликає підозри щодо причетності «російського фактора» й надалі намагатимуться посилювати історичні протиріччя. На руку їм гратимуть й радикально налаштовані прошарки місцевого населення, маргінальні групи та популісти, які й поєднанні створюватимуться резонансний ефект ідеологічної конфронтації. Оскільки обидві країни входять у сфері інтересів США та прислуховуються до рекомендацій американської сторони, Вашингтон використовуватиме власні дипломатичні канали для врегулювання можливих протиріч між керівництвами Польщі і України. При цьому, для нормалізації повноцінного діалогу необхідна політична стабільність в Україні. З огляду на дуже низьку вірогідність досягнення необхідного компромісу в питаннях історії (навіть визнання президентом України волинської трагедії та покладанні квітів до пам’ятного меморіалу не викликало бажаного відклику серед польського політичного істеблішменту), українській стороні необхідно докласти максимальних зусиль для того, щоб відділити економічну та військову складові взаємних відносин від історичної. Такий підхід міг би забезпечити реалізацію прагматичної політики з боку обох сторін, навіть попри наявність певних непорозумінь. Якщо врегулювання питання щодо «волинської трагедії» перейде в площину постійних суперечок та намагань знайти підстави для взаємних звинувачень, то побоювання українського посла у Польщі Андрія Дещиці можуть матеріалізуватиметься у короткостроковій перспективі через історичне питання країни не зможуть почати використовувати потенціалу двосторонніх відносин. В свою чергу посол Польщі в Україні Ян Пекло у своєму нещодавньому інтерв’ю дав чітко зрозуміти, що Україна залишається стратегічним партнером та закликав ЄС до роботи в напрямку сприяння українській інтеграції до євроатлантичних інстанцій. Поява в останні роки спільного для України і Польщі ворога у вигляді Росії може превалювати над існуючим конфліктом національних ідей та ініціювати подальше зближення, як мінімум на рівні військового співробітництва. Польщі вигідно використовувати свої регіональні позиції для здобуття статусу посередника у діалозі Україна – НАТО та здобувати додатковий авторитет та значимість на міжнародній арені. Окрім того, всі докладені Польщею зусилля в напрямку застосування «м’якої дипломатії», релігійної та культурно-освітньої експансії у Західні регіони України можуть бути зведені нанівець у разі жорсткої конфронтації навколо історичних питань.
Необхідно пам’ятати й вже загадану тезу про неможливість ефективної реалізації Польщею балтійсько-чорноморського геополітичного проекту та підтвердження свої лідерських амбіцій не можливе без України. Саме тому, як для польської, так і для української сторони сьогоднішній конфлікт не вигідний у стратегічному розумінні та грає на руку лише деяким політикам з суперечливою репутацією, які використовують ситуацію для здобування тимчасових політичних дивідендів, та для третіх країн, що не можуть допустити економічне зростання і політичне становлення обох країн. Сподіватимемося, що польсько-українські відносин будуть базуватись на фундаменті раціонального і взаємовигідного суспільно-політичного компромісу, а не на штучно інспірованих емоційних протиріччях.
