Завжди задавався питанням: що може зупинити відкриту агресію Російської Федерації? На південному сході держави її зупинили неймовірна підтримка суспільством Збройних Сил, добровольчі батальйони і волонтерський рух. Чи спрацює це зараз? Відповідь очевидна – ні.
Як самим керівництвом Збройних Сил України, так і різними політичними партіями зроблено багато для дискредитації Збройних Сил. З рухом добровольчих батальйонів відбулося теж саме. Суспільство в матеріальному плані виснажене.
Бойові спроможності і можливі втрати пораховано з обох сторін і керівництво Російської Федерації вони не лякають.
Тільки зрозуміла суспільству територіальна оборона (ТрО) держави, в якій кожний громадянин прямо або опосередковано приймає участь, може змусити Російську Федерацію відмовитись від агресивних планів, оскільки можливі втрати військ зростуть в рази, а логістичне забезпечення на окупованих територіях буде паралізоване.
В суспільстві існує декілька поглядів на ТрО держави:
офіційний – ТрО держави будується за єдиним замислом і планами Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України, на підставі запланованих видатків з державного бюджету. Саме такий підхід закладений в Стратегічний оборонний бюлетень України. І все було б чудово аби терміни готовності російських дивізій та бригад, що розгортаються на наших східних кордонах співпадали з термінами, закладеними у Матриці досягнення стратегічних цілей і виконання основних завдань оборонної реформи. На жаль не співпадають, і не нашу користь.
Крім того, корупційна складова з військових комісаріатів нікуди не поділась, а лише змінила свою форму, що ніяким чином не примножує їх авторитет і не сприяє зростанню довіри у суспільстві. Тепер достатньо бути прийняти на військову службу у резерві до комендантської роти військового комісаріату, навіть без досвіду військової служби, аби убезпечити себе від можливої мобілізації до бойової частини або проходження строкової військової служби;
на рівні місцевих органів влади (в першу чергу, розташованих біля східних кордонів) – з’являється розуміння того, що побудова ТрО за офіційними планами нічим не відрізняється від старої радянської системи і не буде нічого: ні військово навченого мобілізаційного ресурсу, ні зброї, ні матеріально-технічного забезпечення. Тому, починаються пошуки варіантів виходу із ситуації, що склалась. Так, в деяких областях планують утворити комунальні підприємства, які будуть здійснювати підготовку військово-зобов’язаних та проводити військово-патріотичну роботу;
на рівні громадських організацій і звичайних громадян, які хочуть захистити своїх рідних, свою домівку, село, селище, місто, район область, державу, та з якихось причин не мають змоги піти на військову службу за контрактом, — розуміння того, що не захистиш себе сам, тебе ніхто не захистить. Тому, утворюють табори та проводять військову підготовку на волонтерських засадах.
При чому, за такими варіантами і місцеві органи влади і громадські організації діють поза правовим полем України.
Чому так сталося? На мою думку відповідь очевидна – громадянське суспільство усунуте від утворення ТрО. Тому органи місцевого самоврядування шукають свої форми участі, а громадські організації – свої. Чи вирішує цю проблему Комітет реформ Міністерства оборони України і Збройних Сил України? Ні, вплив громадянського суспільства має відбуватись ззовні. Причому на всіх рівнях: на стратегічному – з боку утвореного дорадчого органу при РНБО (з представників громадських організацій); на оперативно-тактичному – дорадчих органів при обласних (міських) державних адміністраціях. А головне – має бути розроблена та впроваджена Концепція підготовки територіальної оборони за участі громадянського суспільства. Це дозволить усунути корупційну складову при комплектуванні підрозділів ТрО, укомплектувати їх високо вмотивованими представниками громадських організацій, залучити кошти місцевих бюджетів, волонтерську допомогу, професійних інструкторів, а головне – у короткий термін отримати боєздатні підрозділи ТрО.
На мою думку, це насамперед питання Президента України, Національної ради реформ, а вже в другу – Ради національної безпеки і оборони України та Комітету реформ Міністерства оборони України та Збройних Сил України.
